Система права і система законодавства

Якщо поняття «система права» характеризує внутрішню структуру пра­ва — його зміст, то поняття «система законодавства» описує його зовнішню сторону — форму.

Таким чином, система права та система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма.

Система законодавства — це взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність всіх нормативно-правових актів, що діють на території певної держави. За­конодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства — це її внутрішня організація, яка виявляється в її поділі на галузі та інститути законодавства.

Кожна держава має своє законодавство. Законодавство України вклю­чає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, елементами законодавства України є її міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчого органу влади, який ухвалюється з дотриманням особливої законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

В Україні закони ухвалює Верховна Рада України. Також допускається ухвалення законів на референдумі. Закони ухвалюються на основі та відпо­відно до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і є Основним Законом України.

Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону.

Підзаконні акти поділяються:

• на загальні (постанови Верховної Ради України, укази Президента Укра­їни, постанови Кабінету Міністрів України);

• відомчі (акти міністерств та відомств);

• місцеві (акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування).

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та індивідуальні правові акти.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює або скасовує правові норми. Його основні ознаки:

1) приймається державними органами в межах їх компетенції;

2) має певну, чітко визначену форму;

3) має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

4) має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних від­носин;

5) застосовується до невизначеної кількості випадків;

6) охороняється державою.

Індивідуальний правовий акт — це юридичний документ, що приймається компетентним органом держави в конкретних випадках правовідносин.

Йому властиві такі ознаки:

1) приймається на основі нормативно-правового акта;

2) поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію;

3) має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

4) адресується чітко визначеним суб'єктам;

5) може бути оскаржений зацікавленими особами.

Таким чином, відмінність нормативно-правового акта від індивідуального полягає в тому, що він містить і закріплює юридичні норми, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування і містить державний припис щодо конкретної юридичної справи. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово і не має індивідуально-визначеного адресата, а індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування. Індивідуально-правовим актом є, наприклад, рішення і вирок суду, наказ про зарахування або про звільнення.

Отже, система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Правові акти загального характеру називають нормативними акта­ми, а ті, що стосуються конкретної юридичної справи,— індивідуальними актами.

4. Види правових систем. Поняття міжнародного права

У кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, сформувалися особливості правової культури. Усі названі явища об'єднує загальне поняття «правова система». У будь-якій державі правова система обумовлюється історичними і географічними чинниками.

Правову систему слід відрізняти від системи права. Вони не тотожні за обсягом і змістом. Система права входить до складу правової системи.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни.

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи — комерційні та некомерційні організації, держава, соціальні спільності тощо;

• правові норми й принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова куль­тура;

• законність, правопорядок.

У світі налічується близько двохсот національних правових систем. Національні, тобто індивідуальні правові системи кожної держави об'єднуються в правові сім'ї — романо-германську (континентальну), англосаксонську (прецедентну), мусульманську, індуську тощо.

Для англосаксонської правової сім'ї характерним є переважання як дже­рела права судового прецеденту і відсутність кодифікованих галузей права. Основні принципи організації цієї правової сім'ї склалися в Англії в XIII ст. і збереглися до цього часу.

Історичне коріння романо-германської правової сім'ї сягає римського пра­ва (І ст. до н. е.— VI ст. н. е.). Основним джерелом права тут є писане право, тобто юридичні норми, сформульовані в законодавчих актах держави.

Традиційні правові системи базуються на звичаєвому праві (Японія, кра­їни Тропічної Африки тощо).

Релігійні правові системи (мусульманська та індуська) у своїй основі ма­ють певне релігійне вчення.

Особливою системою права, відмінною від внутрішньодержавної, є міжнародне право.

Міжнародне право — це система юридичних норм, що регулюють відно­сини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, створюва­ними шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуваних у разі потреби індивідуальним або колективним примусом.

Головними суб'єктами міжнародного права є суверенні держави, на під­ставі волевиявлення яких утворюються вторинні або похідні суб'єкти між­народного права — міжурядові організації.

Для міжнародної системи характерною є відсутність законодавчих, виконавчих та судових органів. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права й втілюються в міжнарод­них договорах або домовленостях. У міжнародному праві основними принци­пами здійснення його норм є сумлінне виконання взятих зобов 'язань.

Отже, міжнародне право є самостійною й специфічною системою права. Однак, незважаючи на специфіку цієї системи регулювання міжнародних відносин, вона є системою правових норм. Саме це відрізняє її від інших спо­собів регулювання міжнародних відносин, наприклад від міжнародної мора­лі та міжнародної ввічливості, із якими міжнародне право взаємодіє. Також існує взаємовплив міжнародного права й зовнішньої політики держави, тоб­то загального курсу її діяльності на міжнародній арені. Зовніпіня політика повинна здійснюватися в правових межах, тобто відповідати нормам міжна­родного права. У жодному разі зовнішньополітичні інтереси держави не мо­жуть служити виправданням відступу від вимог міжнародного права. У свою чергу зовнішня політика й дипломатія як найважливіший спосіб її здійснен­ня покликані сприяти прискоренню створення міжнародно-правових норм, необхідних для регулювання певних відносин, із метою забезпечення їхньої стабільності та поступального розвитку.

Тема: