Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Дидактичний текст №1




Читайте также:
  1. B.6.4.1. Способы выделения текста.
  2. HTML- язык разметки гипертекста
  3. II. Работа над текстом и его оформление
  4. Lt;variant> текстовую числовую графическую музыкальную комбинированную.
  5. Quot;Понимание" текста на естественном языке
  6. Актуальное членение предложения. Виды связи между предложениями текста.
  7. В предложенном тексте определите тезис, аргументы, выясните, какая структура использована при составлении текста.
  8. В. Характеристика функции и процессов управления в текстильной и легкой.
  9. В.Пример фактической и перспективной типовой организационной структуры управления предприятием текстильной и легкой промышленности.
  10. Введення й редагування формул та тексту.

Історія розвитку шкільної географії в Україні[1]

Як самостійний предмет в Україні географія була введена у ХУП-ХУШ ст. Якщо фундатором основ методики викладання географії в Європі можна вважати Яна Амоса Коменського, то в Україні – Костянтина Дмитровича Ушинського.

Становлення шкільної географії сучасного типу в Україні почалося з XX ст. За досить короткий час існування самостійної держави (1917-1921 рр.) були створені організаційні структури й елементи національної концепції освіти. Значне місце в ній належало географії. Так, у 1919 р. вийшла "Краткая география Украиньї" В. О. Кістяківського. Вона постійно доопрацьовувалася автором і витримала дев'ять видань.

Значний внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання зробив український географ і економіст К. Г. Воблий – автор навчального посібника для учнів середньої школи з економічної географії України (1919 р.). Невелика за обсягом книжка містила досить ґрунтовну характеристику окремих галузей народного господарства України. Особливу увагу було приділено географії сільського господарства, обробній промисловості, торгівлі. Відсутні були традиційні нині розділи, присвячені загальній характеристиці господарства і вивченню економічних районів. На початку розділу про населення країни були вміщені короткі відомості про статистику та її методи. Лише 10 % загального обсягу посібника припадало на характеристику природних умов розвитку господарства. Відсутність політичних пасажів у посібнику і його цілковита фахова орієнтація викликали подив і нерозуміння найвідомішого російського економгеографа М. М. Баранського, який у виданому 1954 р. історичному огляді підручників з географії закидав К. Воблому, що той нічого не написав про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Напевно, професор Воблий справедливо вважав, що події, які відбулися у Петроґраді восени 1917 р., об'єктивного відношення до України не мали. Цікаво, що М. Баранський критикував К. Воблого і за те, що той аж ніяк не згадав про Росію. Що ж тут дивного? К. Воблий, як науковець, ще тоді користувався формальною логікою.

Для становлення науково-методичних засад вивчення економічної географії України після Другої світової війни велике значення мав підручник К. Воблого "Економічна географія УРСР". Він витримав п'ять видань і досі не втратив своєї актуальності як за змістом, так і за методикою викладу. Одне з видань, яке вийшло за редакцією К. Воблого, називалося "Економічна географія Радянської України" (ч.І, "Фізико-географічний огляд"), де він написав вступ і розділ 10



"Фізико-географічні зони і райони УРСР". Говорячи про природне районування України, Воблий підкреслив існування багатьох схем, кожна з яких виходить із специфічних завдань. Мету свого районування вчений вбачав у полегшенні пізнання України.

Після утворення СРСР (1922 р.) Україна мала значну автономію в організації освіти та її науково-методичному забезпеченні. У цей період було створено трудову школу. Вона мала дев'ятирічний термін навчання і складалася з двох ступенів: перший – 1-5 класи, другий – 6-9 класи. Значна увага приділялася вивченню рідного краю. Географії як навчального предмета не було. Окремих елементів географічних знань учні набували під час вивчення природознавства.

В Західній Україні, яка тоді не входила до складу СРСР, найбільший внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання робили А. Реман, С. Л. Рудницький, В. О. Геринович, В. М. Кубійович.



