Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним.

Ринкова економiка схильна до повторення однакових явищ. Це значить, що глибиннi економiчнi процеси розвиваються по певному колу, точніше, спiралi. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Перша економiчна криза в ринковiй системi мала мiсце в 1825 р., пiсля утворення в усiх провiдних капiталiстичних країнах нацiональних ринкiв. Класичною за глибиною та охопленням капiталiстичної економiки стала криза 1829–1933 рр., яка отримала назву "Велика депресія". Соцiально-економiчнi наслiдки цiєї кризи були величезними, зокрема безробiття у провiдних капiталiстичних країнах досягло 33–40 %.

Ця криза стала поворотним пунктом i для економiчної науки, яка нарештi iнтенсивно зайнялась дослiдженням макроекономiчних процесiв та обгрунтувала необхiднiсть державного регулювання економiки.

Вперше природу i причину економiчних криз, що перiодично повторюються, розкрив К. Маркс, але, оскiльки вiн був автором руйнiвної для капiталiзму економiчної теорiї, економiсти – його сучасники – в основному "спростовували" його висновки, а не займались проблемою криз. I тiльки завдяки зусиллям Дж. М. Кейнса – англiйського економiста, який через циклiчнiсть розвитку капiталiстичної економiки довiв необхiднiсть її регулювання державою, – положення рiзко змiнилось. Економiчна теорiя фронтально повернулась до вивчення природи i характеру економiчних циклiв.

Циклiчний характер капiталiстичної економiки означає, що швидке зростання виробництва через певний промiжок часу змiнюється таким же швидким його падiнням.

За всезагальним визнанням, класичний цикл має чотири фази: криза, депресiя, пожвавлення, пiдйом.

Вiдповiдно, економiчним циклом є процес проходження ринкової економiки через всi вказанi фази i повернення до висхiдної. Наприклад, вiд кризи до кризи або вiд пiдйому до пiдйому (рис.13.3.).

Рис. 13.3. Економічний цикл

Найбiльш руйнiвною та критичною фазою промислового циклу є криза. Перш за все, через свою раптовiсть. До цього моменту економiка знаходилась у фазi пiдйому, коли вона процвiтала в усiх вiдношеннях. Раптовiсть кризи обумовлює її руйнiвний характер. Просто пiдприємцi, як правило, не бувають до неї готовi. Порушується рiвновага не в якiйсь однiй галузi, а в усiй економiцi.

Ринок виявляється переповненим товарами, попит стрiмко зменшується, хоча товарнi запаси небезпечно зростають. Природно, вiдбувається стрiмке падiння цiн, руйнується механiзм кругообігу капiталу. Виникає криза неплатежiв i величезний дефiцит готiвкових грошей. Виробництво, хоча й з запiзненням, але швидко згортається. Курс цiнних паперiв падає, вони знецiнюються, векселям вже нiхто не вiрить. Починається перiод крахiв, лiквiдацiя пiдприємств. В першу чергу, зазнають краху банки та кредитнi установи, оскiльки неповернення кредитiв носить масовий характер. Природно, рiзко збiльшується позичковий вiдсоток. Зростає безробiття, досягаючи критичної межi, а заробiтна плата падає. Очевидно, коли прибутки зменшуються навiть у найбiльших пiдприємств, нiхто не думає про інвестиції – їх масштаби падають. Таку картину являє собою фаза кризи.

Фаза депресiї слiдує за кризою. Для неї характерним є "замороження" економiки в тому станi, в якому вона опинилась внаслiдок кризи. Ця фаза носить тривалий характер, iнодi є найтривалiшою. Під час депресiї стрiмко змiнюється на фонi загального застою тiльки величина позичкового вiдсотку. Вiн знижується, оскiльки у "виживших" капiталiстiв з’являються вiльнi грошовi кошти внаслiдок низьких витрат виробництва. Адже заробiтна плата застигла на найнижчому рівні.

В період депресiї створюються передумови для переходу економiки в третю фазу – пожвавлення. А саме: стабiлiзуються товарнi запаси, цiни. Низькi цiни стимулюють споживання, попит. При чому не тiльки на предмети споживаня. Криза продемонструвала технологiчну i технiчну неспроможнiсть капiталу. Відповідно починається його замiна, яка означає, що почалась фаза пожвавлення i виробництво бере повiльний розгiн.

Фаза пожвавлення характеризується, перш за все, розширенням виготовленням засобiв виробництва. Вiдповiдно, iмпульс пожвавлення починається з пiдприємств, якi виробляють обладнання, елементи основного капiталу. Далi повiльно, але впевнено вимальовується картина зворотня кризi: виробництво розширюється услiд за зростанням попиту, зменшується безробiття, зростає заробiтна плата. Економiка переходить у фазу пiдйому. Критерiєм переходу економiки вiд пожвавлення до пiдйому є досягнення докризового рiвня виробництва. Саме пiсля цього починається пiдйом (рис. 13.3. точка В).

Пiдйом харектеризується розвитком всiх форм капiталу, зростанням кредитiв, позичкового проценту тощо. Економiка стрiмко рухається через розвиток факторiв кризи до наступної кризи.

Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Регулярнiсть повторення циклiв, їх дестабiлiзуюча дiя на економiку в цiлому визначили необхiднiсть державного антициклiчного регулювання. Проти цього не заперечують навiть опоненти державного втручання в економiку. Теоретично, дуже важливим є визнання того, що держава може і повинна зглажувати ці циклiчнi коливання.