Міжнародний рух капіталу. Міжнародна міграція капіталу почала розвиватися у період становлення світового господарства і поступово перетворилась на вирішальну ознаку сучасних

Міжнародна міграція капіталу почала розвиватися у період становлення світового господарства і поступово перетворилась на вирішальну ознаку сучасних міжнародних економічних відносин.

Міжнародний рух капіталу – це переміщення капіталу у різних його формах (товарній, грошовій) за кордон з метою отримання доходу у формі дивідента або відсотка. Головною причиною, яка зумовлює рух капіталу за межі національних господарств є його відносний надлишок у власній країні, яка стає донором для країн споживачів. Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства, а також протекціоністськими бар’єрами, що перешкоджають вивезенню товарів. Його можливість зумовлена тим, що більшість країн уже ввійшли в світове господарство і пов’язані одна з одною розвиненою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій.

Головними суб’єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу – більш прибуткове його вкладення порівняно з внутрішнім, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах – підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають можливість здійснювати контроль за підприємством – для цього достатньо придбати до 25 % акцій) та на портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання доходу).

При вивезенні підприємницького капіталу надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які дають певні інвестиційні можливості.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів.

Крім того, за джерелами фінансування розрізняють державні і приватні капіталовкладення.

Державні капіталовкладення – це кошти із держбюджету, які спрямовуються за кордон (отримуються звідти) за рішенням урядів чи міжурядових організацій. У межах державного капіталу існують такі його форми: державні позики, дари (гранти), допомога, а також кредити (наприклад, кредити міжнародного валютного фонду, Світового банку).

Приватний капітал можуть вивозити за кордон юридичні та фізичні особи, приватні (окремий індивід або сім’я) чи групові інвестори у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів.

Особливостями міжнародного руху капіталу на сучасному етапі є:

· постійне і прискорене наростання обсягів закордонних інвестицій, а в межах останніх – частки ТНК. Сьогодні ТНК – основна ланка в системі експорту підприємницького капіталу;

· експорт капіталу з провідних розвинутих країн привів до утворення їх «другої економіки». Наприклад, розмір «другої економіки» США в два рази перевищує сумарну економіку Німеччини, Великобританії та Франції;

· змінюються напрями експорту капіталу: раніше потоки капіталів переміщувались переважно з розвинутих країн до слаборозвинутих; тепер – з розвинутих та слаборозвинутих до розвинутих країн, а також до нових індустріальних країн та країн постсоціалістичної системи;

· поряд з експортом підприємницького капіталу дедалі більшу питому вагу набуває експорт позичкового капіталу, особливо до країн, що розвиваються та постсоціалістичних країн;

· відбувається постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними;

· у процесі вивезення капіталу посилюється суперництво між трьома основними центрами світового господарства – США, ЄС і Японією.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу – погіршення стану платіжного балансу (до моменту повернення в країну всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи, що здійснюється в інтересах іноземного капіталу.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є: впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявної економічної системи або її вдосконалення. Негативні наслідки цих процесів – поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.