Відповідальність державних службовців

Моральне і матеріальне стимулювання праці державних службовців поєднуються зі встановленням і застосуванням до них у разі потреби різних заходів індивідуальної юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, порушення законності і дисципліни, заподіяння матеріальної шкоди державі, підприємству, установі, організації, громадянам. Заходи юридичної відповідальності застосовуються до державного службовця від імені держави для спонукання його до сумлінного виконання обов’язків, припинення правопорушень, запобігання будь-яким відхиленням від встановленого порядку в роботі. Заходи відповідальності є важливим засобом виховання державних службовців.

Конституцією та законами України залежно від особливостей правопорушень передбачена дисциплінарна, адміністративна, матеріальна і кримінальна відповідальність державних службовців. До них можуть застосовуватися і заходи громадського впливу.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців встановлена за порушення службових обов’язків. Її підставою є дисциплінарний проступок, суть якого полягає в невиконанні або неналежному виконанні покладених на службовця обов’язків, перевищенні своїх повноважень. Посадові особи певних категорій відповідно до законів України підлягають дисциплінарній відповідальності і за проступки, які, хоч і не є порушеннями службової дисципліни і службових обов’язків, однак визнаються несумісними з гідністю і призначеннями осіб цих категорій через особливий характер виконуваних ними обов’язків, – вчинки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують державний орган, в якому вони працюють.

Чинним законодавством передбачена дисциплінарна відповідальність державних службовців:

а) відповідно до Кодексу законів про працю України та Закону України “Про державну службу”;

б) на підставі статутів про дисципліну або спеціальних положень, чинних у низці галузей управління і в деяких сферах державної діяльності.

Дисциплінарна відповідальність виражається у застосуванні дисциплінарної санкції – стягнення.

Дисциплінарними стягненнями, які застосовуються за Законом України “Про державну службу”, є: а) догана, б) звільнення з посади, в) попередження про неповну службову відповідність, г) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Законодавчими актами можуть бути передбачені інші види дисциплінарних стягнень для державних службовців окремих галузей і сфер державного управління.

Зокрема, на підставі статутів про дисципліну і спеціальних положень дисциплінарну відповідальність несуть військовослужбовці, працівники рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівники транспорту, зв’язку та ін. Види стягнень, передбачені даними нормативними актами, загалом аналогічні тим, які застосовуються до державних службовців взагалі. Водночас є певні відмінності. Наприклад, відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, на осіб рядового і начальницького складу можуть накладатися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затримка у присвоєнні спеціального звання або подання до його присвоєння на строк до одного року; попередження про неповну посадову відповідність; пониження в посаді; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ. Особи, нагороджені нагрудним знаком органів внутрішніх справ, можуть бути позбавлені цього знака.

Суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона застосовується органами і посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не перебуває у службових відносинах. Адміністративна відповідальність настає при порушенні загальнообов’язкових правил і норм, чинних у народному господарстві, соціальній сфері, управлінні. Справи про порушення, за які посадові особи, що вчинили проступок, притягаються до відповідальності, розглядаються уповноваженими на те органами (посадовими особами), перелік яких дано у ст. 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суб’єктами адміністративної відповідальності є не всі державні службовці, а лише посадові особи. В адміністративно-правовій науці вони розглядаються як суб’єкти і підлягають адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні порушення: в галузі охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і культури; у промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень.

До посадових осіб згідно з КУАП застосовуються два види стягнення – попередження і штраф. Відповідно до ст. 308 КУАП, забороняється віднесення накладених на посадових осіб штрафів за рахунок підприємств, установ та організацій.

Особливість відповідальності державних службовців певних категорій полягає в тому, що деякі вчинені ними проступки можна розглядати і як дисциплінарні, і як адміністративні. Так, до обов’язків окремих посадових осіб входить забезпечення техніки безпеки під час виробничих процесів, додержання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, підготовка до експлуатації резервного паливного господарства та ін. Оскільки виконання пов’язаних з ними функцій входить до службових обов’язків відповідних посадових осіб, то вони за невиконання або неналежне виконання їх можуть притягатись і до дисциплінарної, і до адміністративної відповідальності. Вид відповідальності залежить від того, яким органом чи посадовою особою виявлено правопорушення та ким відповідальність застосовується. Коли її застосовує орган (посадова особа), якому особа, що допустила правопорушення, підлегла, – настає дисциплінарна відповідальність; коли органи, перелічені в КУАП, – адміністративна.

Матеріальна відповідальність державних службовців настає за порушення покладених на них трудових обов’язків, внаслідок чого державному органу, підприємству, установі, організації заподіяно матеріальної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення службовця до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності за те саме порушення.

Питання матеріальної відповідальності державних службовців за шкоду, заподіяну державному органу, підприємству, установі, організації, регулюються нормами трудового законодавства (статті 130-138 КЗпП України).

Розрізняються два види матеріальної відповідальності державних службовців: обмежена і повна. Обмежена матеріальна відповідальність застосовується за пряму дійсну шкоду лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Розмір цієї відповідальності обмежений законом, але не щодо шкоди, а щодо заробітку. Вона не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, крім випадків, передбачених законодавством. Якщо розмір шкоди менший, ніж установлена для його відшкодування частина заробітної плати, то вона стягується повністю. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі, але не більше свого середнього місячного заробітку. Понад середній місячний заробіток матеріальна відповідальність допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Обмежена матеріальна відповідальність застосовується в усіх випадках, коли в законі немає інших вказівок. При незгоді працівника з нарахуванням або його розміром спір розглядається у порядку, встановленому трудовим законодавством.

Повна матеріальна відповідальність державних службовців настає у розмірі заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації шкоди. Даний вид відповідальності застосовується, коли між працівником та підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, якщо шкода заподіяна з його вини.

Повна матеріальна відповідальність настає також у тому випадку, коли шкода є наслідком дій працівника, які містять ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Матеріальна відповідальність за такі діяння не обмежується ні певним колом працівників, ні характером роботи, ні характером діяльності підприємства, установи, організації. Питання про компенсацію шкоди у даному випадку вирішується не адміністрацією, а судом. До повної матеріальної відповідальності державні службовці притягаються і в разі, якщо вони заподіяли матеріальну шкоду, перебуваючи у нетверезому стані.

Шкода, що не перевищує середнього місячного заробітку, покривається згідно із ст. 136 КЗпП України за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Кримінальна відповідальність державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, інших службових осіб настає за вчинення суспільно небезпечних, винних діянь, які виразились у зловживанні владою або службовим становищем, невиконанні або неналежному виконанні службових обов’язків, тобто за злочини у сфері службової діяльності.

До злочинів у сфері службової діяльності кримінальне законодавство відносить найбільш небезпечні порушення службових обов’язків (ст. 364 КК України – зловживання владою або службовим становищем, ст. 365 – перевищення влади або службових повноважень, ст. 366 – службове підроблення, ст. 367 – службова недбалість, ст. 368 – одержання хабара, ст. 369 – давання хабара, ст. 370 – провокація хабара та ін.).

Кримінальна відповідальність державних службовців, інших службових осіб може наступати за злочини не лише у сфері службової діяльності, а й в інших сферах. Наприклад, за приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК України), доведення до банкрутства (ст. 219 КК України) та ін.