Порядок укладення 1 страница

Укладення колективного договору згідно з чинним законодавством здійснюється у кілька етапів.

1. Колективні переговори

2. Вирішення розбіжностей

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури.

Якщо під час перемов сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносять остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про терміни відновлення переговорів. Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і надає рекомендації по суті суперечки.3. Підписання колективного договору

4. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Термін дії колективного договору

Колективний договір набирає сили з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

19. Колективні договори. Поняття, сторони і зміст. Порядок укладення і реєстрація колективного договору.

Колективний договір- це нормативно-правовий договір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Стаття 2. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в
установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм
власності і господарювання, які використовують найману працю і
мають право юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах
підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Стаття 3. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між роботодавцем з однієї
сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі
відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і
уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх
компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання
сторін щодо регулювання виробничих, трудових,
соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи,
розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат,
надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і
використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного
обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких
організацій працівників;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

заборона дискримінації. Стаття 10. Колективні переговори

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні
переговори.

Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення
строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені
цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок
переговорів.

Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати
переговори.

Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або
внесення змін до колективного договору, угоди визначається
сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного
договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін.
Склад цієї комісії визначається сторонами.

Сторони можуть переривати переговори з метою проведення
консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для
вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів.

Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати
учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту
колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права
розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і
підписують відповідні зобов'язання.

Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з
урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових
колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і приймає
рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

ПОРЯДОК
повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів

1. Галузеві (міжгалузеві) і територіальні (обласні та республіканська) угоди підлягають повідомній реєстрації Мінсоцполітики, а колективні договори і територіальні угоди іншого рівня - районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних та міських рад (далі - реєструючий орган).

2. Повідомна реєстрація проводиться з метою засвідчення автентичності примірників і копії поданих на реєстрацію галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів (далі - угоди (договори) для забезпечення можливості врахування їх умов під час розгляду уповноваженими органами трудових спорів (індивідуальних і колективних), що можуть виникнути за результатами виконання умов таких угод (договорів).

3. Сторони угоди (договору) подають на повідомну реєстрацію угоду (договір) разом з додатками у кількості примірників, що відповідає кількості таких сторін, та копію угоди (договору).

Сторони галузевої (міжгалузевої) і територіальної угоди подають також копії свідоцтв про підтвердження репрезентативності суб’єктів сторони профспілок та сторони роботодавців, які брали участь у колективних переговорах з питань укладення відповідної угоди.

4. Під час повідомної реєстрації реєструючий орган на титульній або першій сторінці кожного примірника угоди (договору) і копії робить напис (додаток 1) та вносить відповідний запис до реєстру галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів (додаток 2).

5. Сторонам угоди (договору) може бути відмовлено у повідомній реєстрації лише у разі, коли подані на реєстрацію примірники угоди (договору) не є автентичними.

6. Повідомна реєстрація проводиться протягом 14 робочих днів з дня, наступного після надходження угоди (договору) до реєструючого органу.

Не пізніше наступного робочого дня після реєстрації чи прийняття рішення про відмову в реєстрації примірники угоди (договору) повертаються сторонам, які подали їх на реєстрацію. Копія відповідної угоди (договору) зберігається в реєструючому органі.

7. Реєструючий орган оприлюднює відомості про проведення повідомної реєстрації угод (договорів) у засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті.

8. Зміни і доповнення, що вносяться до угоди (договору), підлягають повідомній реєстрації згідно із цим Порядком.

9. Копіювання та опублікування тексту угоди (договору), змін і доповнень до них здійснюються лише разом із написом про повідомну реєстрацію, а також рекомендаціями реєструючого органу щодо приведення угоди (договору) у відповідність з вимогами законодавства (у разі їх наявності).

20. Реалізація колективного договору, контроль за його виконанням, відповідальність за порушення колективного договору.

Cт. 18-20 ЗУ «Про колективні договори і угоди»

Контроль за виконанням колективного договору здійснюють безпосередньо сторони, що його укладали, чи уповноважені ними представники у порядку, визначеному договором. Для здійснення контролю сторони зобов’язані надавати одна одній необхідну для цього інформацію. Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно в строки, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх виконання. Для здійснення контролю за виконанням колективного договору, угоди можуть створюватися комісії, які за наслідками перевірки складають акт. Цей акт є основним документом, який свідчить про результати роботи щодо виконання колективного договору, угоди. Водночас він є підставою для вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків. Акт перевірки обговорюють на спільному засіданні сторін і за результатами обговорення приймають відповідне рішення, в якому визначають заходи щодо усунення виявлених недоліків і прорахунків, дають оцінку діяльності працівників, які допустили невиконання двосторонніх зобов’язань, вказують строки їх виконання і осіб, яким доручено здійснювати контроль за реалізацією наміченого Відповідальність за порушення:

1) Посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян, які володіють приватними підприємствами, - від 5 до 10 НМДГ.

2) за ухилення від участі в переговорах, умисного порушення встановленого законодавством строку початку переговорів або незабезпечення роботи комісії з представників сторін у визначений сторонами переговорів строк – штраф у розмірі від 3 до10 НМДГ.

3) за порушення чи невиконання колективного договору – 50-100НМДГ.

4) за ненадання інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів - штраф від одного до 5 НМДГ

На осіб, які представляють роботодавця чи профспілки або інші
уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи
не виконано зобов'язання щодо колективного договору, угоди,
накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до
звільнення з посади.

На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим
колективом органу роботодавець зобов'язаний вжити заходів,
передбачених законодавством, до керівника, з вини якого
порушуються чи не виконуються зобов'язання щодо колективного
договору, угоди.

21. соціальне партнерство. Мета, завдання. Суб’єкти, їх стисла характеристика. Акти соціального партнерства.

соціальне партнерство - система відносин між працівниками, роботодавцями та виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів, направлена на врахування інтересів працівників і роботодавців шляхом взаємних переговорів, консультацій, в досягненні та укладенні сторонами угод, колективних договорів і в прийнятті спільних рішень;

сторони соціального партнерства - працівники, роботодавці, органи державного управління та місцевого самоврядування в особі уповноважених ними представників;

Наймані працівники, роботодавці, держава як первинні суб’єкти соціального партнерства та їх представництво.

працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором у роботодавця;

роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Професійні спілки – суб’єкти соціального партнерства. Поняття, види та статус професійних спілок. Принципи і порядок створення професійних спілок та їх легалізації. Функції, права і гарантії діяльності професійних спілок та їх об’єднань у соціальному партнерстві.

Організації та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства. Статус організацій та об’єднань роботодавців, порядок їх створення і припинення. Повноваження організацій роботодавців та їх об’єднань у соціальному партнерстві.

Органи соціального партнерства: поняття, види та особливості їх створення. Правовий статус Національної тристоронньої соціально-економічної ради.

Роль Національної служби посередництва і примирення України, органів, що вирішують колективні трудові спори, у реалізації завдань соціального партнерства.

Завданнями соціального партнерства є

забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики;

створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов'язаних з ними економічних відносин;

проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод;

запобігання колективних трудових спорів (конфліктів) і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів;

вдосконалення чинного законодавства в сфері соціально-трудових і пов'язаних із ними економічних відносин.

Акти соціального партнерства є різновидом нормативно-правових договорів, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів.

22. організації роботодавців та їх об’єднання: поняття, види, права та обов’язки у соціально-партнерських відносинах.

організація роботодавців - громадська неприбуткова
організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності
та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та
інтересів;

об'єднання організацій роботодавців - неприбуткова
організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на
засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і
захисту прав та інтересів організацій роботодавців та
роботодавців;

Стаття 2. Право роботодавців на об'єднання

1. Роботодавці мають право об'єднуватися в організації роботодавців, вільно вступати до таких організацій та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених їх статутами.

2. Організації роботодавців, їх об'єднання можуть створювати об'єднання організацій роботодавців, вступати до таких об'єднань та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених статутами об'єднань організацій роботодавців.

Стаття 12. Членство в організаціях роботодавців та їх
об'єднаннях

Членами організацій роботодавців можуть бути роботодавці
відповідно до цього Закону. Роботодавець може бути одночасно
членом декількох організацій роботодавців.

Членами об'єднань організацій роботодавців можуть бути
організації роботодавців, зареєстровані відповідно до цього
Закону.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і
територіального об'єднання організацій роботодавців.

Організації роботодавців та їх об'єднання не відповідають за
зобов'язаннями своїх засновників і членів, крім випадків,
передбачених законом.

Засновники та члени організацій роботодавців та їх об'єднань
відповідають за зобов'язаннями організацій роботодавців та їх
об'єднань, якщо це передбачено їх статутами, - в порядку і на
умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право в
порядку, передбаченому їх статутами, представляти і захищати свої
права і законні інтереси, а також права і законні інтереси своїх
членів у відносинах з профспілками, їх об'єднаннями та іншими
організаціями найманих працівників, органами державної влади,
органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого
самоврядування з питань формування та реалізації державної
соціальної та економічної політики, регулювання трудових,
соціальних, економічних відносин.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право вносити
до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань,
пов'язаних з їх статутною діяльністю.

Стаття 23. Основні обов'язки організацій роботодавців та їх
об'єднань

Організації роботодавців та їх об'єднання зобов'язані:

сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом
його збалансування;

попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку та
виникнення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності;

неухильно додержуватися вимог законодавства України та свого
статуту;

використовувати не заборонені законом засоби захисту прав і
законних інтересів роботодавців;

брати участь у переговорах, консультаціях з укладання
колективних договорів (угод), вирішенні колективних трудових
спорів (конфліктів) відповідно до закону.

23. Колективні угоди. Поняття, зміст і сторони. Порядок укладення колективної угоди. Відповідальність за порушення і невиконання колективного договору, угоди.

на національному рівні - генеральна угода;

на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні - територіальні угоди.Право на укладення колективних угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі
угода вважається укладеною, якщо її підписали представники
профспілок чи їх об'єднань, до яких входить більшість найманих
працівників держави, галузі, території.

За наявності на національному, галузевому, територіальному
рівнях кількох репрезентативних відповідно до законодавства
України про соціальний діалог суб'єктів профспілкової сторони та
сторони роботодавців для ведення переговорів і укладення угоди
відповідного рівня вони повинні сформувати спільний
представницький орган. Ініціювати укладення угоди про утворення спільного
представницького органу суб'єктів профспілкової сторони та сторони
роботодавців відповідного рівня може будь-який репрезентативний
відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб’єкт
профспілкової сторони та сторони роботодавців.

Професійні спілки та їх об’єднання, організації роботодавців
та їх об'єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності,
за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження
репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня
для представлення своїх інтересів під час ведення колективних
переговорів та укладення угод відповідного рівня.

Спільний представницький орган сторони профспілок,
роботодавців може вести переговори та укладати колективні угоди
відповідного рівня за дорученням його членів, які є
репрезентативними відповідно до законодавства України про
соціальний діалог.Стаття 8. Зміст угод

Угодою на національному рівні регулюються основні принципи і
норми реалізації соціально-економічної політики і трудових
відносин, зокрема щодо:

гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

мінімальних соціальних гарантій оплати праці і
доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б
достатній рівень життя;

розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

соціального страхування;

трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

умов охорони праці і навколишнього природного середовища;

задоволення духовних потреб населення;

умов зростання фондів оплати праці та встановлення
міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

заборона дискримінації.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми,
зокрема щодо:

нормування і оплати праці, встановлення для підприємств
галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати
відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по
мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з
урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і
категорій працівників галузі (підгалузі);

встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій,
пільг у сфері праці і зайнятості;

трудових відносин;

умов і охорони праці;

житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування,
організації оздоровлення і відпочинку;

умов зростання фондів оплати праці;

встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень
в оплаті праці;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

заборона дискримінації.

Галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище
працівників порівняно з генеральною угодою.

Угоди на територіальному рівні регулюють норми соціального
захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно
з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги. Стаття 18. Відповідальність за порушення і невиконання
колективного договору, угоди

На осіб, які представляють роботодавця чи профспілки або інші
уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи
не виконано зобов'язання щодо колективної угоди, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до
звільнення з посади.

На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим
колективом органу роботодавець зобов'язаний вжити заходів,
передбачених законодавством, до керівника, з вини якого
порушуються чи не виконуються зобов'язання щодо колективної угоди.

24. основні суб’єкти трудових правовідносин. Працівники як суб’єкти трудових правовідносин. Трудова правосуб’єктність.

Під суб'єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов'язки. Основними суб'єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа-роботодавець як сторони трудових відносин.

Суб'єктами трудового права є: підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Працівники як суб’єкти трудових правовідносин: Статусу працівників громадяни набувають з факту укладення трудового договору. Тому очевидно, що до юридичного оформлення трудових відносин, а також після їх припинення цілком прийнятним може бути і термін громадяни. Йдеться насамперед про випадки, коли суб'єктами трудових правовідносин є громадяни інших держав чи особи без громадянства.

Відповідно до Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами, учасником яких є Україна.

Бути учасниками трудових правовідносин іноземці, як і громадяни нашої держави, можуть лише за наявності у них правосуб'єктності, що визначається настанням трудової дієздатності по досягненні певного, визначеного законом, віку.

Ще однією ознакою, яка характеризує правосуб'єктність працівників за трудовим правом, є стан здоров'я працівника.

Стан здоров'я як ознаку суб'єкта трудових правовідносин беруть до уваги і враховують тоді, коли негативний стан здоров'я працівника може небажано позначитися на здоров'ї інших осіб під час виконання таким працівником функцій з обслуговування населення.

За певних обставин на реалізацію громадянами своєї правосуб'єктності має вплив судимість. Проте це відбувається тільки в тому випадку, коли вона настала внаслідок кримінального покарання за корисливі злочини і коли особа претендує на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю.

Трудова правосуб’єктність: Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Правосуб'єктність визначається переважно як поєднання трьох компонентів — правоздатності, дієздатності та правового статусу, які і є тими властивостями, що ними має володіти кожен з учасників, у тому числі і трудових правовідносин.

Першим елементом правосуб'єктності названо правоздатність особи. Це така властивість, яка характеризується здатністю особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Другим елементом правосуб'єктності, як уже було показано, вважається дієздатність особи.

Дієздатність на відміну від правоздатності не виникає з моменту народження людини, а отже, не є категорією права у його загальносоціальному аспекті. Вона визначається у нормах спеціально-соціального або юридичного права. І якщо правоздатність є однаковою і рівною для всіх людей, то дієздатність залежить вже від галузевої приналежності правовідносин: у цивільно-правових відносинах вона настає з 18 років, у кримінальних — з 16, трудових — також з 18 років.

І нарешті, про правовий статус, який деякі вчені так само відносять до складових елементів правосуб'єктності.

правовий статус — явище об'єктивної дійсності, що аж ніяк не характеризує суб'єкта права як учасника правовідносин, а скоріше, є середовищем, у якому суб'єкти права набувають ознак і стають суб'єктами правовідносин. Правовий статус особи існує безвідносно до конкретної особи.

25, Працівники іноземці, особи без громадянства, як суб’єкти трудових правовідносин.

Право займатися трудовою діяльністю згідно із Законом України "Про правовий статус іноземців" мають також іноземці. Згідно із ст. 8 Закону іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Такий дозвіл оформляється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом) відповідно до Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів . Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з приналежністю до громадянства України. Так, згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну службу" право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку і пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Іноземець не може бути нотаріусом в Україні (ч. 1 ст. З Закону України "Про нотаріат"). Особливо регулюються умови праці іноземних громадян, які працюють у міжнародних організаціях, розташованих на території України. Ці умови визначаються міжнародними угодами та внутрішніми правилами відповідних організацій. Суб'єктами трудового права є також громадяни України, які працюють за її межами. Їхня праця регулюється як нормами трудового права України, так і трудового права іноземної держави.

26, Основні суб’єкти трудових правовідносин. Роботодавець, як суб’єкт

Під суб'єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов'язки. Основними суб'єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа - роботодавець як сторони трудових відносин.