Місце і роль локальних мереж

Загальні відомості. Океанія охоплює 13 незалежних держав: Нова Зеландія, Фіджі, Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Маршаллові Острови, Федеративні штати Мікронезії, Соломонові Острови, Тувалу, Тонга, Палау, Науру, Вануату, Кірибаті та ін. Загальна площа Океанії (суходолу) 1,3 млн квадратних кілометрів, кількість населення — 11 млн осіб. Усі незалежні країни Океанії є членами ООН, і більшість з них - Британської Співдружності націй. Для більшості країн Океанії характерною є республіканська форма правління на чолі з президентом.

Географічне положення. Острови Океанії розташовані в центральній та південно-західній частинах Тихого океану, між 29° пн. ш. і 53° пд. ш. та 130' сх. д. і 109° зх. д. Традиційно Океанію поділяють на 3 історико-етнографічні області Меланезію, яка лежить у західній частині Океанії, Полінезію, що простяглася від південного заходу до сходу, і Мікронезію, яка займає північно-західну частину Океанії.

Природні умови і ресурси. Майже всі острови Океанії лежать в екваторіальному і тропічному кліматичних поясах і лише Нова Зеландія — у субтропічному. Ізольованістю островів зумовлений бідний, але своєрідний і неповторний органічний світ. На островах немає хижаків, отруйних змій. Там багаті лісові ресурси і чимало цінних порід дерев: кокосова і сагова пальми, хлібне і динне дерева, каучуконоси, деревоподібні папороті. Мінеральні ресурси Океанії вивчено недостатньо. Виявлено родовища нафти, міді, залізної руди, марганцю, платини (Папуа-Нова Гвінея), нікелю (Нова Каледонія), срібла (Папуа-Нова Гвінея, Фіджі, Нова Зеландія), кам'яного вугілля (Нова Зеландія).

Населення. Більша частина населення проживає в Меланезії (5 млн) і Полінезії (4,5 млн), решта (близько 500 тис.) — у Мікронезії. Природний приріст населення — 2 % за рік. Місцеве населення Океанії становлять папуаси, меланезійці, мікронезійці, полінезійці. В результаті змішування цих етносів виникли науруанці. У Новій Зеландії аборигени — маорі — становлять лише 1 % усіх жителів. Майже в усіх країнах Океанії панівною релігією є християнство — католицизм і протестантство. Проживають також представники інших релігій, а на деяких островах збереглися традиційні вірування населення.

Загальний огляд Окремих держав Океанії. Нова Зеландія — держава, що розташована на двох великих островах — Північному і Південному, які розділені протокою Кука, та на чисельних малих — у південно-західній частині Тихого океану. Її площа становить 270 тис. квадратних кілометрів, населення — близько 3,9 млн осіб. 80% населення — нащадки переселенців з Британських oстровів. Столиця Нової Зеландії — Веллінгтон. Державною мовою є англійська. Країна є членом Британської Співдружності націй, ООН, ОЕСР. Нова Зеландія має аграрно-сировинну спеціалізацію. На світовий ринок вона постачає продукти тваринництва, алюміній, деревину, паперові вироби і рибопродукти. Основна галузь, на якій базується місцева економіка, — обробна промисловість. Нова Зеландія належить до економічно високорозвинутих країн.

Маршаллові Острови розташовані в центрально-західній частині Тихого океану. їх площа — 181 км2. Населення (мікронезійці) налічує близько 76 тис. осіб. Столиця — Маджуро. Держава є членом ООН. Вона експортує продукцію сільського господарства і рибальства, спеціалізується на вирощуванні кокосових пальм, бананів, папаї, хлібного дерева, коренеплодів. Має значні доходи від туризму. За економічними показниками належить до слаборозвинутих країн.

Папуа-Нова Гвінея розташована в західній частині Тихого океану. Офіційна назва країни — Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея. Її площа — 463 тис. квадратних кілометрів. Населення — 5 млн осіб; це різні етноси меланезійців і папуаси. Столиця — Порт-Морсбі. Країна є членом ООН і Британської Співдружності націй. Основна спеціалізація економіки — сільське господарство. Є розвідані запаси нафти, видобувають мідь, цинк, срібло і золото, заготовляють промислову деревину. Належить до економічно слаборозвинутих країн. Експортує продукцію гірничорудної галузі (нафту, золото, мідь), тропічну деревину, каву, какао, банани, коренеплоди.

Самоа розташована у південно-західній частині Тихого океану. Офіційна назва держави — Незалежна Держава Самоа, її площа — 2,8 тис. квадратних кілометрів. Населення — близько 178 тис. осіб. Це саманці, полінезійці, незначна частина європейців. Столиця — Апіа. Країна є членом ООН, Британської Співдружності націй. На світовий ринок вона постачає кокосову олію, какао, копру і деревину. Економічно є слаборозвинутою.

Фіджі—острови, які розташовані на південному заході Тихого океану. Офіційна назва держави — Республіка Фіджі, її площа — 18 тис. квадратних кілометрів. Населення становить 856 тис. осіб. Столиця — Сува. Країна є членом ООН. Вона — важливий виробник і експортер тростинного цуіфу, бананів, рису, копри, промислової деревини, золота. Економічно є слаборозвинутою.

федеративні Штати Мікронезії— острівна країна, розташована в західній частині Тихого океану, загальна площа - 707 км2, населення становить 135 тис. осіб. Столиця — Палікір. Основою економіки є сільське господарство. Тут вирощують кокосову пальму, цукрову тростину, батат, маніок, займаються скотарством і рибальством. Країна — член ООН, економічно є слаборозвинутою. Тонга — острови в південно-західній частині Тихого океану. Офіційна назва держави — Королівство Тонга. Площа країни - 748 км2, населення - 106 тис. осіб, це полінезійці. Столиця — Нукуалофа. Експортує на світовий ринок копру, банани, кокосову олію, зернові, овочі, морепродукти і ваніль. Має значні доходи від туризму. Країна — член Британської Співдружності націй, економічно є слаборозвинутою.

Україна встановила дипломатичні відносини з Новою Зеландією та Республікою Маршаллові Острови. Нерегулярні торгові контакти відбуваються із 7 країнами регіону, які одержують з України продукцію важкого машинобудування та інших галузей промисловості. Частка в зовнішньому товарообороті України становить близько 0,1 %.

Місце і роль локальних мереж

Трошки історії комп’ютерного зв’язку

Зв'язок на невеликі відстані в комп’ютерній техніці існувала ще задовго до появи перших ПК.

До великих комп’ютерів (mainframes) приєднувалися багато численні термінали (або "інтелектуальні дисплеї"). Правда, інтелекту в тих терміналах було дуже мало, практично ніякої обробки інформації вони не робили, і основна ціль організації зв’язку складалася в тому щоб розділити інтелект ("машини часу") великого потужного і дорогого комп’ютера між користувачами які працюють за тими терміналами. Це називалося режимом розподілу часу, так як великий комп’ютер послідовно в часі розв’язував задачі багатьох користувачів. В даному випадку досягалося сумісне використання самих дорогих на той час ресурсів обчислення (рис. 1.1).

Мал. 1.1.підключення терміналів до центрального комп’ютера.

Потім були створені мікропроцесори і мікрокомп’ютери. Появилася можливість розташувати комп’ютер на столі у кожного користувача, так як обчислювання, інтелектуальні ресурси подешевшали. Але проте всі інші ресурси залишилися ще довільно дорогими. А що означає голий інтелект без засобів зберігання інформації і її документування? Не буде, же кожного разу виключення живлення заново набирати програму яка виконується, або зберігати на постійній пам’яті з малою ємністю. На допомогу прийшли засоби зв’язку. Об’єднавши декілька комп’ютерів можна було зорганізувати совісне використання комп’ютерної периферії (магнітних дисків, магнітної стрічки, принтерів). При цьому все оброблювання інформації проводилась на місці, але її результати передавались на централізовані ресурси. Тут же разом використовувалось саме цінне що є в системі, але зовсім по іншому. Такий режим дістав назву режим зворотного розділення часу. (мал..1.2). Як і в першому випадку засоби зв’язку знижували вартість комп’ютерної системи в цілому.

Мал..1.2.Об’єднання перших комп’ютерів в мережу.

Згодом появились персональні комп’ютери , котрі вирізнялись від перших мікрокомп’ютерів тим, що мали повний комплект достатньо розвинутий для повністю автономної роботи периферії: магнітні диски, принтери, не кажучи вже про більш розвинених засобах інтерфейсів споживача (монітори, клавіатури, мишки, і т.д.). Периферія стала дешевшою і в ціні стала спів розмірною в порівнянні з комп’ютером. Здавалось б, на що тепер з’єднувати персональні комп’ютери. (Мал1.3.)?Що їм розділяти, якщо і так все розділено і знаходиться на столі в кожного користувача? Інтелекту на місці достатньо периферії також. Що може дати мережа в даному випадку?

Мал.(1.3.)Об’єднання в мережу персональних комп’ютерів.

Саме головне – це знову сумісне використання ресурсу. Це саме зворотне розділення часу, але вже принципово на іншому рівні. Тут воно застосовується не для зниження вартості система, а з метою більш ефективного використання ресурсів системи, котрі знаходяться в наявності комп’ютерів. Наприклад, мережа дозволяє об’єднати об’єм дисків усіх комп’ютерів, забезпечивши доступ кожного з них до дисків усіх решта як до власних.

Але наглядно переваги мережі виявляються в тому випадку, коли всі користувачі працюють з єдиною базою даних, запитуючи в неї та заносячи в неї нову (наприклад в банку, магазині, на складі). Ніякими дискетами тут уже не обійтись: прийшлось б цілими днями переносити дані з кожного комп’ютера на всі решта, отримуючи цілий штат кур’єрів. А з мережею все набагато простіше: любі зміни даних, здійснених з любого комп’ютера, зразу з ж видимі і доступні всім. В такому випадку особливої обробки на місці не потребується і в принципі можна було б обійтись більш дешевшими терміналами (вернутись до першого розглянутого варіанту), але персональні комп’ютери мають більш зручний інтерфейс користувача, полекшуючи роботу персоналу. До того ж можливість складної обробки інформації місці часто може самітно зменшити об’єм даних що передаються.

Рис. 1.4.Використання локальної для організації сумісної роботи комп’ютерів

Без мережі також неможна обійтися в тому випадку, коли необхідно забезпечити узгоджену роботу декількох комп’ютерів. Ця ситуація частіше за все зустрічається коли ці комп’ютери використовують не для обчислювання і роботою з базою даних, а в задачах управління, вимірювання, контролювання, там де комп’ютер спряжується з тими чи іншими зовнішніми пристроями

(рис. 1.4). Прикладами можуть служити виробничі технологічні системи, а також системи управління навчальними установками і комплексами. Тут мережа дозволяє синхронізувати дії комп’ютерів, розпаралелити і відповідно прискорити процес обробки даних, тобто скласти не тільки периферійні ресурси , но і інтелектуальну потужність.

А саме вказані переваги локальних мереж і забезпечують їх популярність і все велике широке застосування, не дивлячись на всі незручності, пов’язаних з їх установкою і експлуатацією.