Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Світове господарство: його сутність та структура. Міжнародний поділ праці і спеціалізація




Читайте также:
  1. Администрация Президента РФ: понятие, правовы основы, внутренняя структура.
  2. Алгоритм розподільчого методу формування составів багатогрупних поїздів
  3. Аналіз руху працівників на підприємстві
  4. Б) інтелектуалізація праці
  5. Банковская систем и ее структура.
  6. Безпека праці під час виконання задач з очистки місцевості від вибухових речовин, матеріалів, боєприпасів
  7. Безпека праці під час експлуатаціїелектронно-обчислювальних машин
  8. Безпека праці під час проведення підривних робіт
  9. Безпека праці під час проведення робіт з демеркурізації
  10. Безпека праці під час проведення робіт з отрутохімікатами та пестицидами

 

Світове господарство – це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці та взаємодіють через систему міжнародних економічних відносин. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності, що на сучасному етапі переростає в процес глобалізації. Глобалізація – це процес зростання взаємозалежності країн внаслідок зростання масштабів та обсягів міжнародних економічних відносин на основі інформаційних та комунікаційних технологій. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких факторів:

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливості ядерної війни, політикою мирного існування.

По-друг, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, економити паливно-енергетичні та сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях).

Складовими структури світового господарства є: по-перше, всі національні господарства, по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні відносини між країнами-партнерами.

На сучасному етапі у світовому господарстві існує близько 260 держав, у яких проживає понад 5,5 млрд. населення. Всі вони різняться між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних, політичних систем тощо. За економічними критеріями розрізняють:



· індустріально розвинуті країни (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Данія, Люксембург, Норвегія, Ісландія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія, Італія). До них також відносять так звані нові індустріально розвинуті країни – деякі країни південно-східної Азії: Сінгапур, Китай, Південна Корея, які за останні десятиліття здійснили гігантський стрибок у своєму економічному розвитку, обігнавши за його темпами навіть найбільш розвинуті держави.

· країни, що розвиваються (близько 100 країн, що не пройшли стадію індустріалізації і де головна частка зайнятих припадає на сільське господарство. Це, головним чином, країни Африки, Азії, Латинської Америки).

· країни з перехідною економікою (всі постсоціалістичні країни Східної Європи та країни СНД).

Іноді в окрему групу виділяються так звані експортери нафти – країни, валовий внутрішній продукт яких створюється переважно за рахунок експорту нафти (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Арабські Емірати, Судан тощо).

Сукупність економічних відносин світового господарства проявляється в системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є:



· економічні інтереси окремих держав, які виникають під час виконання ними господарських функцій;

· економічні інтереси національних підприємств, які виступають учасниками взаємних господарських зв’язків, що складаються між країнами-партнерами;

· економічні інтереси міжнародних господарських організацій, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі;

· економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій;

· економічні інтереси держав інтеграційного об’єднання.

У розвиткові світового господарства за функціональними ознаками виділяють декілька етапів:

1. Етап світової торгівлі (1870–1950 рр.) – абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках; відсутність стійких зв’язків та нееквівалентність обміну; світова платіжна система ґрунтувалася на золотому стандарті, була негнучкою і обмежувала зростання обміну ресурсами між країнами, що призводило до світових фінансових криз.

2. Етап іноземних інвестицій (1951–1980 рр.) – активний розвиток іноземного інвестування; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків (купівля-продаж інформації, інтелектуальної власності); розвиток промислової кооперації; створення міжнародних економічних організацій; роль світових резервних коштів виконують так звані спеціальні права запозичення (СДР); система розрахунків між країнами стала багатовалютною і гнучкою.

3. Етап економічної інтеграції (1981–до тепер) – активний розвиток економічної діяльності за кордоном; з’явилася велика група слабоконвертованих і м’яких валют; збільшилась кількість кран-членів МВФ; остаточно сформувався і почав функціонувати Європейський валютний союз тощо; зміни структури світової економіки супроводжувалися таким подіями, як розпад СРСР, утворення перехідних економік у країнах соціалістичної центрально-планової орієнтації.



У сучасному світовому господарстві простежуються такі напрямки: максимальний розвиток промисловості, зокрема переробної, з використанням найновіших досягнень науки і техніки, переважає товарний тип господарства, орієнтованого на ринок, де панує приватна власність, продуктивні сили спрямовані на розвиток науково-технічного прогресу, інформаційних технологій і послуг. Найголовніші галузі суспільного виробництва – послуги, які асоціюються з екологічними, економічними і соціальним факторами виробництва. Усе це підпорядковано інтересам суспільства, природи, людини. Основне багатство – духовні цінності.

Жодна з сучасних країн не може ефективно просуватися по шляху економічного прогресу без інтеграції зі світовим господарством. Стан національної економіки дедалі більше залежить не від внутрішніх, а від зовнішніх виробничих факторів, у тому числі міжнародного поділу праці, загального світового науково-технічного розвитку, наявності сировинних ресурсів.

Матеріальною основою світового господарства виступає міжнародний поділ праці, під яким розуміється спеціалізація країн на випуску певного виду продукції чи послуг з метою продажу в інших країнах. Міжнародний поділ праці – це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, основа міжнародної торгівлі та світового господарства в цілому. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. Завдяки ньому країна може підвищувати ефективність своєї національної економіки. Це зумовлено тим, що:

· кожна країна обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає їй змогу найраціональніше використовувати свої ресурси, а отже збільшувати загальний обсяг виробництва;

· в межах міжнародного поділу праці кожна країна зосереджується на створенні тих речей і послуг, виробництво яких обходиться їй дешевше, і відмовляється від виробництва тих, які дешевше обходяться в інших країнах. В результаті кожна країна отримує через світовий обмін повний обсяг необхідних благ за нижчими цінами;

· участь у міжнародному поділі праці спричиняє прискорення розвитку науки і техніки в кожній окремій країні, стимулює впровадження нових технологій, підвищення якості продукції до світового рівня.

Спочатку визначальними факторами МПП були природні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але в другій половині 20 ст. в умовах НТР головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних кранах, стан їх науки і техніки.

Відомі дві форми міжнародної спеціалізації: міжгалузева і внутрішньогалузева.

Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції. Прикладами можуть бути Японія, США, Південна Корея, які спеціалізуються на виготовленні автомобілі; Швейцарія, відома на весь світ випуском годинників тощо. Всі вони орієнтують своє виробництво не тільки на національні, але й на міжнародні економічні потреби. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу зумовлює перехід від міжгалузевої до внутрішньогалузевої спеціалізації. Остання поділяється на такі види:

· предметна;

· подетальна;

· технологічна;

· наукова.

Предметна спеціалізація – передбачає створення виробів певного типу і розміру. Наприклад, США спеціалізується на випуску потужних гусеничних тракторів, Німеччина – колісних тракторів малої потужності.

Подетальна спеціалізація – це випуск не готової продукції, а її частин – вузлів, комплектуючих деталей, двигунів тощо – для автомобілебудування, авіаційної промисловості тощо.

Технологічна спеціалізація полягає в розміщенні на території країни ланок виробництва певного товару. Наприклад, значна частина операцій, пов’язаних із виготовленням телевізорів та іншої радіоапаратури, виконується на заводах, розміщених у країнах Південно-Східної Азії.

Наукова спеціалізація це спеціалізація на окремих видах наукової діяльності. Як правило вона неможлива без об’єднання зусиль дослідницьких інститутів різних країн, оскільки сучасні наукові пошуки потребують концентрації значних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Похідною формою міжнародного поділу праці є міжнародна виробнича кооперація, яка являє собою форму організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона набула у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все, у виготовленні високотехнологічної продукції. Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси в єдиному організаційно-технологічному процесі. Основними способами налагодження міжнародних коопераційних зв’язків є: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація. Остання форма набула особливого поширення у постсоціалістичних країнах. Інтегрована кооперація полягає в у об’єднанні капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації є створення спільних підприємств.

 

16.2 Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил. Міжнародна економічна інтеграція

 

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація, що означає зближення економік країн. Вона виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообігу, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Процеси інтернаціоналізації охоплюють продуктивні сили і економічні відносини, виявляються як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання. На макрорівні інтернаціоналізація набуває форм транснаціоналізації, тобто посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК – це національні монополії з закордонними активами. Іншими словами, це найбільші компанії, які мають (за класифікацією ООН) щорічний оборот не менше 100 млн. дол. США, філії не менше ніж у 6 країнах світу, частку активів за кордоном не менше 25%. Їх виробнича та торгівельно-збутова діяльність виходить далеко за межі однієї держави

ТНК стали панівною формою міжнародних корпорацій після Другої світової війни, прийшовши на зміну міжнародним картелям. У свій час закордонні підприємства в міжнародних картеляхстворювалися як самостійні, технологічно відособлені одиниці, продукція яких призначалася для реалізації в країні базування монополії. Зростання суспільного характеру виробництва, його інтернаціоналізація привели до трансформації міжнародних компаній та виникнення ТНК.

У межах сучасних ТНК склалися міжнародні виробничі комплекси, які об’єднані численними виробничими, фінансовими та управлінськими зв’язками що базуються на внутрішньофірмовому поділі праці. Відповідно до такої організації виробництва філії однієї корпорації в різних країнах спеціалізуються на випуску окремих вузлів, деталей, здійсненні окремих операцій, спільно випускаючи готову продукцію. Так, ТНК, які працюють у радіоелектронній галузі, перенесли за межі країн базування (в основному в південну Корею, Сінгапур, Тайвань) найбільш трудомістку частину виробничого циклу і, таким чином, знизили витрати за рахунок використання більш дешевої робочої сили.

На кінець 90-х рр. у світі функціонувало 50 тис. ТНК. Вони контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх підприємств. За останні три десятиліття їхня кількість збільшилася більш ніж у 6 разів (у 1970 р. було зареєстровано тільки 7 тис. таких фірм). Основна частина ТНК зосереджена в США, країнах ЄС та Японії. У 2000 р. в першу п’ятірку найбільших ТНК складали General Motors, Wal-Mart Stores, Exxon Mobil, Ford Motors, General Electric.

ТНК контролюють до 40 % промислового виробництва в світі, половину міжнародної торгівлі. На них працює кожний десятий, зайнятий у світі, виключаючи сільське господарство.

Діяльність ТНК всебічно сприяє зміцненню міжнародних господарських зв’язків, інтернаціоналізації господарського життя. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм.

Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна економічна інтеграція (від латин. integratio – оновлення, поповнення та integer – цілий) – це процес зближення та об’єднання національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес господарських суб’єктів та міжнародний поділ праці.

В міру зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін і посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються. У деяких регіонах Землі господарське зближення сусідніх країн набуло такого розмаху, що виникла тенденція до формування міждержавних комплексів інтеграційного типу, які все більше перетворюються у специфічні структурні ланки світової економіки.

Можна виділити найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

· міждержавне регулювання економічних процесів;

· поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів єдиного регіонального міждержавного господарського комплексу (замість незалежних національних);

· усунення адміністративних та економічних бар’єрів, що перешкоджають вільному переміщенню товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

· зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Розвиток процесів економічної інтеграції можна спостерігати як на макро-, так і на мікрорівні.

На макрорівні цей процес відбувається через взаємодію капіталу окремих підприємств і фірм шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На мікрорівні виокремлюють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція передбачає злиття фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу та отримання при цьому додаткового прибутку.

Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

· інтеграція «донизу» (наприклад, приєднання заводу – виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

· виробнича інтеграція «вгору»(наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

· невиробнича інтеграція «вгору»,що включає сферу розподілу.

На макрорівні, тобто на рівні національних економік, інтеграція – це процес господарського та політичного об’єднання країн на засадах розвитку глибоких, сталих взаємозв’язків і поділу праці між окремими національними господарствами.

Існують такі основні форми міжнародної інтеграції:

· преференційна зона, яка передбачає пільговий торгівельний режим, (наприклад дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи на імпорт товарів, проте залишиючи їх чинними для інших країн).

· зона вільної торгівлі передбачає особливий пільговий торговельний режим для країн учасниць, який передбачає скасування торговельних обмежень, насамперед митних зборів;

· митний союз передбачає вільне переміщення товарів і послуг усередині об’єднання (повна ліквідація мита у взаємних відносинах) доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн. Також створюється система пропорційного розподілу митних доходів;

· спільний ринок (ліквідовуються всякі бар’єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й для робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

· економічний союз (включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);

· валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);

· політичний союз передбачає ліквідацію також і політичних кордонів між державами (країни, що інтегруються, утворюють державне об’єднання конфедеративного типу).

Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де 1949 р. виникло перше інтеграційне об’єднання “Спільний ринок” (у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку. Змінювалась і його назва – “Спільний ринок”, або Європейська економічна спільнота (ЄЕС), у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС).

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 45; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты