Тема 7. Витрати виробництва і прибуток

7.1. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат виробництва

7.2. Економічні та бухгалтерські витрати та їх структура

7.3. Валові, середні та граничні витрати

7.4. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на нього впливають

Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат виробництва

Витрати - це обсяг спожитих матеріальних, фінансових, трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку й максимізації добробуту власників у грошовому еквіваленті.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на отримання прибутку, останній буде тим більший при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Вартість товару

Звідси й два основні шляхи підвищення прибутковості бізнесу: інвестування в найбільш вигідні сфери господарства (зі сприятливим співвідношенням товарного попиту та прийнятними цінами) та зниження витрат виробництва.

Підходи до визначення витрат і прибутку:

1) Класична (марксистська) економічна теорія джерелом суспільного багатства вважає працю. Доводиться, що витрати виробництва являють собою витрати живої та уречевленої праці, вираженої у грошовій формі. К. Маркс обґрунтував наявність двох видів витрат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих одиниць (підприємств). Те, чого коштує виробництво товару суспільству, являє його суспільну вартість, величина якої визначається витратами суспільно-необхідної праці. Те, чого коштує виробництво товару підприємцю, визначається витратами капіталу і утворює витрати виробництва. Якщо суспільні витрати: w=c+v+m,тобто – сума вартості використаних засобів виробництва (постійного капіталу) (с) та знову створеної вартості (v+m), що складається із затрат живої оплаченої праці (змінного капіталу, авансованого в робочу силу) (v), та неоплаченої праці (додаткової вартості) (m), то витрати виробництва є затратами лише капіталу: k=c+v.Вони завжди є меншими від суспільної вартості на величину додаткової вартості (m), яка створюється робітником понад вартість його робочої сили, а отже нічого не коштує підприємцю.

Додаткова вартість, виступаючи як породження всього капіталу, набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу. Отже, за К. Марксом прибуток – це різниця між ринковою ціною і витратами капіталу (Прибуток=Ринкова ціна-Витрати капіталу). Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб продавши свій товар за ринковою ціною, близькою до суспільної вартості, збільшити свій прибуток.

2) У першій половині ХІХ ст. з’являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару.

3) У той же час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сея, Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля. Відповідно праця створює заробітну плату, капітал – прибуток (процент), земля – ренту.

4) Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом формуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.

Витрати виробництва та їх види у трактуванні неокласиків помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони виходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про прагнення підприємця найбільш ефективного їх використання.

Зіштовхуючись з тим, що ресурси обмежені, виробник робить вибір між альтернативними способами їх використання. Так виникають альтернативні витрати – затрати ресурсів за найкращого варіанту їх застосування. Тому існує ціна економічного вибору. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляється від виробництва інших товарів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.