Тема : Господарське право

План:

1.Технологія заснування власної справи:

а) засновницькі документи та їх підготовка;

б) державна реєстрація підприємництва.

2. Порядок ліцензування підприємницької діяльності.

3. Припинення підприємницької діяльності .

1. До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об’єднань підприємств неможливе без цих документів. Створення приватних фірм на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним є статут підприємства, а для підприємства з колективною формою організації праці (товариства) необхідний статут і установчий договір.

Статут офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок організації та ін. положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства –це його «мала Конституція», його основний закон.

Завдання статуту дати найбільш повне явлення про правовий статус фірми як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком.

Розділи статуту:

1) найменування та місце знаходження фірми;

2) загальні положення;

3) предмет, цілі та напрями діяльності фірми;

4) юридичний статус фірми;

5) майно фірми;

6) фонди фірми;

7) виробничо-господарська діяльність;

8) зовнішньоекономічна діяльність;

9) прибуток фірми та його розподіл;

10)відшкодування збитків;

11)органи управління та контролю;

12)організація та оплата праці;

13)компетенція та повноваження органів трудового колективу;

14)облік та звітність;

15)припинення діяльності фірми.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, 2 або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору.

Установчий договір –це угода, яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства певним шляхом.

Суть установчого договору полягає у тому, що він є одним із різновидів згоди про суспільно-господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначається предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства, статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства.

Зміст установчого договору – об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку.

Установчий договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками фірми.

Структура установчого договору:

1.преамбула;

2.загальні положення договору;

3.предмет договору;

4.назва та місце знаходження фірми;

5.юридичний статус фірми;

6.статутний фонд. Вклади учасників (засновників);

7.права і обов’язки учасників (засновників);

8.управління фірмою;

9.майно фірми. Розподіл прибутку;

10.порядок виходу зі складу учасників;

11.форс-мажор;

12.розв’язання суперечок;

13.умови припинення (розірвання) договору;

14.умови та строки набуття договором чинності;

15.інші умови.

Державна реєстраціясуб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи  власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів 2 і більше, таким рішенням є установчий договір;

2.Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми підприємництва;

3. Реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

4. Документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеском до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

5. Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни (фізичні особи), які мають намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи  платника податків та інших обов’язкових платежів, 2 фотокартки, документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред’являють документ, що посвідчує особу.

Державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше 10 робочих днів. Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності.

2. Окремі види суб’єктів підприємницької діяльності потребують спеціального дозволу – ліцензії.

Ліцензуванню підприємницької діяльності підлягають лише ті види, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави.

Ліцензія –це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження, зазначеного в ньому, господарської діяльності протягом визначеного строку, за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат –це суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується треба отримати відповідну ліцензію та дотримуватися певних умов та правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови).

Ліцензійні умови –це встановлене з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при проваджені видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Верховною Радою України 01.06.2000р. було ухвалено Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у цій сфері діяльності.

Види діяльності, що підлягають ліцензуванню:

1) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів автомобільним, залізничним, річковим, морським, повітряним транспортом;

2) надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та ВНЗ;

3) організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійна діяльність;

медична, ветеринарна практика;

страхова діяльність;

посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

Підприємець, що ліцензується особисто або через уповноважений ним орган (особу) звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

Дані в заяві:

1) для юридичних осіб – відомості про заявника: найменування, місце знаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;

для фізичних осіб – Прізвище, ім’я, по батькові (ПІП), паспортні дані, ідентифікаційний номер;

2)вид господарської діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

А)заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

Б)документи оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Про залишення заяви без розгляду заявникові повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви без розгляду в строки передбачені для видачі ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше, ніж 10 робочих днів із дати надходження заяви та документів, що додаються до заяви.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3-х робочих днів із дати прийняття рішення.

Підстави про відмову видачі ліцензії:

● недостовірність даних у документах поданих заявником;

● невідповідність заявника, згідно поданими документами.

У разі відмови на підставі виявлених недостовірних даних у документах, підприємець може подати до органу ліцензування нову заяву не раніше, ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову.

Рішення про відмову в видачі ліцензії може бути оскаржено у суді.

Строк дії ліцензії встановлюється Кабінетом міністрів України за поданням спеціально повноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути менше, ніж 3 роки.

3.Припинення підприємницької діяльності здійснюється 2-ма шляхами:

а) реорганізація;

б) ліквідація.

Випадкиреорганізації:

1)злиття з іншим підприємством та утворення в результаті нового, до якого переходять усі майнові права та обов’язки обох підприємств;

2)приєднання одного підприємства до іншого;

3)поділ підприємства;

4)виділення з одного підприємства одного або кількох нових;

5)перетворення одного підприємства в інше.

Випадки ліквідації:

1)з власної ініціативи підприємця;

2)у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

3)за рішенням вищого органу підприємства, фірми;

4) на підставі рішення суду або господарського суду: за лопотанням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючим органом за систематичне або грубе порушення законодавства.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства – судом або господарським судом.