Господарський механізм, його сутність та елементи

Важливою складовою економічної системи, як зазначалось вище, є господарський механізм, який є:

· механізмом використання економічних законів;

· механізмом розв’язання суперечностей економічної системи;

· функцією реалізації відносин власності;

· механізмом узгодження економічних інтересів;

· функцією розвитку людини та задоволення її потреб.

Під ним розуміють також сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство застосовує економічні закони з метою впливу на стан економіки та вирішення завдань, що стоять перед нею.

Категорія «господарський механізм» співзвучна з такими поняттями, як «механізм господарювання», «господарський організм», «економічний механізм господарювання» тощо.

Господарський механізм включає в себе сукупність організаційно-економічних відносин, які виникають з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

Господарський механізм розглядають як механізм вияву об’єктивних економічних законів. У цьому механізмі можна виділити як стихійне, так і свідоме начала.

Стихійне начало стосується об’єктивної дії цих законів, тобто без свідомого втручання людини (наприклад закони попиту та пропозиції). Свідоме начало полягає у їх використанні з метою досягнення суспільно значимих цілей (наприклад, зменшення оподаткування доходів домогосподарств з метою стимулювання попиту або прибутків підприємств з метою збільшення пропозиції). Відповідно стихійний елемент господарського механізму найповніше виявляється в ринковому механізмі господарювання, тоді як свідомий компонент господарського механізму в масштабі суспільства виявляється в державному регулюванні економіки.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Механізм господарювання втілює дію як суб’єктивних, так і об’єктивних факторів. Вплив суб’єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи. Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Функції господарського механізму:

ü реалізація відносин пануючого типу власності насамперед на засоби виробництва;

ü сполучення і взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин в економічній структурі суспільства;

ü узгодження й забезпечення руху економічних інтересів з метою розв’язання соціально-економічних суперечностей (наприклад, між рівнем техніки, з одного боку, рівнем освіти і кваліфікації робочої сили – з іншого, між рівнем розвитку техніки та досягнутим ступенем концентрації і спеціалізації виробництва тощо);

ü формування “поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

В цілому функції господарського механізму повинні забезпечити активну взаємодію всіх підсистем економічної системи в усіх сферах суспільного відтворення. Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

Структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною природою і економічними відносинами з їх глибинною сутністю – пануючим типом власності й адекватними економічними законами.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми:

· планування;

· стимулювання;

· організація;

· регулювання.

Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні системи механізму господарювання.

Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації – форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів.

Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування

У реальній дійсності в змішаній економіці одночасно діють як ринковий, так державний механізми регулювання. Значення ринкового механізму саморегулювання полягає в тому, що він дає можливість вирішувати такі завдання:

ü ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів;

ü забезпечення успішного функціонування за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

ü забезпечення гнучкості і високого ступеню пристосування до умов, що змінюються;

ü оптимальне використання результатів НТП. (Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари).

ü забезпечення свободи вибору і дій споживачам і підприємцям (незалежність в прийнятті рішень, укладанні угод тощо);

ü задоволення різноманітних потреб, розширення асортименту продукції, підвищення її якості, зниження витрат, а отже забезпечення її конкурентоспроможності тощо.

Ринкове саморегулювання було домінуючим впродовж чотирьох століть, до кризи 1929–1933 рр. Таке саморегулювання здійснювалось через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення, а державі в такій економіці належала другорядна роль (організація громадського порядку, державної поштової служби, впровадження обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія грошей, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та утримання їх в робочому стані). Але цей механізм призвів до утворення монополій, екологічної кризи, нерівномірного розвитку регіонів тієї чи іншої країни, періодичних криз перевиробництва, різкої диференціації суспільства і його поляризації та інших проблем.

Першим із західних вчених це визнав Дж. М. Кейнс, який при цьому обґрунтував необхідність широкомасштабного державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Сутність державного регулювання економіки полягає в активному впливі держави на економічні процеси з метою забезпечення економічної стабільності та сталого розвитку.

Державне регулювання економіки має на меті:

ü забезпечити оптимальні темпи економічного зростання;

ü досягти повної зайнятості населення;

ü згладити циклічні економічні кризи, мінімізувати їх наслідки;

ü створити однакові умови для реалізації можливостей ринкових суб’єктів і забезпечити перерозподіл доходів для зменшення майнової нерівності між найбагатшими та найбіднішими верствами населення;

ü гарантувати соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

При здійсненні державного регулювання економіки необхідно знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим механізмом. Напрямки і обсяги регулюючих заходів, які виконують держава і ринок, постійно змінюються. Це залежить від рівня розвитку продуктивних сил, господарської ситуації, політичної розстановки сил, стану соціальної структури, національних особливостей, інституційного порядку загальнодержавного і місцевого управління.

Державне регулювання в економіку виходить з таких принципів:

ü за інших рівних умов перевага надається ринковим формам, тобто держава має брати участь тільки в тих проектах чи галузях, які не приваблюють приватний бізнес;

ü державне підприємництво не може конкурувати з приватним бізнесом, а мусить допомагати йому;

ü державне втручання в ринкові процеси має бути якомога м’якшим, «ринковим» за своїм змістом;

ü втручання в економіку завжди має на меті економічні, а не політичні цілі, тобто завданням держави є виключно забезпечення оптимальних темпів зростання економіки та утримання соціальної стабільності.

Керуючись цими принципами, держава не буде змінювати ринковий механізм саморегулювання, а допомагатиме йому, компенсуючи його слабкі сторони.

Державне програмування економіки – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі чи діяти на свій страх і ризик.

Державна економічна програма – це комплекс ієрархічно підпорядкованих цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за їх виконання у відповідні строки, і за контроль, який забезпечений достатнім цільовим фінансуванням і правовою базою. Розробка і реалізація таких програм називається державним економічним програмуванням.

Програми мають для приватного сектора рекомендаційний характер. Вони орієнтовані на забезпечення ділових кіл важливою економічною інформацією, яка дозволяє їм вибрати кращий шлях реалізації поточних і перспективних завдань. Спонукати підприємців до активних дій державі важко, так як рішення вони приймають самостійно.

Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів:

· макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і макропрограмах, які розробляє і здійснює держава;

· територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних і місцевих рад;

· мікропланування, яке реалізується в планах підприємств;

· мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів, промвузлів.