Рухова чутливість

Кінестетична чутливість дає можливість людині керувати захисними пристроями, ручками, кнопками, педалями тощо. М'язове відчуття, враховуючи дію гравітації, “працює” постійно. Завдяки ньому людина приймає більш зручну позу. Певною мірою від зручного положення тіла людини залежить його працездатність, а в деяких випадках – і безпека.

Оптимальні зусилля: для ручок – 20...40 Η; для кнопок, тумблерів, перемикачів – 1400...1600 Η; для педалей ніг – 20...50 Η; для важелів ручного керування – 120...160 Н. Діапазон швидкостей, що розвиваються завдяки рухам рук, становить 0,0001...80 м/с, найчастіше використовуються швидкості 0,05...3 м/с. Вертикальні рухи рука здійснює швидше, ніж горизонтальні. Рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе. Руховий аналізатор можна значно покращити шляхом тренувань.

Нюх

Запахи обумовлені дією летких пахучих речовин на рецептори слизової оболонки носової порожнини. Особлива якість запаху обумовлена наявністю в молекулі подразника особливих атомних угрупувань (ефірної, фенолової, альдегідної). При змішуванні речовин може виникати новий запах, якість якого залежить від концентрації і складу початкових речовин. Запахи можуть класифікуватися по пахучих речовинах, що викликають якісно різні суб'єктивні враження.

Шведський ботанік Лінней виділяв 7 основних запахів: ароматичні (червона гвоздика), бальзамові (лілія), амброзіальні (мускус), цибульні (часник), псячі (валеріана), відштовхуючі (деякі комахи), нудотні (падаль).

Цваардемакер виділяв 9 основних класів: запахи ефірні (ацетон), ароматичні (гвоздика), бальзамові (ваніль), амбромускусні (мускус), часникові (сірководень), пригорілі (бензол), каприлові (сирий), осоружні (запах клопів), нудотні (скатол).

Стереохімічна теорія нюху (греч. stereos – просторовий) розроблена британським вченим Дж. Еймуром в 1964 г. Згідно неї нюх залежить від взаємодії молекул пахучої речовини з мембраною нюхової клітини, яка визначається як формою молекул, так і наявністю в ній певних функціональних груп. Молекула нюхового пігменту нюхової клітки переходить в збуджений стан під дією молекули пахучої речовини, яка потрапляє в певну рецепторну “лунку”, що коливається на мембрані нюхової клітини. В даній теорії виділяється сім первинних запахів — камфароподібний, квітковий, мускусний, м'ятний, ефірний, гнильний і гострий, всі інші – є змішаними і складаються з декількох первинних. Різний ступінь стимуляції рецепторів дає змогу розрізняти біля 10000 запахів. Було припущено, що молекули, що приводять до сприйняття камфароподібного запаху, мають форму кулі, з квітковим ­– диска з ручкою.

Але існують речовини, які через маленьку величину (наприклад, синильна кислота, яка складається лише з трьох атомів — HCN, озон, сірководень) повинні вкладатися в будь-який рецептор. Проте, синильна кислота пахне гірким мигдалем. Крім того, є молекули, що мають схожу просторову структуру, але пахнуть по різному (наприклад, ефіри оцтової кислоти – пропілацетат, бутилацетат і амілацетат). Тому в альтернативній теорії Л. Тьюрін запах інтерпретується як налаштування на різні частоти коливань молекул.

Нюхова чутливість – здатність відчувати і сприймати пахучі речовини як запахи. Хімічні речовини, поширювані у вигляді пари, газу або пилу потрапляють в порожнину носа, де взаємодіють з відповідними рецепторами. Залежно від об'єктивних умов (температура і вологість) і функціонального стану організму (наприклад, добових коливань – вдень чутливість менша ніж вранці і увечері) і цілеспрямованості діяльності інтенсивність нюху, для визначення якого звичайно використовується дев'ятибальна шкалу, може коливатися в достатньо широких межах. Зокрема, істотно посилюється під час вагітності. При значному за часом контакті пахучих речовин із слизовою оболонкою носа відбувається адаптація, що приводить до зниження чутливості. Повна адаптація до одного запаху не виключає чутливості до інших. Одночасна дія декількох пахучих речовин може приводити до їх змішування, взаємної нейтралізації, витісненню одного запаху іншим, появі нового запаху. Послідовна зміна запахів, що приводить до збільшення чутливості до одного запаху після дії іншого, використовується в парфумерії.

Нюховий аналізатор для людини, в порівнянні із зоровим та слуховим, має другорядне значення, тому що запахи дуже рідко несуть інформацію про небезпеки. Але не треба принижувати його роль. Добре відомо, що саме через ніс ми відчуваємо характерні запахи: витоку газу, несвіжих продуктів і відходів, хімічних речовин тощо, тобто отримуємо сигнал про можливу небезпеку. Якщо на аналізатори потрапляє речовина, небезпечна для життя або яка є загрозою здоров'ю людини (ефір, нашатирний спирт, хлороформ тощо), рефлекторно сповільнюється або короткочасно затримується дихання.

Нюх може використовуватись людиною при знаходженні різних відхилень у технологічних процесах, визначенні якості продукції. Зміна усталених запахів – це сигнал про якісь зміни, попередження про потенційну небезпеку. Недарма кажуть: “Нюхом відчуваю, що тут щось не те!” Втрата нюху проявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (вони можуть виявитися небезпечними для здоров'я), впізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії.

Абсолютна межа нюху у людини вимірюється частинками міліграма речовини на літр повітря. Диференціальна межа становить в середньому 38%.

Особливістю нюхового аналізатора є залежність сили відчуття від швидкості проходження повітря через носові пазухи. При зростанні швидкості (людина принюхується) більшість повітря проходить через верхній хід, де розташовано нюхові рецептори.

Для нюхового аналізатора характерна адаптація, тобто процес “звикання” до запаху. При тривалій дії сильного запаху диференціальна чутливість майже зникає і для поновлення відчуття необхідно суттєво збільшити концентрацію подразника.

Смак

Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менша, ніж зорових і слухових. Але вони мають велике значення в безпеці існування людини. При допомозі смакового аналізатора визначається вид та якість речовин, що попадає в середину людини через ротовий отвір. В основному це їжа, напої, медикаменти. Смак спожитих раніше речовин запам’ятовується. Це дає змогу рефлекторно відрізнити за незнайомим смаковим відчуттям нову речовину або інгредієнт їжі. Невідповідність смаку споживаного компоненту до смаку, який людина відчувала раніше при його вживанні, викликає пересторогу або реакцію відторгнення. Таким чином смаковий аналізатор надає інформацію про небезпеку речовин, що надходять в організм зовні.

Тим, хто потрапив в екстремальну ситуацію можна скористатися рекомендацією йогів: пробуючи незнайому їжу, постарайтеся якомога довше тримати її в роті, поволі пережовуючи і прислухаючись до своїх відчуттів. Якщо з'явиться явне бажання проковтнути, тоді спробуйте ризикнути.

За теорією розрізняють 4 основних смакових відчуття: солодкого, гіркого, кислого і солоного (рис.6.6). Інші смаки результат змішування в певних пропорціях 3 з 4 можливих первинних смаків. Треба пам’ятати, що рецептори язика збуджуються тільки у випадку, коли на них діє розчинена речовина.

Смаковий аналізатор у порівнянні з розглянутими раніше, досить грубий. Концентрація речовини, що відповідає нижньому порогу відчуття в 10⁵ разів більша ніж у нюхового аналізатора. Диференціальна чутливість теж низька і складає в середньому 20%. Смаковий аналізатор характеризується високою латентністю. Особливо затримка реакції на подразнення дуже довго зберігається після припинення дії подразника. Відновлення смакового сприйняття після закінчення дії подразника закінчується через 10...15 хвилин.

Найвищу чутливість смаковий аналізатор проявляє при температурі речовини 37⁰С. Зменшення або збільшення температури веде до спаду чутливості. При температурі 0⁰С чутливість майже зникає