Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Функції права

Читайте также:
  1. C. 4.35. 13). - Авторитетом права прямо признается, что доверенное лицо отвечает за dolus и за всякую culpa, но не за casus, которого нельзя было предусмотреть.
  2. I.2.1) Понятие права.
  3. I.2.3) Система римского права.
  4. I.3.1) Развитие римского права в эпоху Древнего Рима.
  5. I.3.2) Историческое восприятие римского права.
  6. II. По правовому основанию различались иски цивильного права и иски преторские.
  7. II.3. Закон как категория публичного права
  8. Ius gentium и его роль в истории права
  9. IV.2.1) Понятие и классификация исков частного права.
  10. IV.4.5) Презумпции и фикции преторского права.

 

Функції права — це основні напрямки впливу права на свідомість і по­ведінку учасників суспільних відносин із метою розв'язання конкретних завдань, що стоять перед правом. Основна функція права — нормативно-регулююча — полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин. Функції права можна класифі­кувати за різними підставами.

За сферою правового впливу виокремлюють такі функції права:

• економічна — регулювання економічних відносин;

• політична — регулювання політичних відносин;

• ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;

• екологічна — регулювання відносин природокористування;

• культурно-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

Залежно від характеру впливу на свідомість і поведінку суб'єктів сус­пільних відносин розрізняють такі функції:

нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів сус­пільних відносин;

• інформаційна доведення до відома змісту державної волі;

• комунікативна — сприяння організації правовідносин між їхніми учасниками;

• орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;

• виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;

• захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером регулювання суспільних відносин можна виокремити такі функції права:

• статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;

• динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних від­носин;

• установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;

• інтегративна — організація суспільних відносин і забезпечення їхнього існування як злагодженої системи;

• охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних впливів;

• запобіжна— запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

 

4. Джерела та форми права: поняття і види. Правові акти

 

Своє зовнішнє виявлення норми права знаходять у джерелах (формах) права.

Джерела (форми) права — це встановлені державою або визнані нею офіційнодокументальні форми виявлення та закріплення норм права.

Існують чотири основні види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, правовий договір, нормативно-правовий акт. Так, правовий зви­чай — це правила поведінки, які узвичаїлися через багаторазове застосу­вання протягом тривалого часу існування суспільства і які санкціоновані й забезпечені державою. Історично правовий звичай був першим джерелом права, який регулював відносини в період становлення держави.



Правовий прецедент — це судове або адміністративне рішення з конкрет­ної юридичної справи, яке стає загальнообов'язковим під час розгляду ана­логічних справ у майбутньому. У країнах, що належать до англосаксонської правової сім'ї (Велика Британія, США), правовий прецедент є основним дже­релом права.

Нормативно-правовий договір — двостороння або багатостороння угода правотворчих суб'єктів з урегулювання тієї або іншої життєвої ситуації, результатом якої є нова норма права (міжнародно-правові угоди, колективний договір тощо). Вони можуть мати міжнародний і національний характер.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ ком­петентних органів держави, який містить правові норми і має загальний обов'язковий характер. Нормативно-правовий акт є основним джерелом (формою) права в романо-германській правовій сім'ї, до якої належить і пра­вова система України.



Основними ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

• видається уповноваженими органами держави або приймається наро­дом шляхом референдуму і має владний характер;

• містить нові правові норми або скасовує чи змінює чинні;

• має форму письмового документа і певні реквізити: вид документа, на­зву органу, що його видав, заголовок, дата ухвалення, номер документа, відомості про посадову особу, що його підписала;

• публікується в офіційних джерелах.

Усі нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти.

Закони — це ухвалені у визначеному конституцією порядку нормативні акти органу законодавчої влади або всього народу, що врегульовують най­важливіші суспільні відносини і мають вищу юридичну силу щодо інших правових актів.

Усі закони поділяються на три великі групи залежно від їхньої юридичної сили, за значенням і місцем у системі законодавства:

конституційні закони, або основні. До них належать Конституція України та закони з питань, безпосередньо врегульованих конститу­цією. Наприклад, Закон України «Про громадянство України», Закон України «Про Президента України» тощо;

звичайні, або поточні, закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Наприклад, Закон України «Про загальну середню освіту», Закон України «Про наукові парки» тощо;

надзвичайні закони, тобто такі, що ухвалюються у певних, передба­чених конституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо. Україна таких законів не має.

Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативно-правові акти, прийняті компетентним органом, що видані на Підставі закону для його деталізації та виконання.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: укази і розпорядження Президента України; постанови Верховної Ради України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження й накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпоряджен­ня голів обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконав­чих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.

Особливе місце серед нормативних актів посідають декрети. Декрети ма­ють силу закону, їх можна віднести до різновиду законодавчих актів, які відрізняються від законів тим, що їх видає вищий орган виконавчої влади. У певний час виконавчій владі надавалися законодавчі повноваження, що дозволяли приймати акти, які мають силу закону і можуть зупиняти дію кон­кретних законів (або їх частин) або вносити до них зміни чи доповнення. Так, у 1992 р. Конституція України була доповнена статтею 97.1, згідно з якою Кабінету Міністрів України було делеговане повноваження на визначений термін видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань від­носин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного роз­витку, державної, митної, науково-технічної політики та інших відносин, які потребували на той час законодавчого врегулювання. Від грудня 1992 до грудня 1993р. включно Кабінетом Міністрів України було прийнято близько ста таких декретів.

Отже, форми виявлення і закріплення правових норм називають джере­лами (формами) права. Розрізняють чотири основні форми права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт. В Україні мають юридичну силу такі джерела права, як міжнародно-правовий акт, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий зір. Усі нормативно-правові акти мають певні часові й територіальні межі свого існування та дії, а також поширюються на визначене коло осіб.

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію і до втрати ними сили.

За цими загальними правилами закони й інші нормативно-правові акти набувають чинності після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього офіційного оприлюднення. В Україні закон стає чинним після десяти днів із моменту оприлюднення.

Говорячи про дію нормативно-правового акта в часі, послуговуються правилом, виголошеним ще давньоримськими юристами — «закон не має зворотної сили». Це вказує на те, що закон діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після набуття ним чинності. За таких обставин громадяни і юридичні особи можуть бути впевнені в тому, що закон не погіршить їхнє правове становище. Виняток становить кримінальне законодавство. У ньому, знову ж таки в інтересах громадян, діє правило: «Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом'якшує або усуває караність діяння».

Дія нормативно-правових актів у просторі — це визначення території їхньої чинності. Нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних ор­ганів. Відтак, акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.

До території, обмеженої кордонами держави, належать: суходіл, у тому числі надра й континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові й повітряні судна, що перебувають під прапором держави. Нормами міжнародного права передбачено, що військові судна прирівнюються до території держави без виключень, а цивільні морські й повітряні судна — у водах і повітряному про­сторі своєї держави, відкритому морі та повітряному просторі.

Юридична наука визнає також принцип екстериторіальності. Це означає, що певні частини території держави (будинки іноземних посольств і місій, їхні транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав, не зва­жаючи на те, що вони фактично перебувають на території іноземної держави, вважаються такими, що розташовані на території тієї держави, яку вони представляють. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюються до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт порушення міжнародного права.

Дія нормативно-правових актів на коло осіб передбачає, що всі громадяни, особи без громадянства, іноземці та юридичні особи, що перебувають на тери­торії держави, підпадають під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають. Існують також нормативно-правові акти, дія яких поширюєть­ся лише на певні категорії громадян (наприклад, Закон України «Про статус народних депутатів»).

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 30; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Форми територіального устрою держави: поняття і види | Систематизація правових актів: поняття й види
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты