Різноманітність поглядів на суть культури

Щоб розібратися в безлічі визначень і зрозуміти, що ж все-таки являє собою культура, важливо з'ясувати, як розвивалися під дання про неї, яким чином і за чого сформувалися різні під ходи до її розуміння.
Слово «культура» стало вжив ляться в якості наукового терміну в історико-філософській літературі єв-ропейского країн з другої половини XVIII століття - «століття Просвітництва». Однією з найважливіших тем, хвилювало-ших європейську громадську думку в цей період, була «сутність» або «природа» людини. Продовжуючи тра діціі гуманізму, що йдуть від епохи Віз народження, і відповідаючи на соціальний запит часу, пов'язаний з происхо дившиеся тоді змінами в загально когосподарської життя, видатні думки ки Англії, Франції, Німеччини роз віва ідею історичного прогресу. Вони прагнули зрозуміти, до чого він дол жен вести, як в ході його здійснений сутнє розумна вільна «сущ ність» людини, як має бути вста троено суспільство, відповідне людської «природи». У роздумах на ці теми виникло питання про спе цифіку людського буття, про те, що в житті людей, з одного боку, обус лов «людською природою», а з іншого - формує «людську природу». Це питання мав не тільки теоретичне, але і практичне зна чення: справа стосувалася виробітку ідеа лів людського буття, тобто способу життя, прагнення до якого має визначати завдання суспільних груп, що борються за соціальне прогрес. Так, у XVIII столітті в суспільну думку увійшла проблема осмислення спе цифіку способу життя людини. Від повідно виникла потреба у спеціальних соціальне понятті, за допомогою кото рого може бути виражена суть цієї проблеми, зафіксована ідея про суще налення таких особливостей челове ного буття, з якими пов'язане роз вітіе здібностей людини, його разу ма і духовного світу. Латинським словом cultura і стали користуватися для про-значення цього нового поняття.
Таким чином, функція, призначення ня терміна «культура» у науковому язи ке із самого початку полягає в тому, що він служить засобом, за допомогою якого виражається ідея культури як сфери розвитку «людяності», «людської природи», «человеческо го буття »,« людського начала в че дини »- на противагу при рідного, стихійному, тварині б ку. Вибору саме цього слова для такої функції, мабуть, в нема лой мірою сприяло те, що в латинській мові слово cultura, першо початково означало обробіток, обробку, поліпшення (напр. agri cultura - обробка грунту), противо стояло речі natura (природа).
На перших порах зміст ідеї, пи лощеної в понятті «культура», мав ще не дуже ясний характер.
У просвітницьких поглядах на куль туру (Вольтер, Кондорсе, Лессінг, Гердер та ін) він вимальовувався лише в самому загальному вигляді. Подальше розвит тя цієї ідеї виявило два її аспекти.
З одного боку, культура трактується валась як засіб піднесення чоло століття, вдосконалення духовного життя і моральності людей, що вико правління вад суспільства. Її раз вітіе пов'язували з освітою і вос-харчуванням людей. Не випадково в кінці XVIII - початку XIX ст., Коли тер мін «культура» був ще новим і не-звичним, його часто замінювали сло вами «освіченість», «гуманність», «розумність» (а іноді - древнегр ним словом «пайдейя» - «образо ванность», в якій античні греки бачили свою відмінність від «некультурний них» варварів). Пушкін, який, мабуть, не міг не знати слова «культура», практично не користу вався ім. Але коли він пише: «Євро пейської просвітництво причалило до бе регам Неви», то тут слово «просвіти щення» представляє собою лише більш зрозумілу для тодішнього російського читача еквівалент слова «культу ра». У культурному прогресі з цих по зіцій бачився шлях, що веде до бла гополучію і щастя людства. Очевидно, що в такому контексті куль туру поставала як щось безуслов но позитивне, бажане, «хороше».
Культура рас ніким розглядатись як наявний у дей ствительности, реально існую щий і історично змінюється про раз життя людей, специфіку якого обумовлена досягнутим рівнем раз витку людського розуму, науки, мистецтва, виховання, освіти. А коли мова йде про реально існую щей культурі певного народу і певної епохи, то виявляє ся »що далеко не всі плоди діяль-ності людського розуму« хороші ». Будь-яка реальна культура несе в собі як позитивні, так і негативні, небажані прояви людської активності (наприклад, переслідують вання інакомислячих, релігійні чвари, злочинність, війни)

Рококо

Рококом - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово « примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени. Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика - білила, пудра, рум'яна, чорна фарба( сурма )для бровей, мушки. Косметику рясно використовували як жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок на обличчі - розташування мушок мало своє значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож. В живопису доби рококо переважали свята і театральні вистави, безкінечні закохані пари міфологіних персон. В портретах всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була маска, що приховувала числені недоліки і надзвичайно складні проблеми. Це було свято посеред чуми - з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, сифілісом, бідністю, смертю. Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилем ампір.Живопис доби рококо Вважають, що живопис стилю рококо зародився у Франції. Культурні зв'язки сусідніх країн і панівні моди доби досить швидко зробили мистецтво рококо інтернаціональним, здебільшого при королівських дворах чи в аристократичних садибах. Стилистику рококо мають жипопис Франції, Італії, німецьких князівств, Австрії (і Чехії в її складі),Російської імперії, найменше Голландії,Португалії, Іспанії ( ранішні твори Гойї ).Кращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. Скульптори доби рококоДоба рококо має своїх видатних майстрів і серед скульпторів, хоча їх значно менше ніж живописців. Цікава школа скульпторів доби рококо склалася в Празі ( Матьяш Бернард Браун та ін.) і Львові( Пінзель і його школа ). Західноєвропейська література доби рококо.

• Найменше стиль рококо відбився в літературі Великої Британії.

• В Німеччині і Італії, навпаки, було досить прихильників стилю рококо. В Італії це Карло Гольдоні ( 1707-1793 ),автор комедій, П'єтро Метастазіо ( 1698-1782 ).
• Найбільший відбиток стиль рококо мав в літературі Франції. Література рококо - це перш за все малі літературні форми - серед них новели, еротичні вірші, пасторалі, комедії масок.