Курс якого виду платіжних засобів використовується.

Наприклад, при продажу товару французькій фірмі та при фіксації ціни в USD з платежем у EUR у контракті необхідно передбачити, що переведення USD у EUR буде здійснюватися за середнім курсом між курсами продавця та покупця телеграфного переказу на валютному ринку Парижа у день, що передує дню платежу.

Особливо уважно до питань визначення курсу валют слід ставитись при великих угодах, тому що тут взагалі-то незначні відмінності у курсах валют суттєво впливають на суму платежу.

Розрахунок ціни повинен спиратися на облік фази життєвого циклу продукції, що визначає обсяг експортованої товарної маси і величину потенційного попиту.

Зовнішньоторговельна цінова стратегія повинна сполучити два ключових підходи: витратний і граничний (маржинальний). Витратний підхід спирається на облік фактичних витрат. Маржинальний підхід базується на оптимальному спів- відношенні граничних витрат і доходу.

Платіж готівкою кращий для фірми – експортера, оскільки забезпечує швид- ке одержання коштів за проданий товар. Для фірми – імпортера платежі готівкою менш вигідні.

Авансовий платіж припускає виплату покупцем оговореної контрактом суми до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, частіше під час чи навіть до виконання замовлення.

При розрахунках по зовнішньоекономічних операціях використовують прості й переказні векселі (тратти).

У міжнародних розрахунках вітчизняних підприємств і організацій із закордонними фірмами застосовуються усі форми розрахунків, прийняті в міжнародній практиці, але найбільш розповсюдженими є: документарний акредитив, документарне інкасо, банківський переказ. Відносно рідко вітчизняні організації використовують такі форми розрахунків, як відкритий рахунок, оплата чеками і т. д.

Відкритий рахунок – найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного одержання платежу. Експортер поставляє покупцю товар разом з товаророзпорядчими документами і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцю рахунку суму покупки.

Імпортер записує суму відвантаження в кредит рахунку постачальника. Про- тягом терміну, зазначеного в контракті, імпортер повинен оплатити вартість товару банківським переказом, чеком чи векселем. Після оплати сторони роблять у своїх документах зворотні записи.

4. Технологія виконання зовнішньоторговельної операції

Зовнішньоторговельна операція - це комплекс дій учасників торгового процесу, що представляють різні країни, з метою здійснення торгового обміну. При цьому учасників торгового процесу (контрагентів) повинно бути не менше двох: продавець і покупець.
Ефективність експортно-імпортних операцій дозволяє виявити і кількісно оцінити причини успіхів і невдач, допомагає прийняти правильні рішення, оптимізувати економічні показники. Здійснити це можливо з використанням наступної методики аналізу ефективності експортно-імпортних операцій, яка передбачає:
- Аналіз імпорту товарів на умовах комерційного кредиту;
- Аналіз ефективності експортних операцій;
- Аналіз ефективності віддачі коштів, вкладених в експортні операції.
Організація зовнішньоторговельних операцій на підприємстві включає в себе наступні етапи: вивчення кон'юнктури зовнішнього ринку експортером та імпортером з їхнього виду товару; вибір форм і методів роботи на ринку; планування зовнішньоторговельної операції; проведення рекламної компанії, підготовка та укладення зовнішньоторговельного контракту; виконання контрактних зобов'язань і контроль за виконанням.
Управління зовнішньоторговельною діяльністю, здійснюється на рівні підприємства відповідно до законодавства ЗЕД та місцевими нормативними актами.

5. Зміст і форми спільного підприємництва в Україні.

У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство має особливе значення в торгівлі між Сходом і Заходом і з країнами, що розвиваються. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій і одночасно захищає їхні власні життєво важливі інтереси.

Основою економічного розвитку спільного підприємництва є транснаціоналізація виробництва, глобалізація господарських процесів, що у сукупності охоплюють широке коло країн у системі міжнародного поділу праці, поглиблюють інтеграційні процеси їхньої взаємодії.

Механізм спільного підприємництва складається зі складної системи, що охоплює п'ять основних структурних рівнів: мега-, мета-, макро-, мезо- і мікрорівень.

Мегарівень — це рівень міжнародного співробітництва, що виявляється в системі ООН та її економічних і юридичних інститутів. На цьому рівні з одного боку формуються загальні положення і підхід, що характеризують мету і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин, а з іншого боку — розробляються рекомендації зі здійснення цієї діяльності з високим ступенем конкретизації теоретичних і практичних моделей.

На метарівні, тобто на регіональному та міждержавному рівні, загальні положення адаптуються до особливостей регіонального і міждержавного співробітництва.

Роль середовища при формуванні механізму спільного підприємництва відіграє макрорівень, тобто рівень окремо взятої країни. Економічні зв'язки і відносини мезорівня відбивають галузевий зріз спільного підприємництва. Істотного впливу на механізм спільного підприємництва вони не мають, тому адаптуються до особливостей економіки галузі чи сфери виробництва.

У міжнародній торгівлі найбільш важливими формами спільного підприємництва є:

♦ спільне підприємство;

♦ організація спільного збуту;

♦ консорціум;

♦ об'єднання.

Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми. Тому низка компаній може об'єднуватися виключно з метою стимулювання свого експорту. Вони можуть або створити спільну експортну організацію, або використовувати один з методів реалізації продукції на ринку.

Консорціум — це організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети. Консорціуми для будівництва за кордоном АЕС, металургійних підприємств, шинних заводів, доменних печей та прокатних станів, ливарних виробництв, паперових фабрик, нафтопереробних заводів і загальних великомасштабних інженерних проектів (подібні організації існують у Франції, Нідерландах, Німеччині і Швейцарії). Питання про те, як розподілити відповідальність між членами консорціуму, якщо виникли труднощі через помилку одного з учасників, регулюється установчими документами, у яких розмежовано взаємні права й обов'язки учасників консорціуму.

Об'єднанню не потрібний первісний капітал на відміну від компанії, і воно не залучає стороннього капіталу. Договір, яким оформляється Об'єднання, за необхідності може вимагати від його учасників певних внесків готівкою. Учасники несуть без обмежень солідарну відповідальність спільно чи роздільно за боргами Об'єднання, однак кредитори Об'єднання не можуть порушити справи в суді проти учасника об'єднання з виплати боргу Об'єднання без попереднього письмового повідомлення.

Спільне підприємство (СП) — відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємництва.

Спільне підприємство — це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

Спільне підприємство може:

♦ мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети: комерційної, фінансової чи технічної;

♦ мати одне чи кілька підприємств — учасників нерезидентів, а інші в його складі резиденти;

♦ мати різну правову форму;

♦ може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін.

Спільне підприємство можна розглядати як:

а) форму міжнародного бізнесу;

б) специфічний (новий) суб'єкт міжнародного бізнесу;

в) спосіб входження в закордонний ринок;

г) різновид прямого іноземного інвестування;

ґ) форму господарювання в країнах з перехідною економікою;

д) одну з різновидів стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що мають певні переваги за рахунок синергетичного ефекту взаємодії різнонаціональних партнерів.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" спільне підприємство — це суб'єкт підприємництва, заснований на об'єднанні майна різних власників. А в Законі України "Про іноземні інвестиції" термін "спільне підприємство" уже не використовується, тому що іноземні інвестори можуть створювати підприємства чи брати участь у їхньому створенні разом з українськими фізичними і юридичними особами, і такі суб'єкти господарювання одержали назву "підприємство з іноземними інвестиціями".

Розрізняють дві форми спільних підприємств:

♦ корпоративні спільні підприємства, що називаються також капіталізованими чи акціонерними;

♦ договірні спільні підприємства, які називають ще контрактними.

СП мають ряд безперечних переваг порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Діяльність таких підприємств дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій і досвіду управління, прискорення створення і випуску нових видів продукції, зниження рівня ризику й економія на капіталовкладеннях.

Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших підприємств на закордонний ринок з його твердим конкурентним середовищем. Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об'єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва.