Тема 1. Макроекономіка як наука

Подальше загострення глобальних проблем загрожує існуванню людської цивілізації. Причому не в якомусь далекому майбутньому, а в найближчому сучасному. Група вчених Заходу дійшла висновку: якщо людство не загине в найближчі роки від ядерної катастрофи, спровокованої війною (що малоймовірно в сучасних умовах, коли вживаються радикальні заходи щодо заборони ядерної зброї), то через 20–30 років воно загине від екологічної катастрофи. В такій ситуації питання врятування життя на планеті, виживання людства набуло пріоритетного значення. Піклування про збереження цивілізації є першою необхідністю, як і потреба людини в засобах підтримання фізичного існування. Задоволення цієї корінної потреби перетворилося в загальнолюдський інтерес. Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Один із ефективних способів запобігання загибелі всього живого на планеті – міжнародне співробітництво у сфері економічної, екологічної та військово-політичної безпеки людства.

Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

Міжнародна конференція під егідою ООН з проблем екології й майбутнього розвитку цивілізації в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро прийшла до наступних висновків:

1. У рамках сучасного економічного розвитку об’єктивно неможливо створити умови сприятливого розвитку для всіх країн світу, бо вона не піддається централізованому плануванню. А посилене використання ринкової системи з її механізмом саморегулювання й прагненням до нестримного зростання споживання не тільки не розв’язує глобальних проблем, а навпаки, загострює їх, зокрема, породжує й дедалі загострює соціальні конфлікти. Так, у сучасних умовах на 20 % найбагатших людей планети, що проживають у високорозвинених країнах, припадає близько 85 % світового валового продукту, а на 80 % іншого населення – лише 15 %.

2. Виходячи з цього, людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку й розподілу виробленого продукту. Основні вимоги до цієї моделі:

· вона повинна спиратися на могутні важелі централізованого регулювання соціально-економічної системи як на рівні держави, так і світової співдружності в цілому;

· таке регулювання повинно враховувати, перш за все, інтегровані інтереси суспільства й лише потім інтереси приватного підприємництва;

· здійснювати це можливо лише за умови орієнтації світового співтовариства на колективні, суспільні форми власності, які значно розширюють можливості планового регулювання економіки, а отже, й можливості не лише розробки, а й реалізації програми розв’язання глобальних проблем і врятування людства від вселенської катастрофи.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалася необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.

Значну роль у розв’язанні продовольчої проблеми відіграють різноманітні міжнародні організації, передусім спеціалізовані установи ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об’єднує близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку. Саме з ініціативи ФАО в 1996 р. було прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і план дій всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла V-та Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв’язанні демографічної проблеми [34].

1 У даному питанні кейнсіанська теорія виходить з того, що важливу роль відіграє співвідношення заощаджень S та інвестицій І. Зростання заощаджень в економічному розумінні означає переорієнтацію коштів з купівлі предметів споживання на інвестиційні товари (інвестиції). Рівність S та І — одна з обов’язкових умов сталого економічного зростання. За умови перевищення S над І фактори виробництва використовуються не­повністю. Коли ж інвестиційний попит випереджає розміри заощаджень, то може наставати «перегрів економіки», зростати інфляція тощо.

Вступ

Курс "Макроекономіка" є одним із найважливіших складових фундаментальної економічної підготовки майбутніх фахівців. Макроекономіка – це наука про розвиток економічної системи країни в цілому. Вона вивчає агреговану поведінку всіх суб’єктів національної економічної системи, а також вплив на її розвиток економічної політики держави. Тому макроекономіка – це досить цікава наука, яка досліджує такі значимі для кожної людини проблеми, як інфляція і безробіття, економічне зростання та його вплив на добробут населення, оподаткування і формування ставки банківського відсотку, причини дефіциту бюджету, його наслідки та пошук способів його покриття, коливання валютних курсів та багато інших проблем. Макроекономіка не пропонує готових рецептів вирішення тих чи інших макроекономічних проблем, не вчить вона і тому, як робити бізнес чи стати багатою людиною. Але все-таки, макроекономіка має дуже важливе значення для кожної людини, оскільки вирішення макроекономічних проблем впливає на життя кожної родини і кожної людини.

Великий англійський економіст, якого прийнято вважати основоположником макроекономіки як науки, Дж. М. Кейнс писав: " Ідеї економістів і політичних філософів – і коли вони праві і коли помиляються – мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. У дійсності саме вони і правлять світом".

Вивчення макроекономіки ґрунтується на набутих студентами знаннях з політичної економії, економічної історії та історії економічної думки, мікроекономіки, статистики. У свою чергу макроекономіка є теоретичним підґрунтям для вивчення таких дисциплін, як “Гроші і кредит”, “Фінанси”, “Міжнародна економіка”, “Національна економіка”.

Предметом навчальної дисципліни “Макроекономіка” є механізм функціонування національної економіки на основі поєднання ринкового саморегулювання та державного впливу на економічні процеси.

У результаті вивчення курсу макроекономіки студенти повинні сформувати знання про основні принципи функціонування економіки на макрорівні, передумови та закономірності формування рівноваги на товарному, фінансовому ринку і ринку факторів виробництва, умови запровадження макроекономічної політики держави, засади формування, реалізації та стимулювання економічного зростання відповідно до концепцій шкіл макроекономіки.

На основі отриманих знань студенти повинні вміти адекватно оцінювати макроекономічну ситуацію в країні, аналізувати макроекономічні показники розвитку економіки, які становлять зовнішнє середовище діяльності господарських суб’єктів, порівнювати переваги та недоліки моделей рівноваги і регулювання економіки, які застосовуються на практиці, оцінювати макроекономічну політику держави і прогнозувати її можливі наслідки.

Тема 1. Макроекономіка як наука

Фактично макроекономіка як наука була створена в ХХ ст., тож є доволі молодою. Але своїм корінням сягає кілька століть тому.

Так, серед перших спроб макроекономічного аналізу традиційно виділяють висування Ж.Боденом припущення про зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін на товари, що було зроблене на підставі відомої “революції цін”.

Спроба оцінити національний доход Англії і порівняти його з національним доходом Франції булла здійснена В.Петті в XVII ст. Справжня макроекономіка починається з теорії Дж.Кейнса. Хронологічно – з часів Великої Депресії, точніше, зі спроб її подолання. Тим більше, що криза охопила не лише реальну економіку, – це була фактично криза економічної теорії

Макроекономіка – це наука,яка вивчає національну економіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка (гр. macros – великий) є самостійною системою знань про національне і світове (глобальне) господарство, про використання обмежених ресурсів з метою забезпечення життєвих потреб суспільства. Вона вивчає закони і суперечності розвитку національної економіки, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи.

Як самостійна галузь економічної науки макроекономіка виникла у другій половині ХХ століття.

Основними проблемами, які досліджує макроекономіка, є: економічне зростання і його темпи; економічний цикл і його причини; рівень зайнятості і проблема безробіття; загальний рівень цін і проблема інфляції; рівень процентної ставки і проблеми грошового обігу; стан державного бюджету, проблеми фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу; стан платіжного балансу і проблеми валютного курсу; проблеми макроекономічної політики.

Об’єктом макроекономіки є економічна система – сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин, предметом – причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Макроекономіка, як самостійний розділ економічної науки, виконує три основні функції: практичну, пізнавальну та світоглядну

Практична функція полягає у розробці наукових основ управління господарською практикою, проведенні макроекономічного аналізу для пошуку адекватних форм розв’язання економічних суперечностей.

Пізнавальна функція макроекономіки полягає у розкритті сутності економічних явищ і процесів, а також категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності. Аналіз поведінки макроекономічних суб’єктів та створення відповідних об’єктам дослідження теоретичних моделей є провідним завданням макроекономіки.

Світоглядна (виховна) функція макроекономіки покликана формувати новий тип економічного і політичного мислення.

Методологія макроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі, виявленні реальних фактів, їх узагальненні і визначенні принципів або економічних теорій, які потім стають основою для розробки економічної політики держави.

