Держава створює також юридично-інституціональні засади ринкової економіки.

Як покупець продукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.

Як суб’єкт, що несе грошові витрати, держава сприяє перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферними, оскільки пов’язані з соціальним забезпеченням (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю тощо). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд, як агент перерозподілу доходів у суспільстві на користь тих, хто потребує допомоги.

Усунення причин відмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічну діяльність через її регулювання. Таке втручання називають регулюванням.

Економічні функції держави:

1. Недопущення (мінімізація) і компенсацiя негативних зовнiшнiх ефектiв та стимулювання позитивних. Справа в тому, що взаємодiя учасникiв економiчної системи досить рiзноманiтна i за формою, i за соцiальними наслiдками. Бiльшiсть з них охоплюється ринком, але є такi, якi залишаються за його межами. Виходить, що дiяльнiсть i виробника, i споживача породжує зовнiшнi для ринку ефекти, якi хоча й не мають грошової мiри, але реально впливають на добробут i одного, й iншого.

Наприклад, промислове пiдприємство забруднює навколишнє середовище i тим самим, спричиняє великий збиток добробуту мiсцевого населення. Якiсть життя може знизитись так, нiби цi люди втратили частину заробiтної плати, або зiткнулись з раптовим рiзким подорожчанням товарiв та послуг. Якщо ринок ще дає їм шанс якось виправити положення (бiльше заробити, змiнити структуру попиту тощо), то з зовнiшнiми ефектами нiчого не вдiєш. Тому й виникає необхідність у втручанні з боку держави.

2. Держава заохочує виникнення позитивних ефектiв. З цiєю метою проводиться субсидiювання. Чи надається субсидiя споживачу (при цьому у нього з’являється змога платити бiльшу цiну), чи виробнику (при цьому знижуються його витрати), в будь-якому випадку це веде до збiльшення споживання блага. Зокрема, держава субсидiює охорону здоров’я, освiту, рiзнi благодiйницькi програми, оскiльки вiд реалiзацiї заходiв у цих сферах виграють не тiльки безпосереднi отримувачi блага, але й суспiльство в цiлому: адже чим бiльше здорових, освiчених та культурних людей, тим бiльше передумов до процвiтання має таке суспiльство.

3. Виробництво суспiльних товарiв. Ринок в окремих випадках виявляється нездатним забезпечити виробництво певних товарiв – так званих суспiльних товарiв.

До них вiдносяться товари оборонного призначення, утримання правоохоронних органiв, дороги, дорожнi знаки та ін. Всi цi блага служать iнтересам суспiльства в цiлому, граничнi витрати на їх виробництво не залежать вiд кiлькостi споживачiв, i державi доцiльнiше взяти на себе турботу про їх утримання.

Держава фiнансує подiбнi сфери за рахунок бюджетних засобiв. Вiдомо, що витрати на оборону є, на сьогоднiшний день, однiєю з досить значних статей у витратнiй частинi бюджету.

4. Забезпечення правової основи функціонування ринкової економіки полягає в розробці системи законів і постанов економічного, соціального і організаційно-господарського характеру, що створюють правові основи економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи:

На державу покладене завдання – захист прав виробникiв та споживачiв, що дiють на ринку. Для нормального здiйснення економiчної дiяльностi, суб’єкти мають бути захищенi законодавчо.

Важливу роль у правовому забезпеченнi вiдiграє державна протидiя необмеженiй владi монополiй. В економiчно розвинутих країнах розроблене антимонопольне законодавство, яке обмежує елемент нездорового та недобросовiсного суперництва.

Врештi, кримiнальне законодавство, спрямоване проти крадіжок, насильства, вбивств, створює бiльш стабiльну ситуацiю в країнi i, таким чином, також покращує функцiонування ринку.

5. Перерозподіл доходів і багатства пов’язана з прагненням держави досягти більш справедливого розподілу доходів у суспільстві. В сучасних умовах держава відіграє активну роль в перерозподілі доходу, вилучаючи їх в одних осіб і передаючи їх іншим (здійснюють трансфертні платежі, малозабезпеченим, інвалідам, безробітним; надають допомогу малозабезпеченим верствам населення через державні програми медичної допомоги, соціального забезпечення, допомоги сім’ї, що реалізуються шляхом перерозподілу доходів через державний бюджет; уряд змінює розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто модифікацією цін, що встановлюються ринковим механізмом).

6. Захист конкуренції. Держава повинна створити загальноекономічні, правові і соціальні умови, розробити і впровадити правила, які забезпечать дієве функціонування конкуренції; контролювати виконання цих правил, не підриваючи основ соціально-економічної системи.

7. Забезпечення макроекономічної стабільності в сучасних умовах стає однією з основних функцій держави. Ринкова система через своєї специфіку призводить до порушення внутрішньої стабільності народного господарства, коливань кон’юнктури, виникнення галузевих диспропорцій. У зв’язку з цим перед державою стоїть завдання вирівнювання циклічних і кон’юнктурних коливань. Ринковий механізм сам по собі з цим завданням не справляється.

Забезпечення макроекономічної стабільності в цілому означає, що держава несе відповідальність за економічне зростання, підтримку раціональної структури народного господарства, твердість національної валюти, повну зайнятість, стабільний рівень цін і зовнішньоекономічну рівновагу.

Методи впливу держави:

1) Методи прямого і опосередко­ваного (непрямого) впливу.

1. Пряме втручання: через розширення державної власностi на матерiальнi ресурси, законотворчiсть та управлiння виробничими пiдприємствами.

Методи прямого впливу примушують суб’єкти економіки приймати рішення, які основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. Основними інструментами прямого впливу є: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати тощо.

Можливість і необхідність прямого втручання зумовлено існуванням досить значного за своїми масштабами державного сектора економiки в більшості промислово розвинутих країн. Держава володiє капiталами в найрiзноманiтнiших формах, надає кредити, є власником i спiввласником пiдприємств. Це робить державу володарем частини суспiльного капiталу. В державному секторi захiдних країн зайнята досить велика група людей: вiд 11 % загальної кількості осiб найманої працi у Францiї та Iталiї, до 8-9 % в Германiї та Бельгiї.

В усiх промислово розвинутих країнах становлення та розвиток державного сектору вiдбувалося практично в одних i тих галузях (вугiльна промисловiсть, електроенергетика, морський, залiзничний та повiтряний транспорт, авiацiя, космонавтика, атомна енергетика та ін.), де iнвестицiйнi ресурси, тобто сукупнiсть обладнання та машин, необхiдних для виробництва, мають особливо велике значення i вартiсть їх велика. Але така величина iнвестицiйних ресурсiв робить цi галузi досить чутливими до конкуренцiї та перiодичних криз.

Пряме втручання держави передбачає також прийняття законодавчих актiв, покликаних впорядковувати й розвивати вiдносини мiж усiма елементами ринкової системи. Прикладiв державного регулювання економiки шляхом видання законодавчих актiв дуже багато.

2. Непряме втручання здійснюється за допомогою рiзних заходiв економiчної полiтики (стимулювання капiталовкладень та вiдновлення (якщо це можливо) рiвноваги мiж заощадженнями та iнвестицiями; забезпечення повної зайнятостi; стимулювання експорту та iмпорту товарiв, капiталiв та робочої сили; вплив на загальнийй рiвень цiн з метою його стабiлiзацiї та цiни на деякi специфiчнi товари; пiдтримка стiйкого економiчного зростання; перерозподiл доходiв та деякi iншi цiлi).

2) Адміністративні, економічні й інституційні методи.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади і не пов’язані з матеріальною мотивацією. Адміністративні методи не відповідають принципам ринкової економіки, тому вони використовуються в сферах і ситуаціях, де:

· ринковий механізм діє дуже повільно (соціальні кризи);

· ринковий механізм взагалі не може вирішити завдання (війни);

· дія ринкового механізму може привести до незворотних наслідків (захист навколишнього середовища).

Класичні адміністративні заходи регулювання поділяються на три групи: заборона(заборона будівництва нових промислових підприємств у центральних частинах міст, заборона на імпорт зброї), дозвіл (дозвіл на використання військового майна), примус(зобов’язують використовувати очисні споруди).

Основними інструментами адміністративного регулювання є: державні стандарти, норми, нормативи, ліцензії, квоти, санкції, ціни, державні замовлення.

До економічних інструментів відносяться ті заходи державного впливу, за допомогою яких створюються відповідні умови, які направляють розвиток ринкових процесів в необхідне державі русло. Мова йде, перш за все, про методи впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію, на ступінь централізації капіталу, на соціальні і структурні аспекти економіки.

Економічні методи державного регулювання включають:

· фіскальну (бюджетну) політику;

· грошово-кредитну (монетарну) політику;

· програмування і прогнозування.

Фіскальна політика являє собою комплекс заходів, здійснюваних шляхом маніпулювання державним бюджетом, урядовими доходами і видатками для досягнення повної зайнятості, зростання виробництва і зниження інфляції.

Розробляючи економічну політику, держава широко використовує заходи, які можуть вплинути на грошово-кредитні відносини. Комплекс таких заходів, відповідно взаємовпорядкованих, називають грошово-кредитною політикою.

Основні завдання грошово-кредитної політики:

· забезпечення стабільності національної валюти з метою ефективного здійснення платежів і розрахунків;

· розробка правил грошового обігу, їх регулювання і контроль за їх виконанням;

· вплив на економічну кон’юнктуру шляхом зміни кількості грошей, які знаходяться в обігу.

Грошово-кредитна політика впроваджується в життя спільними зусиллями уряду і центрального банку. Саме цим тандемом забезпечується висока ефективність впливу передбачених державою заходів на хід економічного розвитку країни.

Основний суб’єкт грошово-кредитної політики – центральний банк, який, не будучи урядовим інститутом, як правило, виконує цільові установки уряду. Основне завдання центрального банку – забезпечити функціонування грошової системи – потребує стабільної купівельної спроможності грошей як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Незважаючи на величезне значення державного регулювання економіки, слід разом з тим па’мятати, що здiйснюватись воно повинне лише в певних межах. Цi межi встановленi масштабами обмежень ринку в цiлому i конкретною економiчною ситуацiєю. Вмiле державне регулювання дозволяє лiквiдувати такi "провали", якi неможливо надолужити, використовуючи виключно ринковий механiзм. Як писав Аврам Лiнкольн: "Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрiбно, але що вони самi своїми силами не можуть зробити взагалi або не можуть робити належним чином".