Особливо слід відмітити Степана Рудницького, який працював як у Західній Україні, так і в еміграції та в Українській РСР. Академік С.Рудницький був сучасником Івана Франка і Михайла Грушевського, перший з географів України, який мав широкий європейський світогляд, адже сформувався як вчений і людина на перехресті польської, австрійської, німецької і чеської культур. С.Рудницький у своїх перших книгах «Коротка географія України: фізична географія» (1910) та «Коротка географія України: антропогеографія» не тільки заклав фундамент наукового географічного українознавства, обґрунтувавши окремість і цілісність етнічної території України, але й сформував основні засади соціально-економічної географії (антропогеографії) України. Характер і зміст антропогеографії С.Рудницького методологічно актуальний донині, адже в ній вчений демонструє взаємозв’язок між географічним положенням і природними особливостями території України та господарюванням, побутом і характером українців. Ці книги, які багаторазово перевидавались як підручники, просякнуті такою любов’ю, захопленням і розумінням своєї землі, яку до цього часу не зміг повторити жоден автор підручника з вивчення географії України.

На території Західної України, зокрема тієї її частини, яка входила до складу Чехословаччини, в 1923 р. у Вишеграді був створений перший вищий педагогічний заклад на зразок західноєвропейських шкіл – Український високий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова (прототип теперішнього Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова в Києві), який ставив за мету безкоштовну підготовку для шкіл і гімназій вчителів гуманітарного, математично-природничого та мистецького напрямків. Професор С.Рудницький працював на кафедрі географії цього інституту та читав у ньому, окрім географічних дисциплін, методику навчання географії для студентів 3-го курсу.

У міжвоєнний період в гімназійних класах Галичини географія вивчалась як окремий предмет, структуру якого складали землезнавчі та антропогеографічні розділи.

В школах радянської частини України з 1924 р. були введені нові програми, відомі як програми Державної вченої ради (ДВР) або "комплексні програми". Географія як окремий навчальний предмет була ліквідована і поділена між суспільствознавством та природознавством. І лише через 10 років, після прийняття 15 травня 1934 р. постанови РНК СРСР "Про викладання географії в початковій і середній школі СРСР" географію знову почали викладати як окремий предмет і було збільшено кількість годин на її викладання. Географії було відведено роль одного зі стовпів патріотичного виховання і підготовки юнаків до служби в армії. Наближалася війна, і країні були потрібні мільйони солдатів, які б добре орієнтувалися по карті, вміли використовувати рельєф місцевості в бою, форсувати перешкоди тощо.

Після Другої світової війни відбувся перехід до обов'язкової середньої освіти. Починаючи з 50-х років значна увага приділяється зміцненню зв'язків школи з життям, починається активне впровадження у навчальний процес практичних робіт. Значну роль у справі подальшого розвитку методики викладання географії відіграли методичні збірники "Географія в школі" та "Краєзнавство в школі", які почали виходити з ініціативи НДІ педагогіки УРСР з 1948 р. З 1967 р. почав виходити збірник "Методика викладання географії". Він був присвячений проблемам не лише методики викладання географії в середній загальноосвітній школі, а й підготовки вчителів географії у вузах. Значну увагу збірник приділяв висвітленню передового досвіду роботи вчителів.

У 60-80-х роках усі підручники з географії, крім географії Української РСР, видавалися в Москві. В Україні власних підручників не було, їх перекладали з російських видань. Українські автори в той час обмежувалися лише написанням методичних рекомендацій з викладання окремих курсів. Найбільший внесок у цю справу зробили В. Д. Поданчук, Л. І. Круглик, М. О. Откаленко, Л. М. Картель, А. С. Волкова, Г. П. Скарлато, Є. Й. Шипович.

Посібники для вчителів географії тоді видали О. М. Маринич, М. І. Щербань, М. М. Паламарчук, О. Т. Діброва, В. М. Юрківський та ін. О. Діброва випустив шкільний підручник з географії Української РСР. Він витримав дванадцять видань. Пізніше йому на зміну прийшов підручник М. Паламарчука.

Досі не втратили свого значення дуже змістовні, спрямовані на розкриття певних закономірностей методики викладання географії посібники вчителів-практиків М. Т. Янка і В. П. Замкового. Особливо цінними є роботи В. П. Замкового "Поради вчителю географії" та "Майстерність учителя географії".

