Національне багатство: його зміст і структура

Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту та його відтворенням.

Національне багатство – це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Масштаби, структура й якісний склад національного багатства визначають економічну могутність нації, потенціал її подальшого соціально-економічного розвитку.

Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення:

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство – це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії та ін.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).

У практиці до показника національного багатства враховують все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни – це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в цій країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

· духовних і культурних цінностей;

· національного майна;

· природних ресурсів, які включені за народногосподарського обігу або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Національне майно – найсуттєвіша частина національного багатства, воно виступає як результат відтворення у матеріальному виробництві і за натурально речовим змістом має складну структуру: основний капітал (основні виробничі фонди); оборотний капітал (оборотні виробничі фонди, що нагромаджуються у незначній кількості, насамперед у запасах сировини, матеріалів); невиробничі фонди, або фонди нематеріального виробництва (школи, лікарні, житло, громадський транспорт, обладнання наукових установ тощо); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основних фондів і основних засобів нематеріального виробництва); майно домашніх господарств; запаси і резерви споживчих благ.

До національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського вжитку (земля, надра, вода, ліси, атмосфера).

У широкому розумінні слова до національного багатства відносять також нематеріальні цінності – духовні і культурні (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення наукової думки, витвори культури і мистецтва, інтелектуальний рівень, навіть національні звичаї, традиції, мораль, етичні норми тощо.

Національне багатство тісно пов’язане з багатством нації, адже нагромаджувана частина останнього поповнює багатство нації; саме ж багатство є підґрунтям зростання національного доходу: чим більше національне багатство, тим більші можливості нарощування доходу нації, а отже її споживання та нагромадження продукту.

Національне багатство зростає не лише кількісно, а постійно оновлюється, що є передумовою і змістом економічного і соціального прогресу. Залежно від реальної ролі у прцесі відтворення у складі національного багатства виділяють:

· виробничий фонд;

· невиробничий фонд.

Виробничий фонд служить могутнім чинником зростання національного доходу, а також визначає економічний потенціал нації (виробничий фонд разом із кадрами працівників, спеціалістів, вчених). Економічний потенціал визначає здатність нації забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення – один з магістральних напрямів економічного і соціального прогресу.