Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Проблема перехідності постає не перед окремими країнами – у тому чи іншому аспекті вона властива всім країнам. А тому сучасні перехідні процеси розглядаються в трьох основних аспектах:

• перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

• перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

• перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміють процес якісних змін в основах суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу. Матеріальною основою перехідних станів є передусім зміна домінуючого чинника виробництва, яка, у свою чергу, зумовлює зміну характеру відносин між людьми, насамперед виробничих відносин.

Перехідна економіка характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства, а отже, перехідні економічні відносини не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони є лише засобом досягнення тієї основної мети, яка формується під впливом виробничих відносин, що зароджуються.

Багатоаспектність перехідних процесів зумовлює різноманітність перехідних економік, що передбачає необхідність їх типізації. Це можна здійснити на основі відповідних критеріїв. Так, на основі масштабів і характеру перехідних процесів можна виокремити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів – локальний і глобальний; за характером перехідних процесів – природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.

Змішана економіка базується на ринкових відносинах. Формування останніх зумовлене багатьма чинниками, серед яких необхідно вирізнити насамперед приватну власність та вільне підприємництво.

Важливим завданням на шляху створення змішаної економіки є формування ринкової інфраструктури. Щодо процесу формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці, то він має такі особливості:

• багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються на «порожньому місці», тобто вони не мали аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);

• створення цих інститутів не завжди ґрунтується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів – горезвісні фінансові «піраміди»);

• новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;

• має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;

• багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувають як головну мету проблему виживання.

Розглянемо етапи перехідного періоду. І-й, і він, мабуть, найкоротший, пов’язаний з виходом з кризи, подоланням спаду виробництва, стабілізацією економіки. Очевидно, цей етап завершиться у найближчі роки.

ІІ етап – це перш за все перетворення виробничих відносин, здійснення роздержавлення, приватизації та демонополізації економіки, проте не лише формальне їх завершення, а й налагодження ефективного функціонування підприємств у руках нових господарств. Ці процеси розпочалися на І етапі перехідного періоду, і для їх завершення та забезпечення ефективного господарювання теж потрібно кілька років.

І нарешті – ІІІ-й етап – це головним чином, перетворення продуктивних сил, структурна перебудова економіки на основі переходу на новий технологічний спосіб виробництва. Цей етап розпочинається дуже повільно на І і ІІ-му, а для свого здійснення потребуватиме, очевидно, не менше двох, трьох десятиліть. Адже, це надзвичайно складний процес, який дуже дорого коштує. Ще й сьогодні зберігаються істотні відмінності і в розвитку виробництва, і в рівні доходів. Незрівнянно складнішими постають ці проблеми перед Україною. Адже ми відстаємо від розвинутих країн на цілу історичну епоху. Щоб перейти на новий технологічний спосіб виробництва, треба переозброїти на основі нових техніки та технології все народне господарство. Для цього необхідні величезні інвестиції. Цілком зрозуміло, що, на відміну від східних земель Німеччини, ми не можемо розраховувати на ті обсяги фінансових засобів, які вклала ФРН у їх економіку. А це означає, що і час для виконання цього історичного завдання нам потрібно набагато більший, ніж Німеччині.