Центри мозкової кори

Уявлення про локалізацію функцій у корі головного мозку пов’язане перш за все із поняттям про корковий центр. Іще у 1874 році київський анатом В.А.Бец виступив із твердженням, що кожна ділянка кори відрізняється за будовою від інших ділянок мозку. Цим було започатковане вчення про різну якість кори головного мозку – цитоархітектоніка. У теперішній час виділено більше 50 різних ділянок кори – коркових цитоархітектонічних полів, кожне з яких відрізняється від інших за будовою і розміщенням нервових елементів. Із цих полів, які позначаються номерами, складена карта мозкової кори людини.

Корковий центр, за І.П.Павловим – мозковий кінець аналізатора. Аналізатор – це нервовий механізм, функція якого полягає у тому, щоби розкладати відому складність зовнішнього і внутрішнього світу на окремі елементи – проводити аналіз. Разом із тим, завдяки широкому зв’язку з іншими аналізаторами, тут відбувається і синтез, поєднання аналізаторів один із іншим і різною діяльністю організму. “Аналізатор є складним нервовим механізмом, який починається зовнішнім сприймаючим апаратом і закінчується у мозкові” (І.П.Павлов). Мозковий центр, або корковий кінець аналізатора, не має чітко визначених меж, а складається із ядра і розсіяних частин – теорія ядра і розсіяних елементів. “Ядро” являє собою детальну і точну проекцію в корі всіх елементів периферичного рецептору та є необхідною умовою для здійснення вищого аналізу і синтезу. “Розсіяні елементи” знаходяться по периферії ядра і можуть бути розсіяні від нього на значній відстані; у них здійснюється більш простий і елементарний аналіз та синтез. При враженні ядерної частини розсіяні елементи можуть певним чином компенсувати випавши функцію ядра, що має велике значення для відновлення цієї функції.

Коркові кінці аналізатора, які сприймають подразнення від внутрішнього середовища організму, наступні:

Ядро рухового аналізатора – аналізатора пропріоцептивних (кінестатичних) подразнень, які виходять із кісток, суглобів, скелетних м’язів та їх сухожилків, знаходяться у передній центральній звивині. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. Рухові паралічі, які спостерігаються при враженні рухової зони, пояснюються не враженням рухових еферентних нейронів, а порушенням ядра рухового аналізатора, внаслідок чого кора не сприймає кінестатичні подразнення і рухи стають неможливими. Клітини ядра рухового аналізатора закладені у середніх платівках кори моторної зони. У глибоких її пластинках (V і частково VI) лежать гігантські пірамідні клітини, які являють собою еферентні нейрони, котрі І.П.Павлов розглядає як вставні нейрони, що пов’язують кору мозку з підкорковими ядрами, ядрами черепних нервів і ядрами передніх рогів спинного мозку – руховими нейронами. В передній центральній звивині, як і у задній, тіло людини спроектовано вниз головою. При цьому права рухова ділянка пов’язана із лівою половиною, навпаки, оскільки пірамідні шляхи, які починаються від неї, перехрещуються частково у довгастому, а частково і спинному мозку. М’язи тулуба, гортані, глотки знаходяться під впливом обох півкуль. Окрім передньої центральної звивини, пропріоцептивні імпульси (м’язово-суглобова чутливість) приходять і в кору задньої центральної звивини.

Ядро рухового аналізатора, який має відношення до сумісного повороту голови на очей у протилежну сторону, знаходиться у середній лобній звивині.

Ядро рухового аналізатора, за допомогою якого відбувається синтез цілеспрямованих складних професійних, трудових і спортивних рухів, розташоване у лівій (у правшів) нижній тім’яній частці (звивині) у надкрайовій звивині. Ці координовані рухи, утворені за принципом тимчасових зв’язків і вироблені практикою індивідуального життя, здійснюються через зв’язок надкрайової звивини із передньою центральною звивиною. При враженні зазначених ділянок зберігається здатність до рухів взагалі, але зникає можливість здійснювати цілеспрямовані рухи, діяти – апраксія.

Ядро аналізатора положення і рухів голови – статичний аналізатор (вестибулярний апарат) у корі мозку точно ще не визначений.

Ядро аналізатора імпульсів, які йдуть від нутрощів і судин, знаходиться у нижніх відділах передньої і задньої центральної звивин. Доцентрові імпульси від нутрощів, судин, непосмугованих м’язів і залоз шкіри поступають у той відділ кори, звідки виходять відцентрові шляхи до підкіркових вегетативних центрів.

Нервові імпульси із зовнішнього середовища поступають у кіркові кінці аналізаторів зовнішнього світу.

Ядро слухового аналізатора лежить у середній частині верхньої скроневої звивини на поверхні, зверненій до острівця. Його ушкодження призводить до глухоти.

Ядро зорового аналізатора знаходиться у потиличній долі. На внутрішній поверхні потиличної частки, на краях шпорної борозни закінчується зоровий шлях. Тут спроектована сітківка ока, причому зоровий аналізатор кожної півкулі з полями зору та однойменними половинами сітківки обох очей (наприклад, ліва півкуля пов’язана з бічною половиною правого ока і присередньою правого). При враженні ядра зорового аналізатора настає сліпота.

Ядро нюхового аналізатора розміщене у філогенетично давній частині кори мозку, в межах основи нюхового мозку – гачок і частково морський коник.

Ядро смакового аналізатора на сьогодні не має чіткої локалізації.

Ядро шкірного аналізатора (дотикова, больова і температурна чутливість) знаходиться у задній центральній звивині. При цьому тіло людини спроектовано вверх ногами, так що у верхній її частині розміщена проекція рецепторів від ніг, у нижній – від голови і рук.

Спеціальний вид шкірної чутливості на основі впізнавання предметів на дотик – стереогнозія – пов’язана із ділянкою кори верхньої тім’яної частки.

Зазначені кіркові кінці аналізаторів утворюють першу сигнальну систему. Для тварин дійсність сигналізується майже виключно подразненнями та їх слідами у півкулях великого мозку, які безпосередньо переходять у спеціальні клітини слухових, зорових та інших рецепторів організму. Це те, що ми маємо у собі як враження, відчуття і уявлення від навколишнього середовища, як загальноприродного, так і соціального, виключаючи слово. Але слово склало другу сигнальну систему дійсності, будучи сигналом перших сигналів (І.П.Павлов).

Шляхом дуже довгого повторення утворились тимчасові зв'язки між окремими сигналами (звуки, які можна почути, та слова, які можна прочитати) і рухами губ, язика, м'язів гортані, з одного боку, та з реальними подразниками або уявленнями про них – з іншого. Так на основі першої сигнальної системи виникла друга.

Відображаючи цей процес філогенезу, в людини в онтогенезі спочатку закладається перша сигнальна система, а потім друга. Щоб друга сигнальна система почала функціонувати, потрібне спілкування дитини з іншими людьми, набуття навичок усної і письмової мови, на що витрачається кілька років. Якщо дитина народжується глухою або втрачає слух до набуття здатності розмовляти, то закладена у ній можливість усної мови не реалізується і дитина залишиться німою, хоча звуки вимовляти вона може. Так само, якщо дитину не навчати читанню і письму, то вона назавжди залишиться неграмотною. Все це свідчить про вирішальний вплив навколишнього середовища для розвитку другої сигнальної системи. Остання пов’язана із діяльністю всієї кори, однак деякі її ділянки відіграють особливу роль у здатності розмовляти. Ці ділянки кори є ядрами аналізатора мови.

Тому для розуміння анатомічного субстрату другої сигнальної системи необхідно, крім знання будови кори півкуль великого мозку у цілому, враховувати також коркові кінці аналізатору мови.

Оскільки мова явилась засобом спілкування людей у процесі їх спільної трудової діяльності, то рухові аналізатори мови виникли у безпосередній близькості від ядра спільного рухового аналізатору.

Руховий аналізатор артикуляції мови (моворуховий аналізатор) знаходиться у задній частині нижньої лобної звивини, у безпосередній близькості від нижнього відділу моторної зони. У ньому відбувається аналіз подразнень, які приходять від м’язів, що беруть участь у створенні усної мови. Ця функція пов’язана з руховим аналізатором м’язів губ, язика і гортані, які знаходяться у нижньому відділі передньої центральної звивини, чим і пояснюється близькість моворухового аналізатору до рухового аналізатора названих м’язів. При враженні моворухового аналізатора зберігається можливість проводити прості рухи мовних м’язів, кричати і навіть співати, але втрачається можливість вимовляти слова – рухова афазія. При враженні поля, яке відповідає за мову і спів, виникає вокальна амузія – неспроможність співати, а також аграматизм – нездатність складати із слів речення.

Оскільки розвиток мови пов’язаний із органом слуху, то у безпосередній близькості до звукового аналізатора виник слуховий аналізатор усної мови. Його ядро розміщується у задньому відділі верхньої скроневої звивини, у глибині бічної борозни. Завдяки слуховому аналізатору різні сполучення звуків сприймаються людиною як слова, що означають різні предмети і явища, стаючи їх сигналами (другими сигналами). За його допомогою людина контролює свою мову і розуміє чужу. При його враженні зберігається здатність чути звуки, але втрачається властивість розуміти слова – словесна глухота, або сенсорна афазія. При враженні середньої третини верхньої скроневої звивини настає музикальна глухота: хворий не знає мотивів, музикальні звуки сприймаються ним як безпорядковий шум.

На більш високому ступені розвитку людство навчилось не тільки розмовляти, але і писати. Писемна мова потребує певних рухів руки при написанні букв або інших знаків. Це пов’язане із спільним руховим аналізатором. Тому руховий аналізатор писемної мови розміщується у задньому відділі середньої лобної звивини, поблизу моторної зони. Функціонування цього аналізатора пов’язане з аналізатором необхідних при письмі заучених рухів руки. При ушкодженні ядра зберігаються всі види рухів, але втрачається здатність тонких рухів, необхідних для написання слів, букв та інших знаків (аграфія).

Через те, що розвиток письмової мови пов’язаний і з органами зору, у безпосередній близькості до зорового аналізатора виник зоровий аналізатор писемної мови, розміщений поблизу шпорної борозни, у кутовій звивині. При ушкодженні нижньої тім’яної часточки зберігається зір, але втрачається здатність читати (алексія) – неспроможність аналізувати написані букви і складати з них слова і речення.