СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В. Кан-Каликом¹, є чотири етапи комунікації, що становлять струк­туру педагогічної взаємодії.

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний
етап). Це перший етап, у якому закладаються обриси майбутньої взає­
модії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування.
Зміст його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану
співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Пла­
нуються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприй­
мання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішаль­
не значення. Саме тут має бути визначальною зосередженість на спільній
роботі з учнями, на розвитку їх. Учитель має передусім думати про те, як
залучити вихованця до взаємодії, зацікавити його, як створити творчу
атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогові
потрібна уява, здатність сприймати та адекватно оцінювати людину.

2. Початковий етап спілкування. Його мета — встановлення емоцій­
ного і ділового контакту в педагогічній взаємодії. В. Кан-Калик називає
цей етап «комунікативна атака»; у цей час здобувається ініціатива, що
дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швид­
кого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічно­
го впливу. Ініціатива необхідна вчителеві на цьому етапі для того, щоб
організовано передати її в наступному періоді спілкування.

3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація
взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначе­
ної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї
інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфе­
ра доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я»,
діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціальне
значущим потенціям. Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє
матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійсню­
вав сам за допомогою старшого. Саме тут учитель мусить вміти виявляти
інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), ви­
словлювати судження з того чи того приводу, транслювати учням свій

¹ Див.: Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — С. 27. 122

оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити перед ними яск­раві цілі і вказувати на шляхи їх досягнення.

4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу— співвіднесен­ня мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшо­го спілкування. Це етап самокоригування.

Учителю потрібно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковуєть­ся виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців.

Стосовно кожного етапу педагог має дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:

— формування почуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що
усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення
спільної мети;

— встановлення особистісного контакту, щоб кожний учень відчував
зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами (найчас­
тіше називаємо учня на ім'я, повторюємо вдало висловлене ним мірку­
вання), і невербально (візуальний контакт);

— демонстрація власного ставлення, що виявляється в тому, як ми
посміхаємося (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією
говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені
наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали
дистанцію (довіри чи конфронтації);

— показ яскравих цілей спільної діяльності — накреслення спільно­
го «ми» у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовни­
кові, міцність єдності;

— передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів — «зчи­
тування» настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у
взаємодії, взаєморозумінні;

— постійний вияв інтересу до учнів. Це означає — слухати учнів,
ставити питання і дорожити їхньою думкою, співпереживати, наголо­
шувати на позитивному, говорити компліменти, тобто робити все, що
підтримує учня в його позитивних намірах;

— створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологіч­
ного тла взаємодії; таке тло створюється радістю від успіху, постійним
підкресленням потенційних можливостей, індивідуальної значущості
кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомо­
ги і вмінням учителя попрохати допомоги в учня.

Реалізувати всі ці правила можливо, якщо вчитель правильно обере стиль спілкування з дітьми й дорослими.

СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Про педагога-майстра говорять: у нього гарний стиль спілкування з дітьми. Що це таке? Стиль — це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель у взаємодії. Вона залежить від особистісних

якостей педагога і параметрів ситуації спілкування Щодо якостей, які визначають стиль спілкування вчителя, то тут дослідники виокремлю­ють ставлення його до дітей і володіння організаторською технікою

Безумовно, в основу стилю спілкування вчителя покладено його за­гальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому Воно може бути активно-позитивним, пасивно позитивним, ситуативно-негативним, стійким негативним¹

Якщо у педагога стабільне активно-позитивне ставлення до дітей, то він виявляє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає у важку хвилину, відчуває потребу в неформальному спілкуванні Вимогливість у поєднанні із зацікавленістю викликає в учнів довіру Діти розкуті, комунікабельні

Пасивно-позитивне ставлення вчителя визначається установкою лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у на­вчанні Звідси — сухий, офіційний тон, брак емоційного забарвлення взаємин, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців

Негативне ставлення до дітей навіть у репліці «Як мені набрид ваш клас», нестійкість позиції вчителя, який підпадає під вплив своїх на­строїв та переживань, створює ґрунт для виникнення недовір'я, замкне­ності, а то й таких форм самоутвердження, як лицемірство, брутальність і т ін Викликаючи негативне ставлення до себе, такий учитель працює проти свого предмета, проти школи й проти суспільства в цілому

Отже, аналіз стилю свого спілкування слід розпочинати з почуття, яке у вас збуджують школа, учні, а також з готовності і вміння виявити своє позитивне ставлення, щоб одержати адекватну відповідь

Залежно від ставлення педагог добирає найзручніші для нього спосо­би організації діяльності учнів або захоплює власним прикладом, або вміло радиться з приводу справи, або наказує зробити Стиль керівництва, як і ставлення, є складником загального стилю спілкування вчителя

Розгляньмо основні стилі керівництва, зосередивши увагу на стра­теги діяльності керівника, формі організації ним взаємодії, педагогіч­них наслідках, і переконаймося, що ставлення вчителя детермінує його організаторську діяльність

Спочатку визначимо ці стилі відповідно до стратегії взаємодії

Авторитарний — стиль диктату, коли підлеглий розглядається тільки як пасивний виконавець і йому фактично відмовлено у праві на самостійність та ініціативу

Демократичний — стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до осо­бистості кожного, засадою для нього є довіра й орієнтація на самоорга­нізацію, самоуправління особистості та колективу

Ліберальний — стиль, що характеризується браком стійкої педагогіч­ної позиції, виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог, формаль­ному розв'язанні проблем

¹ Див Березовий Н А , Коломинский Я Л Учитель и детский коллектив — Минск, 1978 - С 31-32

Техніка керування у кожного стилю своєрідна Авторитарний учи­тель, самочинно визначаючи спрямованість діяльності групи, вказує, хто з ким повинен працювати, як мусить робити Це придушує ініціативу учнів Основні форми взаємодії наказ, вказівка, інструкція, догана Навіть подяка за таких настанов звучить як докір «Ти добре сьогодні відпо­відав Не чекала від тебе такого» Реакція на помилки — висміювання, різкі слова Вчитель лаконічний, не терпить заперечень

Якщо ми обираємо авторитарний стиль у взаємодії, то можемо роз­раховувати на предметний результат, проте психологічний клімат у про­цесі виконання справи не буде сприятливим робота йде лише під кон­тролем, немає відповідальності, гальмується становлення колективіст­ських якостей, розвивається тривожність

Педагог, що вибрав демократичний стиль, спирається на думку колек тиву, прагне донести мету діяльності до свідомості кожного учня і за­лучити всіх до активної участі в обговоренні роботи Основні способи взаємодії заохочення, порада, інформація, координація, що розвиває в учнів упевненість у собі, ініціативність У цьому разі ми не можемо зразу розраховувати на високий предметний результат Проте оскіль­ки формується почуття відповідальності, підвищується творчий тонус, поступово розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працюва­ти, то ми забезпечуємо стабільний результат у праці і закладаємо міцний підмурівок розвитку особистості

Ліберальний учитель прагне не втручатися в життя колективу, легко піддаючись часто-густо суперечливим впливам Форми його роботи зовні нагадують демократичні, але через відсутність власної активності і заці­кавленості, нечіткість програми і брак відповідальності у самого керів­ника робота йде на самоплив, виховний процес некерований Результати праці значно нижчі

Усвідомивши соціально-етичні установки вчителя та способи їх виявлення в організації діяльності учнів, визначмо, яку систему усталених способів і прийомів у спілкуванні виявляє педагог, тобто якими є головні стилі його спілкування

За В Кан Каликом¹, виокремлюють п'ять головних стилів педагогіч­ного спілкування

1 Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю Засадовим для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, закоханість у справу, що передається дітям, співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних заходів За такими вчителями діти ходять слідом, бо вони наповнюють їхнє життя радістю, гордістю за успіхи в колек­тивних справах «Щоб справа йшла добре, за макаренківською тради­цією, у школярів та педагогів мають бути одні, спільні турботи Педаго­ги не керують школярами, а разом із ними дбають про справи школи, ніякого протиставлення «ми» і «ви» Замість однобічних впливів педа-

¹ Див Кан Калик В А Учителю о педагогическом общении — С 97 — 100

гога на учнів — спільна творча діяльність вихованців разом із вихова­телями і під їхнім керівництвом»¹

2 Стиль педагогічного спілкування, що ґрунтується на дружньому
ставленні Демонстрація дружнього ставлення — запорука успішної
взаємодії Цей стиль ґрунтується на особистісному позитивному сприй­
нятті учнями вчителя, який виявляє приязнь і повагу до дітей Це пози­
тивний стиль спілкування, проте в перспективі його розвитку слід мати
творчий союз на підставі захоплення справою Окремі педагоги непра­
вильно інтерпретують стиль дружби і перетворюють дружні стосунки
на панібратські, що негативно впливає на весь навчально виховний про­
цес Встановлюючи дружні взаємини з вихованцями, варто прислуха­
тися до застережень А Макаренка «З вихованцями керівний і педаго­
гічний персонал завжди має бути ввічливим, стриманим педагоги і
керівництво ніколи не повинні припускати зі свого боку тону фри­
вольного зубоскальства, розповідання анекдотів, жодних вільностей у
мові, передражнювання, кривляння тощо Зовсім неприпустимо, щоб пе­
дагоги і керівництво у присутності вихованців були похмурими, роздра­
тованими, крикливими»²

Виявляючи дружнє ставлення і маючи зацікавленість у справі, зав­жди можна залучити учнів до спільного пошуку, співтворчості

3 Нерідко молоді вчителі, не вміючи встановити дружніх взаємин
на ґрунті самовіддачі, обмежують слідкування формальними стосунка­
ми і обирають стиль спілкування дистанції У цих педагогів може бути
в цілому позитивне ставлення до дітей, але організація діяльності ближча
до авторитарного стилю, що знижує загальний творчий рівень спільної
з учнями роботи (пасивно-позитивне ставлення плюс авторитарність в
організації справи призводять до того, що в класах може бути чудова
дисципліна, висока успішність, проте значні прогалини у моральному
вихованні учнів) Дистанція між учителем і учнем повинна бути, однак
це не головний критерій стосунків Жартома Макаренко навіть визна
чив її математично 1 метр, бо менше — «на голову сядуть», а більше —
зникне теплота Дистанція — показник провідної ролі педагога що
продуктивнішою для дитини є провідна роль учителя, то органічнішим
і природнішим для неї є елемент дистанції Дистанція залежить від
рівня авторитету вчителя, визначається учнями, хоча скеровується педа­
гогом

4 Спілкування-дистанція є певною мірою перехідним етапом до тако­го негативного стилю, як спілкування залякування. Вдаються до нього ті молоді педагоги, котрі не в змозі організувати спільну діяльність, адже для цього потрібні професійні навички Ось форми ситуативного вияву спілкування-залякування «Не чекайте на екзамені п'ятірок Знайте, що двійок вашому класові, хоч кілька, а буде», «Слухайте уважно, а то

¹ Соловейчик С Учение без исключения // Юность - 1985 - № 9 - С 111

² Макаренко А С Методика виховної роботи — К , 1990 — С 120

зараз викличу » Така форма спілкування показує, як діяти не слід Загалом, жорстка регламентація руйнує творчу атмосферу

Спілкування-залякування поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації діяльності

5 Застерігаємо молодого вчителя і від обрання такого стилю спілку­вання, який поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з лібералізмом Цей стиль називають заграванням У чому воно полягає'' У педагога є прагнення здобути авторитет, він не байдужий до того, чи подобається дітям, але при цьому не прагне відшукати доцільних способів органі­зації взаємодії, може вдатися до прийомів завоювання дешевого автори­тету Гонитву за дитячою любов'ю засуджував А Макаренко, бо вона — для задоволення честолюбства педагога, а не на користь дітям

Спрямованість на дитину, п розвиток, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою і делікатність — ось що стає запорукою продуктивного стилю у педагогічній праці