Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Загальна характеристика органів виконавчої влади як суб’єктів адміністративного права України




Читайте также:
  1. C. 4.35. 13). - Авторитетом права прямо признается, что доверенное лицо отвечает за dolus и за всякую culpa, но не за casus, которого нельзя было предусмотреть.
  2. I. Этиологическая характеристика
  3. I.2.1) Понятие права.
  4. I.2.3) Система римского права.
  5. I.3.1) Развитие римского права в эпоху Древнего Рима.
  6. I.3.2) Историческое восприятие римского права.
  7. II. Общая характеристика искусства Древнего Египта, периодизация
  8. II. По правовому основанию различались иски цивильного права и иски преторские.
  9. II.3. Закон как категория публичного права
  10. III, IV и VI пары черепных нервов. Функциональная характеристика нервов (их ядра, области, образование, топография, ветви, области иннервации).

Для забезпечення реалізації завдань та функцій держави створені й діють система органів виконавчої влади. Саме вони виступають від імені держави, забезпечують виконання її приписів, створюють умови для забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Розглядаючи питання про особливість адміністративних правовідносин, ми відзначали, що обов’язковим їх суб’єктом виступають владні суб’єкти, найчастіше це саме органи виконавчої влади.

Орган виконавчої влади становить собою структурно самостійну частину державного апарату, яка наділена чітко визначеними повноваженнями та здійснює державне управління дорученою галуззю чи сферою суспільного життя. Виходячи з цього визначення можемо виокремити наступні ознаки органів виконавчої влади:

1. вони є функціонально-галузевими носіями виконавчої влади.

2. статус державного органу закріплюється за ними, як правило, в нормативному порядку.

3. вони мають єдине керівництво і підпорядкування, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано від імені та за дорученням держави.

4. кожен з державних органів має свою специфічну компетенцію – певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган або коло питань, передбачених законодав­ством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирі­шуються міністерством, визначається у положенні про відповідне міністерство; відомством – у положенні про відповідне відомство).

5. здійснюють специфічний вид державної діяльності – виконавчо-розпорядчу діяльність на всій території України або ж на чітко окресленій її частині.

6. мають право приймати владні рішення обов’язкові для виконання, в тому числі й організаційно не підпорядкованими суб’єктами.

7. кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та по­вноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.).

8. утримуються за рахунок державного бюджету.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Організа­ційна структура державного апарату – це поділ цілого на організа­ційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньо­му, особлива форма поділу і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань та функцій.



Орган виконавчої влади становить собою організацію – колек­тив людей – державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення кон­кретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчу­ючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслугову­ючого персоналу, який створює тільки умови для нормального функ­ціонування органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності.

Таким чином, орган виконавчої влади(державного управління) – це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структу­ру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певни­ми методами роботи, наділена повноваженнями виступати за до­рученням держави і покликана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будів­ництвом та адміністративно-політичною діяльністю.



Органів виконавчої влади є дуже багато. В єдину систему їх об’єднує зміст діяльності – виконавчо-роз­порядчий та спільна основа заснування (утворення) – державна власність. Кожний орган виконавчої влади – від центрального до місцевого – виступає суб’єктом права державної власності, на­діляється статусом юридичної особи і водночас вирішує різні питан­ня оперативного управління та охорони цієї власності.

Отже, органи виконавчої влади –не просто спільність одно­рідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов’язаними і водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції.

Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності та ці­лісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою краї­ни.

Всі органи виконавчої влади у своїй сукупності складають державний апарат – систему державних органів, що пов’язані між собою спільними принципами, єдністю кінцевих цілей та взаємодією, наділені владними повноваженнями та необхідними ресурсами (людськими, фінансовими, інформаційними, матеріально-технічними тощо) для виконання функцій держави.

Державний апарат в Україні побудований за радянською системою управління, яка визначалася як бюрократія, а тому має належні їй ознаки, до яких можна віднести:

- раціональний підхід управлінської праці;

- стандартизація управлінської праці;

- чітка система правил щодо прав і обов’язків кожного бюрократа;



- відсутність особистісної складової в службових відносинах;

- чітка система методів виконання типових завдань;

- прийняття на роботу за кваліфікаційним конкурсом;

- стратегія довічного найму на роботу;

- просування по службі відповідно до кваліфікації та компетенції;

- тенденція до ухилення від громадського контролю;

- суттєве зростання апарату службовців;

- претензії на виняткове становище в суспільстві.

На жаль, за роки незалежності України в державному управлінні проявилися гірші риси бюрократії, тоді як такі ознаки як раціональність, просування по службі відповідно до кваліфікації та компетенції й ряд інших поступово втрачають свою вагу. Треба віддати належне владі, оскільки за кілька останніх років намітилася стійка тенденція до зменшення бюрократичного апарату, зменшення кількості саме управлінського персоналу. Проте економічні негаразди не дають можливості державі створити такі умови праці управлінців, за яких вони цінували б свою роботу та боялися її втратити. Як наслідок – в когорті управлінців зменшується кількість ініціативних, компетентних працівників, велика кількість спеціалістів переходить на роботу в комерційні структури, в яких вони вболівають не за державні інтереси.

Кількість органів виконавчої влади є великою. Тому в науці адміністративного права прийнято поділяти їх за різними ознаками на групи. Так, залежно від обсягу компетенції розрізняють органи загальної (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації), галузевої (найчастіше це міністерства, хоча можуть бути й інші центральні органи виконавчої влади) та міжгалузевої або функціональної компетенції (державна митна служба, державна податкова служба, Міністерство фінансів).

Беручи за основу порядок прийняття рішень відповідним органом, органи виконавчої влади умовно можна поділити на єдиноначальні – якщо рішення приймаються керівником відповідного органу та колегіальні – якщо рішення приймається винятково групою осіб. Варто підкреслити, що такий поділ є умовним, оскільки в більшості органів рішення можуть прийматися і першим, і другим способом. Так, до колегіальних органів можна віднести Кабінет Міністрів України, оскільки більшість рішень приймаються в ньому шляхом проведення голосування на засіданні Кабміну. Рішення в міністерствах, відомствах можуть бути прийняті як колегіально, так і керівником відповідного державного органу.

В науці адміністративного права використовуються й інші класифікації органів виконавчої влади (наприклад, на основі територіального масштабу діяльності, порядку підзвітності та підконтрольності тощо), які не виключають, а взаємно доповнюють одна одну.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 19; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты