Міжнародна міграція робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили органічно пов’язана з міграцією капіталу і міжнародною торгівлею і зумовлена: по-перше, дією законів нерівномірності економічного розвитку (у т.ч. нерівномірністю розгортання НТР), народонаселення та ін., які викликають відносне перенаселення в одних країнах та брак робочої сили в інших; по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо; по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах; по-четверте, демографічними чинниками, різницею у природному прирості населення.

Міжнародна міграція робочої сили – форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя емігрує до 25 млн. осіб.

Найважливішими особливостями у міжнародній міграції робочої сили у кінці 90-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ є: по-перше, масова міграція із країн СНД (з України у пошуках роботи виїжджає близько 7 млн. чол.), по-друге, масове переміщення науково-технічних кадрів з окремих країн Європи у США (де створюються кращі умови праці для перспективних вчених тощо), по-третє, певне послаблення стихійності на відповідне посилення регульованості цього процесу окремими національними країнами та міжнародними організаціями, з одного боку, і зростання масштабів нелегальної міграції в окремих регіонах, з другого боку.

Сучасні міграційні процеси потребують державного та наддержавного регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили – сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки і насамперед до потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Для регулювання кількості іммігрантів використовують показник імміграційної квоти, який розраховують і затверджують щороку. При цьому враховуються: статево-вікова структура, рівень освіти, безробіття, стан ринку житла та інші параметри.

Якісний склад працівників-мігрантів регулюється процедурою визнання наявних у них документів про освіту або професійну підготовку, роботу за спеціальністю, встановлення вікового цензу, врахування національності, стану здоров’я, додаткові вимоги до певних професій і спеціальностей.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників. Вони регулюють обсяги еміграції та якісний склад емігрантів; використовують еміграцію як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни; країна-експортер намагається захистити права емігрантів за кордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючи контрактну форму найму робочої сили.

Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції є запровадження обов’язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв’язки й можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.

Процес регулювання міжнародної міграції робочої сили окремими країнами за сучасних умов відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій насамперед Міжнародної організації праці (МОП).

МОП створена в 1919 р. У 1962 р. на 46-й сесії МОП було ухвалено угоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалися такі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального забезпечення.