При аналізі макроекономічних подій використовуються знайомі загальні методи економічної теорії: позитивний та нормативний, аналіз, синтез, індукція, дедукція та інші. Але, окрім них, вживаються специфічні методи. Такими методами передусім є:аґреґування;моделювання;принцип рівноваги.

Макроекономічний аналіз здійснюється на двох рівнях:

1. Ex post (національне рахівництво), яке базується на вивченні фактично досягнутих параметрів з метою своєчасного корегування макроекономічних концепцій.

2. Ex ante (прогностичне моделювання) – прогнозування економічних процесів на майбутнє, моделювання можливих факторів впливу на значення макроекономічних показників.

Усі макроекономічні процеси вивчаються на основі побудови моделей. Макроекономічні моделі – це формалізований опис економічних процесів і явищ з метою виявлення основних взаємозв’язків між ними.

Макроекономічні моделі можуть бути представлені у вигляді функцій, графіків, схем і таблиць, які дозволяють зрозуміти взаємозалежності між макроекономічними величинами, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами.

Моделі включають два види показників: екзогенні і ендогенні.

Екзогенні величини – це показники, що задаються ззовні моделі і є автономними (незалежними).

Ендогенні величини – це показники, що формуються всередині моделі. Модель дозволяє показати, як зміна екзогенних величин (зовнішній імпульс) впливає на зміну ендогенних.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від періоду, який охоплює модель. Тому в макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не здатні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і (або) сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість.

Довгостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і (або) сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.

Економіка як цілісна система передбачає наявність рівноваги у всіх ринкових процесах, що характеризують її функціонування. Ілюстрацією рівноваги може бути схема економічного кругообігу.

Економічний кругообіг – циркуляція товарів, ресурсів і доходів між макросуб’єктами та макроринками.

Рис. 1.1. Економічний кругообіг товарів,послуг

Характеристика моделі:

1. У простій моделі беруть участь два макросуб’єкти: домашні господарства та фірми. Така економіка називається приватною, тому що відсутній державний сектор, та закритою, оскільки відсутній зовнішньоекономічний сектор.

2. З макроринків у простій моделі представлені лише товарний і ресурсний, які утворюють реальний сектор економіки, оскільки відсутній фінансовий ринок.

3. На рис. 1.1 показано циркуляцію реальних потоків, які охоплюють рух товарів і ресурсів (за часовою стрілкою). Грошовий потік відображає рух доходів і витрат (проти часової стрілки). Рівновага економіки проявляється в тому, що кількісно реальний потік дорівнює грошовому.

4. Повна модель економічного кругообігу враховує роль держави, яка з реального потоку бере частину товарів і ресурсів, а з грошового – податки, повертаючи до реального потоку послуги державних установ, трансферти та субсидії. Закордонний сектор забирає від реального потоку даної країни експортні товари і додає імпортні, а до грошового потоку додає кошти, виручені від експорту і забирає кошти, витрачені на оплату імпорту.

Рис. 1.2. Економічний кругообіг товарів,послуг з включенням державного сектору

Рис. 1.3. Економічний кругообіг товарів та послуг для відкритої економіки

Основною проблемою макроекономіки є досягнення і підтримання стійкої рівноваги між макроекономічними об’єктами.

Розрізняють такі види ринкової рівноваги:

1. Часткова (мікроекономічна) рівновага – збалансованість індивідуальних та галузевих ринків товарів або товарних груп, наприклад, ринок нафти, ринок зерна, ринок комп’ютерів.

2. Загальна економічна рівновага – рівновага, що встановлюється на певний момент часу. Ця рівновага як цілісна взаємопов’язана система утворена всіма ринковими процесами на базі вільної конкуренції. Вона є сумою рівноважних станів окремих товарних ринків.

3. Реальна макроекономічна рівновага – рівновага, що встановлюється на ринку за умов недосконалої конкуренції та впливу зовнішніх чинників. Ця рівновага враховує те, що в сучасних умовах на більшості галузевих ринків переважає недосконала конкуренція, яка ускладнює дію ринкового механізму врівноваження попиту і пропозиції.

До найпростіших моделей макрорівноваги належать:

1. Модель рівноваги товарного ринку, або модель Сея:

AS=AD,

де, AS – сукупна (агрегована) пропозиція;

AD – сукупний (агрегований) попит.

2. Модель національних рахунків.Вона констатує, що обсяг загальних національних витрат дорівнює національному доходу країни:

AE = Ni,

де, AE – сукупні витрати;

Ni – національний дохід.

3. Модель рівноваги заощаджень та інвестицій. Якщо частина отриманого доходу не споживається, а заощаджується, то закон Сея і рівновага товарного ринку не порушуються при умові, що заощадження у повному обсязі будуть надані підприємницькому сектору у формі інвестицій. Посередником у цьому процесі може бути банківська система. Рівновага заощаджень та інвестицій встановлюється завдяки коливанням процентної ставки як ціни ресурсів фінансового ринку.

S=I,

де, S – національні заощадження;

I – сукупні інвестиції.

Рис. 1.4. Економічний кругообіг грошових та матеріальних потоків

4. Модель рівноваги грошових та матеріальних потоків. Ця модель ґрунтується на основному рівнянні монетаризму:

M*V = P*Y,

де, M – середньорічна маса грошей, що перебувають в обігу;

V – швидкість обігу грошей, що визначається як кількість оборотів грошової одиниці протягом року;

Y – реальний ВВП;

P – загальний рівень цін, розрахований як дефлятор ВВП.

Економіка ринкового типу розвивається нерівномірно, періоди зростання змінюються спадами. Коливання економіки, що мають систематичний характер, називаються економічними циклами. У процесі циклічних коливань змінюється ринкова кон’юнктура, тобто співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Економічні цикли мають такі характеристики:

1) тривалість циклу:

• столітні цикли;

• довгі хвилі, або цикли Кондратьєва (40-60 років);

• будівельні цикли, або цикли Кузнєца (17-18 років);

• великі цикли ділової активності, або цикли Жуглара (8-10 років);

• малі цикли ділової активності, або цикли Кітчена (3-4 роки);

• сезонні короткострокові коливання ділової активності та короткострокові галузеві коливання;

2) фази циклу (рис. 1.5). Сучасне моделювання економічного циклу виділяє дві його фази та дві поворотні точки. Основною фазою є зростання економіки, яке за певних умов перетворюється у перегрівання економіки, після чого наступає падіння виробництва.

Рис. 1.5. Фази економічного циклу

Якщо падіння триває менше 6 місяців, воно називається рецесією.Падіння тривалістю від 6 до 12 місяців називається спадом, понад 12 місяців – депресією;

3) амплітуда циклічних коливань означає швидкість піднесення та глибину спадів упродовж ділового циклу.

4) макроекономічні показники на різних фазах циклу мають неоднаковий напрям дії. За цим критерієм розрізняють:

• проциклічні показники – зменшуються в умовах спаду та збільшуються на фазі піднесення, наприклад, реальний обсяг ВВП, рівень зайнятості;

• антициклічні (контрциклічні) – збільшуються при спаді та зменшуються при піднесенні, наприклад, обсяг товарно-матеріальних запасів в економіці;

• ациклічні показники – їх рівень не залежить від циклічних коливань, наприклад, урожайність зернових у сільському господарстві;

5) упродовж ділового циклу змінюються співвідношення попиту та пропозиції товарів, сукупних доходів і витрат економіки. За таких умов виникає макроекономічна нестабільність.

6) для згладжування циклічних коливань за кейнсіанською теорією залежно від фази ділового циклу вживаються відповідні заходи короткострокового антициклічного регулювання економіки:

• на фазі циклічного спаду застосовується антикризове регулювання, яке в макроекономіці отримало назву стимулюючої (експансійної) економічної політики;

• для ліквідації макроекономічної нестабільності при економічному бумі держава використовує антиінфляційне регулювання, яке називається стримуючою або рестрикційною (від слова рестрикція, що означає жорсткі заходи) економічною політикою.