Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Правовий звичай.




Історично першим джерелом права був правовий звичай, процес виникнення якого безпосередньо пов’язаний з виникненням держави. На відміну від звичаїв, реалізація правових звичаїв забезпечується заходами державного примусу. Звичаєве право – це система норм, заснованих на звичаях і санкціонованих державною владою. Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рішенням органів держави, а виникають в результаті багаторазового застосування протягом тривалого часу (десятиліть, століть), закріплюють людський досвід у свідомості людей і входять в звичку, існуючи у вигляді соціальних норм. Це джерело права з’являється на ранніх етапах розвитку держави і права, в так званих полісах – містах-державах і спрямоване, в першу чергу, на регулювання сімейних, шлюбних, господарських, майнових відносин. У результаті санкціонування державою звичай набуває загальнообов’язкового характеру щодо його виконання та гарантування їх виконання з боку держави.

Правовий звичайце норма позитивного права, що виникла самостійно, без державно-владної волі чи санкції з боку держави, з правосвідомості всього народу або певних суспільних груп та набула юридичної сили в результаті тривалого застосування її, як обов'язкової.

Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей або суспільству в цілому. Звичай стає правовим тоді, коли отримує визнання з боку держави. Визнання держави відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою чи адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі.

На нинішній день правовий звичай має доволі обмежене коло застосування. Це пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє закріплення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись в норми права, закріплені в нормативно-правових актах. По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин оперативно знаходить відповідну реакцію з боку законодавчої влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю.

На сьогоднішній день правовий звичай в Україні застосовується у конституційному праві, цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Найбільш широко його застосовують у міжнародномуприватному праві. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, яка має місце в деяких країнах Азії та Африки.

 

2. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ, який прийнятий компетентним органом держави або уповноваженим суб’єктом і встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права, містить розпорядження загального характеру і постійної дії, розрахований на багаторазове застосування. Нормативно-правовий акт формується державними органами в процесі правотворчості. За юридичною силою всі нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Юридична сила – це основна властивість нормативно-правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміну, припинення правовідносин.

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, який виражає волю народу, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Підзаконні акти видаються на основі та на виконання законів і містять юридичні норми. Незважаючи на те, що в нормативно-правовому регулюванні соціальних зв’язків головне й визначальне місце займає закон. Однак, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення в житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.

Виділяють такі види підзаконних актів, розташовані по ієрархії: Укази й розпорядження Президента України; Постанови і розпорядження Уряду України; Постанови пленумів Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду України; накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів.

Накази – розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти, або продовжується строк їх дії. Інструкції – установлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності. Положення, статути – закріплюють правове положення, структуру, функції і компетенцію певної державної організації. Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що знаходяться у межах компетенції даної виконавчої структури.

 

2. Правовий прецедент.

Батьківщиною правового прецеденту традиційно вважається Англія, де на ранніх етапах формування державності основним джерелом права був правовий звичай. Розвиток суспільних відносин привів до централізації влади, що в умовах відсутності законодавчих актів викликало потребу винесення судами подібних рішень при розгляді аналогічних справ. Так виник судовий прецедент як джерело права.

Правовий прецедент (від лат. praecedens – той, що передує) – це джерело права, що виражене в об’єктивному рішенні органу держави, містить юридичне положення або надає тлумачення спірному питанню, або ж вирішує в певному розумінні не передбачене в законі питання, якому надається формальна обов’язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних справ. При розгляді справи суддя повинен обов’язково врахувати обставини справи, у зв’язку з якими було прийнято певне рішення. Дотримання цих правил має на меті досягнення високого рівня одноманітності судової практики. Офіційно вважається, що суддя не створює право, а вирішує справи відповідно з існуючими (в законі або у раніше вирішеній справі) правовими нормами.

Правовий прецедент є основним джерелом права країн англосаксонської правової системи.

Судовий, або адміністративний прецедентце рішення в конкретній юридичній справі, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання правових норм. Судовий прецедент як джерело права притаманний англосаксонській правовій системі, відповідно в Україні не використовується.

 

3. Релігійно-правовий акт.

Акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

 

6. Нормативно-правовий договір – це двостороння чи багатостороння угода між суб’єктами, що містить норми права.

У правовому житті є два види договорів: договори-угоди та нормативні договори, останні є джерелом права. Відмінність між цими договорами полягає у тому, що

1. в договорі-угоді кожна зі сторін бажає свого результату, наприклад договір купівлі-продажу — одна сторона бажає продати, друга купити певну річ; в нормативному ж договорі обидві сторони бажають одного — встановити спільну норму поведінки;

2. в договорі-угоді мотиви в обох сторін різні, в нормативному договорі один і той самий мотив — усвідомлення потреби певної правової норми;

3. договір-угода творить тільки конкретне правовідношення (тобто створює права і обов’язки для визначеного у самому договорі кола осіб), нормативний договір створює об'єктивну правову норму, тобто обов’язкову для виконання невизначеного кола осіб і розраховану на багаторазове (невизначену кількість) застосування.

Нормативні договори — це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов’язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань. Нормативні договори використовуються в міжнародному праві (міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків), у конституційному праві (наприклад, Конституційний Договір 1995 року, укладений між Верховною Радою і Президентом України про розподіл повноважень, яки діяв до прийняття Конституції України.), в трудовому праві (колективний договір, який укладається між трудовим колективом і роботодавцем, Генеральна угода тощо).

7. Міжнародно-правовий акт.

Спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції)


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 114; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты