Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Основний міграційний рух Населення в Україні




Читайте также:
  1. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  2. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  3. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  4. Бюджетні права в Україні, їхня характеристика
  5. Види земель в Україні. Форми та суб’єкти права власності на землю.
  6. Вищої освіти в Україні
  7. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
  8. ВІКОВІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ
  9. Господарська діяльність та господарські уявлення населення Стародавнього Світу.
  10. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ Й ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТАТИСТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Міграції– це переміщення людей із зміною місця проживання. За причинами міграції бувають соціально-економічні аботрудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції,організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовимизалежно від форм переміщення. Провідне місце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (або трудові) міграції.

Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів.

Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В.Кубійовича, за межами української етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивний або масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західноукраїнських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині. У кінці ХІХ ст. виїжджало щорічно понад 40 тис. осіб, а вже на початку ХХ ст. – понад 200 тис. осіб. Найбільше емігрантів було із Лівобережжя, значно менше – з центральних та південних регіонів, в яких сільськогосподарське виробництво велося на капіталістичних засадах (товарне зернове господарство і буряківництво)



В кінці ХІХ ст. внаслідок аграрного перенаселення, що зумовлювало безземелля селян, важке соціальне становище, посилюється міграція населення із західноукраїнських земель спочатку у країни південної та західної Європи, а потім – в Америку. Хвиля цієї міграції спочатку захопила Закарпаття, Галичину, а потім і Буковину, Волинь та ін., вона була така сильна, що привела до зменшення українців в Австро-Угорщині на 800 тис. осіб (12.5% від всіх українців краю). На початку ХХ ст. тільки до США емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки – понад 30 тис. осіб. Така масова еміграція населення із території всієї частини України вплинула значною мірою на природний приріст населення не тільки у роки цієї міграції, але й у подальшому майбутньому (бо виїхали переважно молоді люди, здатні до відтворення).



Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північноросійських просторів. Туди само було заслано також багато українських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом у шкідництві, контреволюційній діяльності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючих гріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб).
Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян у Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виробництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України.
Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР (1939 р.) розпочались, а після Другої світової війни продовжились також репресії проти т.з. “куркулів” та патріотично настроєного населення західної частини України. Тільки у 1944-1952 рр. за межі держави було виселено з цих земель понад 1.5 тисячі сімей “куркулів” та понад 180 тисяч осіб, які перебували в ОУН та УПА.

З Другою світовою війною пов’язана масова евакуація людей із міст у східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.
В післявоєнний період Україна стала регіоном масової імміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України.



Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді.

Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідок організованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови Радянського Союзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошки сповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україною незалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні, якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв. У післявоєнний період посилюються міграції людей в напрямі село-місто, що було зумовлено швидкою індустріалізацією держави. За рахунок таких міграцій різко зростала як чисельність, так і частка міського населення (за 1939-1979 рр. – на 16.9 млн.осіб, із 33.5 до 61.2%), зараз в Україні міське населення становить 68% від загальної кількості. Найбільші темпи таких міграцій були характерні для Донецького та Придніпровського районів, найменші – для західної та північної частини України. Характерною особливістю таких міграцій було не тільки переміщення людей із сільської місцевості у міста свого регіону (області), а й їх міграції у міста інших частин України (із сіл північної і західної частин – у Придніпров’я і із сіл різних регіонів – у Донбас, до столиці. Із поглибленням загальної економічної кризи в Україні ці процеси поступово сповільнюються, а в останні роки подекуди набувають протилежного спрямування. За 1995-1996 рр. за рахунок позитивного міграційного сальдо чисельність сільського населення збільшилась на 142 тис. осіб.

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги і напрями міграційних потоків. України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім, в 1992 р., наприклад, воно становило понад 282 тис. осіб. Однак, вже з 1993 р. припинився потік репатріантів,

Аналіз засвідчує велику міграційну активність населення України. У цих міграціях було задіяно тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб.

До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків.

За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб.

Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію.

В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.

Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. У період соціально-економічної кризи виник новий маятникових міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару. Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину), а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.
Перед керівництвом української держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни.

 


Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 23; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты