Добір матеріалу за картиною

Твори живопису, як і екскурсії, допомагають навчати дітей збира­ти матеріал, занотовувати його й користуватися ним, будуючи власні висловлювання.

Картина — ефективний засіб прищеплення культури зору. «Якщо запропонувати дитині описати ліс, річку, ву­лицю, які вона бачить, дитина не зуміє цього зробити, вона розгубиться у безлічі деталей, не зуміє виділити сут­тєве, типове. А ось картини можуть навчити їх бачити». На картинах відображаються типові факти з точки зору автора. Зображуючи наочними, яскравими образами події, героїв, обстановку, художник будить спогади, уяву, спрямовує оформлення думки, дає план, спосіб викладу.

Тому вчитель має можливість, аналізуючи картину, зосере­дити увагу дітей на тому, як слід добирати переконливі, вражаючі факти, деталі для втілення свого задуму.

Картина «...виправляє неправильний епітет, приводить у порядок неструнку фразу, вказує на пропуск якоїсь ча­стини; словом, виконує на ділі легко те, що учителеві на словах виконати надзвичайно важко» .

Навчаючи мистецтву сприймати картину, вчитель на­самперед створює відповідний емоційний настрій, активізує особистий життєвий досвід дітей, спогади про події, схожі на ті, що змальовуються художником. Прийоми підготовки до сприймання добираються з огляду на тему ї жанр картини. Це І яскраве вступне слово вчителя з вико­ристанням вражаючих фактів, і дидактична гра, відгаду­вання загадок, виконання пісень чи прослуховування грам­запису музики, бесіда.

Так, перед розглядом веселих картинок «Кого звірі малювали?» (див.: Азбука мовлення. — К. ї Мистецтво, 1086) можна запропонувати відгадати загадки про героїв казки (їжака, зайчика, котика, мишку). Це викликає у дітей пожвавлення, інтерес, привертає увагу до тих ознак тварин, за якими їх можна легко розпізнати. Дає можли­вість відчути, як важливо помічати найхарактерніше у тому, що бачиш, створює мотив для мовленнєвої творчості.

Сприйманню картини, яка зображує прогулянку дітей з учителькою до осіннього лісу, передують прослуховуван­ня музики П. І. Чайковського «Пори року», коротка бесіда, читання учнівських творів на однойменну тему.

Роботу за картиною героїко-романтичного плану (Ма­люнок на асфальті» (із комплекту «Азбука мовлення». — Вип. 2.— К - Мистецтво, 1988) методично розпочати вступ­ним словом учителя. У ході розповіді слід скористатися монтажем малюків, на яких зображено будови нових міст, золоті ниви пшениці, політ у космічні далі.

Перехід від підготовчого до основного етапу сприймання картини має бути умотивованим, логічним, плавним. Пере­ключаючи увагу дітей на картину, слід відразу виділити головного героя і передусім його дії. Постановкою запитань потрібно ввести дітей у процес сприймання побутового чи комічного, гостродраматичного або героїко-романтич­ного.

З цією метою використовуємо такі типи запитань:

1. Що трапилося? Коли вам було найбільше страшно? Коли ви найбільше переживали за долю героя?

2. Що відбулося? Що викликало у вас почуття жалю, коли ви розглядали малюнок? Що вам хочеться подовше розглянути?

3. Розгляньте веселі картинки. Що трапилося? Чим вас найбільше насмішила пригода? Чим хочеться подовше помилуватися?

4. Що в радісному захваті діти малюють на асфальті? Чому саме таку тему для малювання обрали діти? (Білий голуб вважається вісником миру. У дзьобі птаха — гілоч­ка вічнозеленого дерева — символ життя на Землі.) Чому такі зосереджені обличчя дітей? Про що думає кожен із них? Якою хоче побачити свою рідну Африку негритянсь­кий хлопчик Том? Як слухають Тома діти? Куди думкою переноситься в'єтнамка? Що хочуть сказати маленькі друзі дітям усієї планети?

Система запитань, підтримуючи увесь час інтерес до головного героя, має вводити все нові і нові деталі (описи зовнішності, одягу, природи, обстановки), інших дійових осіб. Переходячи від аналізу однієї групи фактів до іншої, учитель поєднує і протиставляє їх так, щоб яскравіше і повніше змалювати центральний персонаж, у якому вті­люється головна думка твору. Послідовністю питань на­магається досягнути найголовнішого — не порушити ці­лісного сприймання картини. Прагне, щоб діти пройняли­ся її настроєм, щоб сюжет і герої стали для них емоційно значимими.

У процесі розвитку умінь виділяти найсуттєвіше у картині педагог одночасно прищеплює уміння читати її художні деталі, розуміти мову жестів, міміку героїв, ко­льорову своєрідність, динаміку малюнка.

Навчаючи мистецтву бачити, учитель активізує уяву дітей, допомагає глибше проникнути у зображенні події, їх причинні зв'язки і залежності, пройнятися настроєм героїв, зрозуміти їх емоційний стан. Постановкою питань орієнтує учнів не тільки на точне і повне сприймання відо­браженого, а й спонукає логічно обґрунтовувати події, висловлювати свої припущення, здогадки.

Проілюструвати ці положення можна фрагментами уро­ків, присвячених розгляду і аналізу картин (із комплекту «Азбука мовлення»).

У процесі розгляду картин учитель разом з дітьми скла­дає план і робочі матеріали для майбутнього переказу чи твору. Наприклад, опрацьовуючи серію малюнків «Кого звірята малювали?», учитель розповідає початок казки (за картинами № 2, 3), а далі сюжет казки за наступними картинами (№ 4, 5) учні розвивають за колективно складе­ним планом і робочими матеріалами.

У практиці навчання робота з картиною викликає ве­ликі труднощі. Часто припускаються методичних помилок, Трапляється, що учителі опускають підготовчий етап до сприймання художнього твору. Ставлять завдання у проце­сі бесіди, не враховуючи жанрової специфіки, теми твору, Не досить чітко продумують послідовність завдань. Поста­новкою однотипних запитань: «Що намальовано? Що ви бачите на картині? А що ви бачите ще? А ще?» — порушують цілісність сприймання, призводять до того, що діти пе­релічують одні факти без зв'язку з іншими, втрачають інте­рес до роботи.