Декілька видань витримали щоденники спостережень за погодою (3-7 класи) та зошити для самостійних робіт з різних курсів географії, авторами яких були М. П. Откаленко, М. Токарський, О. Т. Діброва, М. Лапко, І. Г. Процик.

Вийшли друком праці, присвячені методиці виготовлення саморобних навчальних наочних посібників, роботі з підручниками і додатковою літературою, обладнанням, роботі на географічному майданчику, методиці позакласної роботи. На початку 70-х років XX ст. у всіх школах України вводиться кабінетна форма навчання. В цей період видано цілий ряд посібників, присвячених методиці обладнання і оформлення кабінетів, технічним засобам навчання тощо.

На початку 90-х років, коли Україна стала незалежною державою, почалася напружена робота з якнайшвидшого забезпечення шкіл українськими підручниками. З'явилися альтернативні, пробні та інші підручники і навчальні посібники. Одним з перших був підручник П. Г. Шищенка і П. О. Масляка "Географія України" (1992 р.). Пізніше вийшов у світ підручник для 9 класу середньої школи "Географія України" А. Й. Сиротенка, Б. О. Чернова і В. Я. Плахути.Авторами підручника із загальної географії для 6 класу стали О. Я. Скуратович, Р. Р. Коваленко та Л. І. Круглик. Для 7 і 8 класів В. Ю. Пестушко, В. О. Сасихов і Г. Є. Уварова.

В 1997 р. за редакцією Б. П. Яценка вийшов підручник економічної і соціальної географії світу для 10 класу. Починаючи з 1996 р. друкується пробний підручник з географії України П. О. Масляка та П. Г. Шищенка. Для поглибленого вивчення географії України учнями профільних і спеціалізованих класів загальноосвітньої школи, коледжів та гімназій призначені посібники львівських авторів Ф. Д. Заставного та О. І. Шаблія.

Протягом 90-х років усі курси географії були забезпечені не лише підручниками, а й робочими зошитами, атласами, контурними картами; видані хрестоматія з географії України (П. О. Масляк і П. Г. Шищенко), посібники для контролю за рівнем засвоєння знань учнями.

Найважливішою ознакою шкільної географії України в перше її незалежне десятиліття була безумовно, поява альтернативних програм та підручників з кожного шкільного курсу географії. За цією рисою українська шкільна географія наблизилась до демократичного західного світу, адже за радянського тоталітарного режиму плюралізм думок не допускався в жодній галузі суспільного життя, в тому числі й в освіті. Ще однією ознакою оновлення змісту і мети вітчизняної географії стало впровадження пропедевтичного курсу «Рідний край» (5 клас) та комплексного курсу «Географія України» (8-9 класи), який за обсягом часу викладання та базовим змістом став основою загальної географічної освіти в нашій країні.

Українські вчителі отримали важливу методичну підтримку від науковців та можливість обмінюватись власним досвідом організації навчання з географії на сторінках вітчизняних періодичних видань: журналів "Географія та основи економіки в школі" (Київ), «Географія» (Харків), газети "Географія. Краєзнавство. Туризм"(Київ).

Перше десятиліття ХХІ ст. відзначилось активною методичною діяльністю українських вчителів географії та педагогів-науковців. Ще бурхливіше розвивається видавництво методичної та навчальної літератури з географії.

Вийшли з друку посібники для вчителів «Методика викладання географії в школі» з додатком схематичної наочності для кожної теми уроку шкільних курсів колективу авторів С.Г.Кобернік, Р.Р. Коваленко, П.О.Масляк, О.Я. Скуратович (2000) та «Методика навчання географії в загальноосвітніх закладах» (2005) за ред.. С.Г. Коберніка, які дають можливість педагогам систематизувати методичні знання та зорієнтуватись в сучасних тенденціях шкільної географічної освіти.

Центром науково-методичних досліджень в царині української шкільної географії є лабораторія географічної та економічної освіти Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України (м. Київ), яку очолює доктор педагогічних наук О.М.Топузов. Її працівники – відомі педагоги-науковці в географічно-методичному просторі України – В.П. Корнєєв, Л.І.Круглик, А.Й.Сиротенко, Г.П. Пустовіт та ін. закладали фундамент і продовжують працювати над методикою навчання географії в нових суспільних умовах.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 35; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты