УВАГА Й УЯВА ВЧИТЕЛЯ

Спілкування педагога починається зі сприймання учнів, батьків, ко­лег, де велику роль відіграють розвинена уява та увага педагога Мис­тецтво спілкування називають мистецтвом бути іншою людиною Педа­гогові, щоб навчитися спілкуватися, потрібно насамперед бути уважним, тобто помічати те, що для учнів, інших людей цінне й значуще, щоб не плутати те, що є значущим для себе і для іншого, зважати на цінності вихованців, розвивати їх, а не підмінювати власними

Роль уваги вчителя у спілкуванні надзвичайно велика, вона дає вчи­телеві змогу

— відібрати значущі для нього об'єкти, не реагувати на все, а діяти вибірково й розсудливо,

¹ Див Леви В А Искусство быть другим - С 88-92 132

— створювати своєрідний ефект «комунікативного дзеркала», яке
відображує емоційний клімат уроку чи іншої форми взаємодії. Цей
ефект ґрунтується на вмінні вчителя зрозуміти стан іншої людини;

— здійснювати регуляцію й контроль за ходом взаємодії, дотримува­
тися надзавдання на кожному її етапі;

— здійснювати рефлексію, бачити себе очима дітей, усвідомлювати
недоліки власної поведінки, що негативно впливають на характер взає­
модії;

— увага є інструментом встановлення педагогічного контакту, адже
зосередженість на інтересах учнів, вияв уваги до них сприяє розвиткові
гарних стосунків.

Професійно-педагогічні особливості уваги вчителя-майстра в спілку­ванні досліджував М. Страхов, виокремивши найістотніші з них¹:

— звичка бути уважним до всього навчально-виховного процесу і
вибирати значущі моменти;

— поєднання уважності із вчасним педагогічним впливом на учнів;

— поєднання уваги до пізнавального й морального аспектів навчаль­
но-виховного процесу (піклування про знання учнів, увага педагога,
зігріта почуттям до співрозмовника);

— високий рівень розподілу уваги (до змісту й форм роботи, пове­
дінки учнів, власних дій);

— поєднання стійкості й рухливості уваги, здатність до раціонально­
го її перенесення;

— педагогічне виправдана виразність вияву уваги вчителя, її мімічної
картини, що сприяє поглибленню педагогічного контакту з учнями.

Увага як компонент сенсорної культури педагога виявляється в умінні розрізняти і правильно інтерпретувати нюанси в макро- та мікроекс-пресії вихованців. Цьому сприяє розвиток спостережливості пе­дагога — вибіркової спрямованості сприймання, що виявляється в легкості виокремлення педагогічна інформативних деталей у діяль­ності й поведінці інших осіб. Спостережливість ґрунтується на увазі, сприйманні, мисленні й пам'яті. Вчитель має виробити в себе здатність розуміти, яка внутрішня сутність прихована за зовнішніми ознаками, тобто, спостерігаючи, аналізувати — єдиний спосіб розвивати в собі педагогічну спостережливість.

Пригадаймо пораду А. Макаренка: «Можна й потрібно розвивати зір, просто фізичний зір. Це необхідно для вихователя. Треба вміти чи­тати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описано в спеціальному курсі. Нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватися про певні ознаки душевних порухів»².

¹ Див.: Страхов Н. В. Научно-исследовательская работа кафедри психологии
Саратовского пединститута. — Саратов, 1981. — С. 42.

² Макаренко А. С. Педагогические сочинения: В 8 т. — Т. 4. — С. 260.

Чи є такі підручники для сучасного вчителя? На жаль, немає. Проте ми можемо звернутися до досліджень із невербальної поведінки, які допо­можуть навчитися «читати» обличчя, почути відчайдушний крик у неру­хомій позі, доброзичливу мудрість у спокійному погляді, нестримний регіт у незвичайній гримасі¹. Щоб розвивати спостережливісгь, слід ознайоми­тися з кінесикою (наукою про мову тіла у спілкуванні між людьми). Кіне-сика рекомендує: звертайте увагу на позу співрозмовника. Пряма спина вказує на його сильний характер (але може й негнучкий, його важко переконати). Плечі подані вперед під час розмови (людина мовчить) може свідчити про затамований гнів, догори — страх, розправлені — готовність узяти на себе весь тягар відповідальності, опущені — усвідомлення тяга­ря проблем. Про стан людини можна судити навіть за зміною пози. Так, на уроці співів у третьому класі, де вчителька розповідала про історію напи­сання пісні «Вставай, страна огромная», всім, хто сидів за останніми партами (викладачеві й студентам) було зрозуміло, як сприймають діти події. За розправленими мимовільно плечима учнів, виструнченими спинами можна було побачити, що пісня не байдужа їм, що вони поділяють її пафос.

Без слів ми мусимо зрозуміти й подбати про психологічну підтримку дитини, якщо її постать сигналізує про прохання допомогти: стерте об­личчя, безживна поза, схрещені на грудях руки.

Як розрізнити стани дитини: подив, страх, страждання, зневага? В. Ла-бунська наводить такі еталонні ознаки експресії². У стані страждання губи опущені, на чолі зморшки, очі сумні, брови зведені, мовчазність, рухи повільні.

Еталонні ознаки невербальної поведінки в стані зневаги: очі зву­жені, куточки губ опущені, брови насуплені, голова піднята догори, кри­ва посмішка, холодний погляд, відвертається, поза зверхня.

Еталон невербальної поведінки людини у стані страху: очі розши­рені, поза застигла, рот трохи розкритий, брови трохи підняті, рухи різкі, погляд бігає, голос тремтить, піт.

У стані подиву ознаки невербальної поведінки такі: очі широко розкриті, рот трохи відкритий, брови підняті, на чолі зморшки, поза застигла, інтонації окличні, погляд запитливий, обличчя застигле.

Завжди легко розпізнається стан радості: посмішка, очі сяють, при­мружені або розкриті, хода легка, брови підняті, обличчя динамічне, мова жвава.

Нарешті, еталон невербальної поведінки у стані гніву: рот розкри­тий, очі відкриті або як щілинки, брови різко зведені, обличчя перекрив­лене, динамічне, кулаки стиснуті, на переніссі вертикальні зморшки, втра­чає самовладання.

Знання еталонних ознак невербальної поведінки відіграє роль «пуско­вих механізмів» при моделюванні внутрішніх особливостей людини. Ще з часів Давньої Греції відомі зовнішні вияви оптимізму та песимізму, які відоб-

¹ Див.: ФастДж. Язык тела. - М., 1995. - С. 6.

² Див.: Лабунская В. А. Невербальное поведение. — С. 51 —57.

ражені в акторських масках. Маска з піднятими догори куточками губ символізувала комедію, опущеними донизу — трагедію. Довідником з таких питань може слугувати праця з фізіогноміки Р. Уайтсайда «Про що гово­рять обличчя»¹, що має підзаголовок «Посібник, як пізнати потрібну люди­ну» . Пояснюючи різні фізичні ознаки, автор наголошує, що вони є не осно­вою оцінювання особистості, а підказкою, за яких умов та чи інша риса най­більше виявляється. За рекомендаціями Р. Уайтсайда варто враховувати відстань між очима співрозмовника². Широко розставлені очі — ознака того, що з такими людьми легше спілкуватися, проте вони діють повільно, очіку­ючи на те, що ситуація сама розв'яжеться. Люди з вузько поставленими очима більше сконцентровані, прагнуть в усьому досконалості. Вони швид­ше втрачають самовладання, прагнуть негайно навести порядок. Можуть чудово виконувати завдання, але їм надто важко догодити. З людьми, що мають широко розставлені очі, слід поводитися так: очікувати на млявість і поступливість, встановлювати чіткі терміни виконання завдань, радіти їхній доброзичливості. Маючи справу з тими, у кого очі поставлені близько, треба стежити за своїми діями і висловлюваннями, не запізнюватися, очікувати з їхнього боку запальності і надмірних реакцій з будь-якого приводу, довіря­ти їм ту роботу, яка має бути зроблена з великою точністю.

Дослідники радять враховувати у спілкуванні й таку ознаку, як блиск очей. Вона свідчить про енергійність, магнетизм, шарм, стан, коли світиться душа. Таких людей варто призначати організаторами, керівниками, бо вони, як магніт, притягують людей. Тьмяні очі — ознака буденності, з такими людьми нецікаво... Але вони розквітнуть, якщо з ними загово­рити про те, що вони полюбляють. Ясний, відкритий погляд — спокій, «скляний» — напруження, стурбованість. У такому разі, починаючи розмову, треба почекати з пропозиціями, доки людина розслабиться, вийде з полону своїх проблем.

Інформативною є і спрямованість погляду. Очі завжди віддзеркалю­ють стан нервової системи. Якщо у людини погляд спокійний, розслаб­лений — вона і внутрішньо спокійна. Вчений У. Г. Хей за допомогою приладу для обстеження сітківки зробив відкриття: очі людини миттє­во втрачають фокус, тільки-но вона скаже навіть невинну неправду. Вза­галі вважається, якщо в людини бігають очі, то це показник високого ступеня брехливості. Коли людина відводить очі, не дивиться на вас прямо, це ще не означає, що за природою вона брехлива. Може під ва­шим пильним поглядом їй ніяково, або вона не погоджується з вами, або ще не вирішила, що їй робити. Проте в будь-якому разі ця ознака свідчить про щось не дуже приємне для вас: можете бути певні — людина відчуває внутрішню дисгармонію. Не слід чекати, що такі люди кинуться зразу робити все, про що ви цієї хвилини домовилися, — в глибині душі вони з вами ще не згодні. Щодо людей з ясними, широко розкритими

¹ Уайтсайд Р. О чем говорят лица. — СПб., 1996. — 160 с.

² Там само. - С. 20-30.

очима і прямим поглядом, то з ними можна спілкуватися з більшою довірою. Проте оскільки цей факт широко відомий, то деякі люди, гово­рячи неправду, намагаються дивитися вам прямо в очі. Однак ви завж­ди можете розпізнати нещирість їхнього погляду — він безцеремон­ний, не сфокусований на ваших очах, а скоріше спрямований на щось за вашою спиною. Так може поводитися підліток, який запевняє вас, що вчора склав важкий залік з математики, хоч насправді увесь день прогу­ляв з друзями.

Вчителеві потрібно й себе бачити так, як бачать його інші, поверну­тися обличчям до себе і зрозуміти, які сигнали йдуть від нього до учнів. Щоб бачити себе очима дітей, варто:

— частіше аналізувати власну діяльність, намагаючись поставити
себе на місце учнів (ідентифікувати свою позицію з позицією дітей);

— відвідувати уроки інших учителів і порівнювати свою поведінку
з їхньою;

— усвідомлювати, як особисті недоліки впливають на роботу, на став­
лення учнів;

— визнавати помилки, аналізувати прізвиська, які можуть давати
вчителеві учні.

Як розвивати увагу?

Увага, яка є комунікативним дзеркалом вчителя, дає змогу орієнтува­тися в атмосфері взаємодії, тримати руку на психологічному пульсі кла­су або співрозмовника. Розвинути професійну увагу можна, якщо: спосте­рігати за дітьми, звертати увагу на всі деталі їхньої поведінки, настрій, вираз очей, міміку, пози, намагаючись оперативно і пластичне реагувати на їхню поведінку. Потрібно вчитися зіставляти сьогоднішню атмосферу з учорашньою, шукати спільний психологічний знаменник взаємодії.

Взагалі людина уважна завжди. Якщо вона неуважна до співрозмов­ника, то її увага спрямована на себе, свої думки. Тут ідеться насамперед про вміння педагога спрямовувати свою увагу, керувати нею. Як це робити? К. Станіславський запропонував схему, за допомогою якої ак­тор або педагог зможуть керувати своєю увагою¹.

Він поділив увесь простір уваги на три кола. Велике коло — весь простір, який можна оглянути й сприйняти (у школі — це клас); се­реднє коло — простір безпосереднього спілкування вчителя (з одним учнем чи з групою); мале коло — сам педагог і найближче оточення, у якому він діє. Пульсація від малого кола до великого підтримуватиме увагу, зберігатиме її інтенсивність (від власних думок, змісту повідом­лення, до сприйняття його окремими учнями, усвідомлення, як реагує весь клас). Коли при виході на велике коло увага розпорошується і послаблюється, слід подбати про її зосередження, звузивши до малого, а потім повернутися до середнього кола. К. Станіславський наголошу-

¹ Див.: Станиславский К. С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. -Т. 2. - С. 108-113.

вав: щоб зосередити увагу, треба не механічно переключати її, а захо­питися об'єктом, поставити перед собою творче завдання, адже увага зосереджується, якщо вона тепла, почуттєва¹.

Соціально-перцептивний бік педагогічної взаємодії потребує розви­неної уяви вчителя у спілкуванні — вміння ставити себе на місце іншої людини й бачити світ, працю, себе, все, що відбувається, її очи­ма. Яка її роль у взаємодії?

— Уява дає можливість передбачити результати своєї діяльності, а
саме: образно уявити ситуацію спілкування, що стає поштовхом до емо­
ційного переживання взаємодії; прогнозувати поведінку партнера (чого
чекає від нас, які акцентуації є в його характері); подумки усунути
бар'єри, труднощі, що можуть виникнути; передбачити власну поведін­
ку, щоб запобігти недоцільним діям.

— Уява педагога у спілкуванні стає інструментом зміни позиції
вчителя, даючи змогу подивитися на себе з позиції партнера, яким він
нас бачить; уявити дії, мотиви поведінки партнера з позиції його інте­
ресів («Якби я був на його місці...»).

— Уява — засіб розвитку творчості вчителя як здатність передба­
чити багатоваріантність ситуації, обрати творчі конструктивні рішення,
що посилюють вплив на учня.

— Уява в спілкуванні є засобом розвитку виразності мовлення,
вона забезпечує створення внутрішніх бачень, тих образних картин, які
вчителеві треба передати учням, щоб досягти емоційного впливу².

Складним завданням для вчителя є прогнозування ролей співрозмов­ника для вибору адекватної реакції на них. Тут можуть прислужитися поради психолога А. Добровича, які ми подаємо у вигляді схеми³:

Поряд із розумінням особистості, її неповторності велику роль відіграє повага до неї й визнання ЇЇ чеснот. Витримка, увага й уява сприятимуть встановленню контакту.

Розвиток уяви вчителя у спілкуванні можливий, якщо прагнути:

— сприймати учня, колегу, батьків, якщо й не такими, якими вони є
тепер, то такими, якими вони можуть стати;

— ставити себе на місце іншої людини, уникати швидких оцінювань
особистості, з якою спілкуєшся, не виносити їй поквапливих «вироків»;

— розпізнавати внутрішню мотивацію;

— вчитися виявляти емоційну підтримку в спілкуванні, усвідомлю­
ючи, що мета взаємодії приймається, якщо підтримується образ «Я»
співрозмовника («Я роблю це заради тебе»);

¹ Див.: Станиславский К. С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. —
Т. 2. - С. 122.

² Про роль уяви в діяльності вчителя див.: Гавакова Т. Й. Воображение учите­
ля // Основы пед. мастерства: Метод, рекомендации к практическим занятиям
для студентов II курса. — Полтава, 1982. — С. 23 — 27.

³ Див.: Добрович А. Б. Воспитателю о психологии й психогигиене общения. —
С. 49-59.

— використовувати важелі розвитку уяви — «якби» («Якби я був
на місці учня », «Якби на моєму місці був »),¹

— ретельно обмірковувати варіанти педагогічної дії