Загальні властивості та характеристики аналізаторів

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

ü надзвичайно висока чутливість до відповідних подразників;

ü наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

ü тривалість відчуття – характеристика процесу сприйняття, яка виражається інтервалом часу, протягом якого існує відчуття. Як правило, не співпадає з тривалістю дії подразника. Відчуття виникає через деякий час після початку дії, а пропадати може через деякий час після припинення дії;

ü спроможність до адаптації;

ü спроможність тренування;

ü між інтенсивністю подразнення і силою відчуття існує залежність, яку можна сформулювати так: відчуття людини L пропорційні логарифму подразнення Х:

L = lg (1)

де Х₀ – поріг сприйняття інтенсивності подразнення людиною;

Х – початкова інтенсивність подразнення.

Це обумовлено тим, що чутливість аналізатора людини змінюється обернено пропорційно до вхідного сигналу (рис.6.8):

К = (2)

де а – коефіцієнт пропорційності.

З рис.2.8 видно, що із зростанням вхідного сигналу зменшується чутливість людини до вхідної дії.

Ця закономірність знайшла відображення в законі Вебера – Фехнера:

(3)

де Е – величина відчуття;

І – інтенсивність подразнення;

К, С – константи (індивідуальні для кожного типу аналізатора).

Позитивний момент цього закону полягає в тому, що він забезпечує безпеку органів чуття людини – навіть сильні вхідні дії не можуть зруйнувати аналізатор.

ü відчуття людини змінюються не тільки від сили сигналу (його енергії), але і від частоти сигналу f і підкоряються закону:

L _f = k f ², (4)

(5)

Диференціальна межа характеризує величину, на яку мусить змінитись вже викликаний подразник, щоб людина помітила, що він дійсно змінився;

ü диференціальна чутливість до зміни частоти сигналу – це мінімальна зміна частоти F сигналу, що відчуває людина:

(6)