Обговорення головних теоретичних положень. Готуючи відповідь на питання, слід урахувати такі моменти

Готуючи відповідь на питання, слід урахувати такі моменти

Здатність володіти собою є показником діяльності вчителя-майстра Саме ця здатність дає йому можливість бути витриманим і наполегли­вим у здійсненні педагогічних задумів, в ситуаціях конфліктної взає­модії, підтримує працездатність протягом тривалого часу Не випадково В Сухомлинський називав працю вчителя «роботою серця та нервів» («Сто порад учителю») Емоційна стабільність є індивідуально-типоло­гічною характеристикою особистості, і, безумовно, вона притаманна всім людям Однак у роботі вчителя емоційна стабільність є тією якістю, без якої неможливе успішне виконання ним своїх функцій

Здатність керувати собою характеризує передусім сформованість ба­гаторівневої системи саморегуляції особистості Психологічна саморегу­ляція здійснюється в єдності п енергетичних, динамічних і змістових ас­пектів На формування саморегуляції впливають насамперед характерис­тики нервової діяльності, особистісні якості, з також система виховання

Проблема психологічної саморегуляції у професійній діяльності вчи­теля найчастіше розглядається в контексті керування педагогом внутрішнім самопочуттям, психологічним налаштуванням на наступну діяльність У зв'язку з цим під саморегуляцією розуміють створення вчителем потрібних або бажаних станів, тобто таких, які забезпечують ефективність його дій Психологічне налаштування — це створення ста­ну готовності до виконання певної діяльності

Розглядаючи здатність учителя до керування самопочуттям у ме­жах традиційних понять майстерності й техніки педагога, слід зазначити, що здатність керувати собою є елементом педагогічної техніки. Психоло­гічне налаштування педагога, його вміння грати, «гальмувати свої непри­ємності», створювати загальну мажорну атмосферу, на думку А. Мака-ренка, є джерелом доброзичливості в дитячому колективі, готовності до діяльності та подолання труднощів у розв'язанні колективних завдань. Макаренко зазначав, що мажор і гру не слід зводити лише до зовнішніх засобів поведінки педагога. Це передусім уміння раціонально, «не зго­раючи», зазнавати великих навантажень.

Як можна виробити це вміння? Ю. Львова називає систему роботи вчителя з керування самопочуттям психологічною гімнастикою. Психо­логічна гімнастика містить вправи, які дають змогу розвинути психо­фізичний апарат, сформувати вміння тримати в готовності «апарату­ру», яка збуджує почуття, створити умови для її безвідмовної діяль­ності.

З погляду Львової, джерелами психологічної гімнастики вчителя є: театральна педагогіка (елемент системи К. Станіславського) та психо­терапія (елементи аутогенного тренування). Досвід підготовки актора містить матеріали з розвитку внутрішньої техніки, що дають змогу збу­дити велику палітру найрізноманітніших почуттів. До вправ із психо­логічної гімнастики вчителя дослідниця відносить дії в «передбачува­них обставинах» («якби»), та вправи на зняття м'язових «затискачів». «Якби», або дія в «передбачуваних обставинах», дає вчителеві мож­ливість уявити потрібну ситуацію, збудити оновлені почуття та пере­жити їх у реальній педагогічній взаємодії.

Здатність знімати м'язове напруження посідає особливе місце в пси­хологічній гімнастиці вчителя. Надмірне м'язове напруження спричи­нює втому, знижує працездатність учителя, гостроту його сприймання. Як запобігти цьому станові? Навчитися розслаблювати м'язи свого тіла! Д. Карнегі зазначає, що із втомою можна боротися засобами для зняття м'язового напруження (7, с. 186).

М'язове розслаблення супроводжується релаксацією. Нагадаймо: релаксація — це стан спокою, розслабленості, що виникає внаслідок зняття напруження.

Процес самонавіювання здійснюється багаторазовим повторенням певних словесних формул самонавіювання. Для того щоб процес само­навіювання пройшов успішно, потрібно:

1. Визначити мету роботи над собою і відповідно до цієї мети дібра­
ти формули самонавіювання.

2. Під час складання словесних формул слід керуватися такими пра­
вилами: формула має бути чіткою і лаконічною, не містити заперечної
частки «не». Послідовність словесних формул така: хочу — можу —
буду — є («Я хочу бути спокійним і впевненим; я можу бути спокійним
і впевненим; я буду спокійним і впевненим; я спокійний і впевнений»).

3. До засобів керування психічним станом передусім відносять: бібліо-терапію, музикотерапію, працетерапію та імітаційну гру. Г. Габдрєєва пропонує так характеризувати згадані вище засоби. Бібліотерапія — засіб керування психічним станом людини шляхом читання художньої літератури. Музикотерапія — це засіб керування психічним станом людини за допомогою музики. Так, ритмічна мажорна музика здебільшо­го підносить настрій і працездатність. Мінорна мелодія сприяє розслаб­ленню, викликає стан спокою. Під працетерапією розуміють засіб керу­вання психічним станом людини за допомогою включення в активну трудову діяльність. Імітаційна гра — активний метод самокерування психічним станом, який полягає у програванні суб'єктом ролі такої людини, якою йому хотілося б бути.

У системі засобів керування психічним станом особливе місце по­сідає аутогенне тренування. Це спеціальні вправи, спрямовані на фор­мування у людини навичок свідомого впливу на різні функції організ­му — навичок самонавіювання. Аутогенне тренування має три основні етапи: 1) розслаблення (входження у стан релаксації); 2) самонавію­вання на фоні стану релаксації; 3) вихід із стану релаксації.

В. Сухомлинський надавав особливого значення вихованню душев­ної рівноваги. Він вважав неприпустимими у діяльності вчителя роз­дратованість, неврівноваженість, цінував уміння бути оптимістом, добро­зичливість, гумор.

Таким чином, засоби керування психологічним самопочуттям учите­ля можна умовно поділити на дві групи. Перша група пов'язана з кон­тролем над діяльністю психофізичного апарату (тонус м'язів, дихання, темп мовлення), друга група впливає на особистісні утворення (спрямо­ваність особистості, установки та ціннісні орієнтації, якості особистості).