Демографічна політика у розвинутих країнах світу

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення.Вона покликана впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

Кожна країна має певну концепцію демографічної політики — систему визначень найважливіших цілей, задач і пріоритетів впливу на демографічний розвиток. Уконцепції формулюють найважливіші напрямки державної політики стосовнорозвитку народонаселення до визначеного періоду. Концепція складає правовий та ідеологічний простір, у рамках якого можуть формуватися програмні документи з питань народжуваності і підтримки родини, здоров'я і тривалості життя, міграції та інших аспектів демографічного розвитку.

Демографічна політика ґрунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських.

До числа економічних заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності, зараховують оплачувані відпустки і різні допомоги при народженні дітей, допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шкалою, різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.; на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створюють переваги для малодітних родин. Адміністративно-правові заходи включають законодавчі акти, що регулюють вік одруження, розлучуваність, здійснення абортів і застосуванняконтрацептивів, майновий стан матері і дітей у випадку розпаду родини, режимпраці працюючих жінок і ін. Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки, визначення ставлення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення населення, на політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння), на статеве виховання й освіту молоді та ін.

Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізняють загальну, генеральну та довгострокову ефективність .

Необхідність проведення демографічної політики визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. Залежно від демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і назниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя

Демографічна політика в економічно розвинутих країнах здійснюється виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності. У багатьох європейських країнах впроваджується широкий комплекс заходів щодо стимулювання народжуваності, орієнтації сімей на двох і трьох дітей. У деяких країнах Західної Європи прийняті закони, які обмежують міграцію з країн Азії і Африки.

Проведення демографічної політики в країнах, що розвиваються, з високими темпами зростання населення, особливо актуальне. Однак, її реалізація ускладнена нестачею фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше цю політику взагалі не сприймають громадяни через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряди більшості мусульманських країн узагалі відкидають утручання держави в планування родини.

В багатьох країнах, що розвиваються, реалізується політика, спрямована на зниження смертності і народжуваності. В країнах Азії (В'єтнам, Лаос, Камоджа та ін.) запроваджують заходи до подолання наслідків війни, допомоги сім'ям і розвитку системи охорони здоров'я з метою подальшого зниження смертності. Труднощі формування і реалізації соціально-демографічної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення.

Демографічна політика в країнах світу

Історія демографічної політики сягає часів глибокої давнини. Вона знайшла відображення в багатьох правових і законодавчих актах стародавності, особливо у випадках перенаселення країн або, навпаки, великих людських утрат. За середньовіччя, в умовах підвищеної смертності через війни й епідемії, деякі демографічні заходи, здебільшого стихійні, були спрямовані на збереження високого рівня народжуваності. У нові часи першою країною, де демографічна політика, що стимулювала народжуваність і одержала цілком виразне оформлення, була Франція. Потім таку політику стали практикувати й деякі інші країни Європи. Далі її почасти заступила політика, спрямована на стримування темпів приросту населення. Така ж зміна пріоритетів — залежно від фази демографічного переходу—була характерна і для новітнього часу. Найбільший розвиток і поширення демографічної політики маємо у другій половині XX ст., що зумовлене, з одного боку, настанням демографічного вибуху, а з іншого боку — демографічної кризи. Багато політиків і вчених побачили в ній чи не головний засіб стримування зростання населення в першому і його прискорення — у другому випадку.

Багато уваги питанням демографічної політики приділяє й Організація Об'єднаних Націй. Під її егідою відбулися Всесвітні конференції з народонаселення: у 1954 р. (Рим), у 1965 р. (Белград), у 1974 р. (Бухарест), у 1984 р. (Мехіко), у 1994 р. (Каїр). У 1967 р. було створено Фонд ООН із заохочення діяльності у сфері народонаселення (ЮНФПА). З 60-х років ООН проводить систематичні опитування урядів із проблем політики стосовно народонаселення. їх обговорюють також на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. У 1992 р. вони ввійшли в порядок денний Всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку. З окремих документів особливе значення має прийнятий у Бухаресті в 1974 р. «Всесвітній план дій у сфері народонаселення», який містить багато конкретних рекомендацій щодо здійснення демографічної політики. Потім на конференціях у Мехіко й особливо в Каїрі він одержав подальший розвиток із внесенням ряду принципових змін.

Однак для того, щоб зробити демографічну політику по-справжньому ефективною і діючою, усіх цих постанов було недостатньо. Необхідні були і нові засоби її здійснення. Перший великий прорив тут відбувся на рубежі 50-х і 60-х років, коли вдалося одержати комбіновані контрацептивні засоби для внутрішнього вживання — гормональні таблетки, пігулки й ін., у подальшому все більш удосконалювані. Усе це призвело до того, що в 60-х рр. у світі відбулася справжня сексуальна революція, яка викликала найгостріші протиріччя в поглядах і відповідно полеміку і боротьбу думок. У першу чергу, вони торкнулися питання абортів. У християнському світі проти штучного переривання вагітності категорично виступила католицька церква. Ще в 1987 р. Ватикан видав спеціальну «Інструкцію» з цього приводу, а на Каїрській конференції 1994 р. знову висловився настільки ж різко. Проти абортів і взагалі планування родини виступає і більшість мусульманських країн. Усього ж у світі щорічно здійснюють приблизно 60 млн. абортів.

Інформації про поширення демографічної політики в сучасному світі не завжди можуть бути зіставлюваними. Так, за одними даними, у розвинутих країнах різні форми контролю народжуваності застосовують близько 70% жінок репродуктивного віку, у країнах, що розвиваються, — 50%. За іншими даними, більш-менш активну демографічну політику здійснює приблизно половина всіх країн світу. За третіми, — лише з 1970 до 1993 р. число подружніх пар у країнах, що розвиваються, які використовували різні форми планування родини, збільшилося в 10 разів (з 40 млн. до 400 млн.), а число самих цих країн зросло до 130. За четвертими даними, кількість учасників планування родини до 2000 р. у Східній і Південно-Східній Азії перевищила вже 300 млн., у Південній Азії — 100 млн., у Латинській Америці — 75 млн. родин. Як бачимо, важко визначити, якою мірою ці відомості відповідають або суперечать одна одній; але в цілому вони свідчать про те, що поширення демографічної політики набуває усе більшого розмаху.

У країнах, що розвиваються, які ще перебувають на стадії демографічного вибуху, основна мета демографічної політики полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності і природного приросту населення. Народжуваність зменшується в результаті популяризації і поширення контрацептивів, санітарної освіти, консультування з питань планування родини, пропаганди переваг малодітної родини, а також стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних заходів. Деякі країни не тільки дозволяють, але й усіляко вітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок.

Найбільш яскравий приклад здійснення демографічної політики являють собою країни Азії, що розвиваються. Там вона охоплює переважну більшість жителів. У першу чергу це стосується країн з найбільшою чисельністю населення — Китаю, Індії, а також Індонезії, Пакистану, Бангладеш, Малайзії, Таїланду, Філіппін. Досить активну демографічну політику здійснюють також у країнах Латинської Америки та в деяких країнах Північної Африки. Однак в інших частинах світу, особливо в мусульманських країнах, вона поки що не одержала поширення. Про це можна судити, зокрема, за показниками застосування засобів контрацепції. За статистикою ООН, середній показник

2.Демографическая политика — это система административных, экономических и пропагандистских и других мероприятий, с помощью которых государство воздействует на естественное движение населения.

Демографическая политика — это целенаправленная деятельность государственных органов и иных социальных институтов в сфере регулирования процессов воспроизводства населения.

В широком смысле демографическая политика — это политика в области народонаселения. Историческая цель демографической политики государства достижение демографического оптимума.

Объектами демографической политики могут быть население страны в целом или отдельных регионов, социально-демографические группы, когорты населения, семьи определенных типов или стадий жизненного цикла.

Цели и направления демографической политики

Структура демографической политики, как и любой другой политической деятельности, включает два важнейших и взаимосвязанных компонента: определение и изложение системы целей и разработку и реализацию средств для их достижения.

Цели и задачи демографической политики формулируются, как правило, в политических программах и декларациях, индикативных и директивных планах, в стратегических целевых программах и планах оперативной деятельности правительств и иных исполнительных органов, в законодательных и иных правовых актах, в постановлениях, определяющих введение новых или развитие действующих мер политики.

Основные направления демографической политики включают:

государственную помощь семьям с детьми;

создание условий для совмещения активной профессиональной деятельности с выполнением семейных обязанностей;

снижение заболеваемости и смертности;

увеличение продолжительности жизни;

улучшение качественных характеристик населения;

регулирование миграционных процессов;

урбанизации и расселения и т.п.

Эти направления должны быть согласованы с такими важными сферами социальной политики как занятость, регулирование доходов, образование и здравоохранение, профессиональная подготовка, жилищное строительство, развитие сферы услуг, социальное обеспечение инвалидов, пожилых и нетрудоспособных.

В общем виде цели демографической политики обычно сводятся к формированию желательного режима воспроизводства населения, сохранению или изменению тенденций в области динамики численности и структуры населения.

Цели могут быть заданы в виде целевого требования (словесное описание целей), либо целевого показателя, системы показателей, достижение которых интерпретируется как реализация целей демографической политики. Среди показателей, апробированных в демографической политике разных стран, как правило, не используют собственно численность населения (исключения: КНР, где целью политики последних десятилетий ХХ века было «не превысить численность в 1200 млн человек в 2000 г.», а также Румыния времен Чаушеску — достичь численности в 30 млн человек). Развивающиеся страны в качестве целевого показателя чаще всего выбирают снижение темпов роста населения за определенный период, снижение общего или суммарного коэффициента рождаемости. Во Всемирном плане действий в области народонаселения [Бухарест, 1974] и в Рекомендациях по его дальнейшему осуществлению [Мехико, 1984] странам с высоким уровнем смертности предлагалось использовать в качестве целей демографической политики достижение определенных уровней средней продолжительности жизни или снижение детской смертности. В развитых странах для регулирования притока иностранцев практикуются иммиграционные квоты — ограничения на въезд и натурализацию иностранцев.

Меры демографической политики

Принципиальная особенность демографической политики заключается в воздействии на динамику демографических процессов не прямо, а опосредованно, через демографическое поведение, через принятие решений в сфере брака, семьи, рождения детей, выбора профессии, сферы занятости, места жительства. Меры демографической политики воздействуют как на формирование демографических потребностей, обусловливающих специфику демографического поведения, так и на создание условий для их реализации.

Меры демографической политики: экономические меры: оплачиваемые отпуска; различные пособия при рождении ребёнка, часто в зависимости от их количества

возраст и состояние семьи оцениваются по прогрессивной шкале

ссуды, кредиты, налоговые и жилищные льготы — для повышения рождаемости

преимущества для малодетных семей — для понижения рождаемости

административно-правовые меры:

законодательные акты, регулирующие возраст вступления в брак, разводимость, отношение к абортам и контрацепции, имущественное положение

матери и детей при распаде брака, режим труда работающих женщин

воспитательные и пропагандистские меры:

формирование общественного мнения, норм и стандартов демографического поведения

определение отношения к религиозным нормам, традициям и обычаям

политика планирования семьи

половое образование молодёжи

гласность по вопросам половых отношений

Меры демографической политики с точки зрения их влияния на поведение могут выступать как стимулы или как ограничения. Задача стимулов и ограничений — изменить поведение, создав преимущества тем, чье поведение будет в большей степени соответствовать общественным потребностям, декларируемым целям политики, или помехи — тем, чьи действия вступают в противоречие с целями политики. Стимулы и ограничения, как правило, влияют на поведение весьма ограниченное время, со временем население адаптируется к ним и не воспринимает их как таковые. Самый важный пласт политики — это группа мер, лежащих между стимулами и ограничениями — их можно назвать социальными гарантиями.

История демографической политики

История демографической политики показывает, что она была слабым инструментом и не могла заметно влиять на воспроизводство населения. Общественно-экономические условия, как правило, сводили на нет все усилия демографической политики, которой отводили нередко ошибочную роль главного лекарства для лечения больных экономик и социально-политических систем.

Демографическая политика не может и не должна подменять собою социальную и экономическую политику. Попытки решать социально-экономические проблемы мерами воздействия на воспроизводство населения никогда не приводили к желаемым и эффективным результатам.

Современная демографическая политика — до сих пор она была слабым инструментом, чтобы заметно влиять на воспроизводство населения. И дело не только и не столько в неверном выборе целей и средств, но и в том, что власти пытались несерьезными усилиями, малыми затратами добиться серьезных результатов.

В материалах Бухарестской конференции 1974 г. выражалось сомнение в том, что планета способна содержать неограниченное количество населения из-за ограниченных размеров пригодной для жизни территории и исчерпаемых природных ресурсов. Тенденция улучшения материального уровня жизни неизбежно ведет к увеличению утечки природных ресурсов и приводит к тому, что дальнейший рост населения достигается ценой ухудшения условий жизни. Новые открытия в науке и новые технологии могут конечно ослабить остроту этого вопроса, но не снять его с повестки дня, если продолжится рост населения. Подобные идеи и выводы (стратегия нулевого роста) содержатся и в докладах Римского клуба, неправительственной организации, под эгидой которой подготовлено несколько экспертных прогнозов мировой динамики, получивших всемирную известность.

По мнению ряда ученых, нет сомнения, что планета не способна содержать неограниченное количество населения из-за ограниченных размеров и исчерпаемых природных ресурсов. Тенденция улучшения материального уровня жизни неизбежна. Она увеличивает утечку природных ресурсов и приводит к тому, что дальнейший рост населения достигается ценой ухудшения условий жизни. Новые открытия в науке и новые технологии могут, конечно, ослабить остроту этого вопроса, но не могут снять его с повестки дня, если продолжится рост населения.

Проблемы народонаселения носят глобальный характер, также как и экологические и энергетические проблемы, поэтому решение таких проблем вполне может и должно быть найдено на уровне ООН в форме компромисса и согласованных стратегических действий национальных правительств и международных организаций.