РОЛЬ І ПРИРОДА МІЖОСОБИСТІСНИХ І СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН.

Природу міжособистісних відносин можна побачити тільки в тому випадку, якщо не ставити ці відносини в один ряд з громадськими відносинами. Розглядати їх слід як зовсім інший вид відносин, що виникає всередині кожного виду суспільних відносин.

Обидва види відносин є взаємопов'язаними, і недооцінюючи кожен з них ми можемо втратити важливі дані під час аналізу першого виду відносин.

Кожен учасник міжособистісних відносин уявляє собі ці відносини, як єдину існуючу реальність, але насправді це не є таким. Міжособистісні відносини насправді несуть у собі зміст того чи іншого виду суспільних відносин.

Окремі моменти суспільних відносин представляються їх учасникам лише як їх міжособистісні взаємини: хтось сприймається як «злий викладач», як «хитрий торговець» і т.д. На рівні буденної свідомості, без спеціального теоретичного аналізу справа йде саме таким чином. Все ускладнюється ще й тим, що міжособистісні відносини є дійсна реальність суспільних відносин: поза ними немає десь «чистих» суспільних відносин. Тому практично у всіх групових діях учасники їх виступають як би в двох якостях: як виконавці безособової соціальної ролі і як неповторні людські особистості. Це дає підстави ввести поняття «міжособистісна роль» як фіксацію положення людини не в системі суспільних відносин, а в системі лише групових зв'язків, причому не на основі його об'єктивного місця в цій системі, а на основі індивідуальних психологічних особливостей особистості. Приклади таких міжособистісних ролей добре відомі з повсякденного життя: про окремих людей в групі кажуть, що він «свій хлопець», «свій в дошку», «козел відпущення» і т.д. Виявлення особистісних рис в стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, і, таким чином, в групі виникає ціла система міжособистісних відносин (Шібутана, 1968).

Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їх найважливіша специфічна риса - емоційна основа. Тому міжособистісні відносини можна розглядати як фактор психологічного «клімату» групи. Емоційна основа міжособистісних відносин означає, що вони виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню один до одного. У вітчизняній школі психології розрізняються три види, або рівня емоційних проявів особистості: афекти, емоції і почуття. Емоційна основа міжособистісних відносин включає всі види цих емоційних проявів.

Проте в соціальній психології зазвичай характеризується саме третій компонент цієї схеми - почуття, причому термін вживається не в повному розумінні. Природно, що «набір» цих почуттів безмежний. Однак всі їх можна звести у дві великі групи:

кон'юнктивні - сюди відносяться різного роду почуття, які зближують людей, об'єднують їх почуття. У кожному випадку такого ставлення інша сторона виступає як бажаний об'єкт, стосовно якого демонструється готовність до співпраці, до спільних дій і т.д.;

диз'юнктивні почуття - сюди відносяться почуття, які роз'єднують людей почуття, коли інша сторона виступає як неприйнятна, може бути навіть як флюструючий об'єкт, стосовно якого не виникає бажання до співпраці і т.д. Інтенсивність того й іншого пологів почуттів може бути дуже різною. Конкретний рівень їх розвитку, природно, не може бути байдужим для діяльності груп.

Разом з тим аналіз лише цих міжособистісних відносин не може вважатися достатнім для характеристики групи: практично відносини між людьми не складаються лише на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність задає і другий ряд відносин, опосередкованих нею. Тому-то і є надзвичайно важливим і важким завданням соціальної психології одночасний аналіз двох рядів відносин в групі: як міжособистісних, так і опосередкованих спільною діяльністю, тобто в кінцевому рахунку стоять за ними суспільних відносин.

Все це ставить дуже гостро питання про методичні засоби такого аналізу. Традиційна соціальна психологія звертала свою увагу переважно на міжособистісні стосунки, тому щодо їх вивчення значно раніше і повніше був розроблений арсенал методичних засобів. Головним з таких засобів є широко відомий в соціальній психології метод соціометрії, запропонований американським дослідником Дж. Морено (див. Морено, 1958), для якого вона є додаток до його особливої теоретичної позиції. Хоча неспроможність цієї концепції давно піддана критиці, методика, розроблена в рамках цієї теоретичної схеми, виявилася вельми популярною.

Сутність методики зводиться до виявлення системи «симпатій» і «антипатій» між членами групи, тобто іншими словами, до виявлення системи емоційних відносин у групі шляхом здійснення кожним із членів групи визначених «виборів» із усього складу групи за заданим критерієм. Всі дані про такі «вибори» заносяться в особливу таблицю - социометрическую матрицю або представляються у вигляді особливої діаграми - соціограми, після чого розраховуються різного роду «соціометричні індекси», як індивідуальні, так і групові. За допомогою даних соціометрії можна розрахувати позицію кожного члена групи в системі її міжособистісних відносин. Виклад подробиць методики зараз не входить в нашу задачу, тим більше, що цьому питанню присвячена велика література (див.: Волков, 1970; Коломінський, 1979; Лекції за методикою ... 1972). Суть справи зводиться до того, що соціометрія широко застосовується для фіксації своєрідною «фотографії» міжособистісних відносин в групі, рівня розвитку позитивних чи негативних емоційних відносин у ній. У цій якості соціометрія, безумовно, має право на існування. Проблема полягає лише в тому, щоб не приписувати соціометрії і не вимагати від неї більше, ніж вона може. Іншими словами, діагноз групи, даний за допомогою соціометричної методики, ні в якій мірі не може вважатися повним: за допомогою соціометрії схоплюється лише одна сторона груповий дійсності, виявляється лише безпосередній шар відносин.

Повертаючись до запропонованої схемою - про взаємодію міжособистісних і суспільних відносин, можна сказати, що соціометрія ніяк не схоплює цей зв'язок, який існує між системою міжособистісних відносин в групі і суспільними відносинами, в системі яких функціонує дана група. Для однієї сторони справи методика придатна, але в цілому для діагностики групи вона виявляється недостатньою і обмеженою (не кажучи вже про інші її обмеження, наприклад, про нездатність встановлювати мотиви скоєних виборів і т.д.).