Будова органа слуху і рівноваги

Слуховий аналізатор складається з вуха, слухового нерва і частини кори головного мозку, яка аналізує слухові подразнення. Вухо частково розташоване в товщі скроневої кістки черепа і складається із трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два служать для проведення звуків, третій – містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги.

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зо­внішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, але у людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку. Середнє вухо складається із бара­банної порожнини, яка через Євстахієву слухову трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об'є­мом близько 1 см³, має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові кісточки, що сполучені між собою: молоточок, коваделко і стремінце. Ці кісточки пе­редають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку. Барабанна перетинка розташована на межі між зовні­шнім і середнім вухом. Це округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової частини глотки. Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринту, являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху виконує завитка – спірально закручений на 2,5 оберти канал. Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом.

Функцію вестибулярного апарату в цілому можна уявити таким чином. Рух рідини, яка є у вестибулярному апараті, викликається перемі­щенням тіла, трусінням, хи­танням, що викликає збудження рецепторних клітин. Збудження пе­редається по черепно-мозкових нервах у довгас­тий мозок, міст. Звідси вони ідуть у мозочок, а також спинний мозок. Цей зв'язок із спинним мозком обумовлює умовно-рефлекторні (мимовільні) рухи м'язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому коригується положення голови, тулуба, запобігається падіння.

При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку. Вважається, що кіркові центри контролю рівноваги і положення тіла в просторі розташовані в тім'яній і скроневій частках мозку. За­вдяки кірковим центрам аналізатора можливий усві­домлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечу­ється прямоходіння.