Основні умови реалізації політики західноєвропейського типу. Вузьке “європоцентричне” розуміня: політика виступає як змагання різних групових інтересів і суперництво за владу при наявності вільного виборця і єдиних

Вузьке “європоцентричне” розуміня: політика виступає як змагання різних групових інтересів і суперництво за владу при наявності вільного виборця і єдиних конституційно-правових “правил гри”. У цьому вузькому змісті політика виникає порівняно недавно – в епоху зародження парламентської демократії в Європі (ХVП-ХVШ ст.) і дотепер обмежена визначеним ареалом-простором вестернізованих країн і режимів, що пережили період політичної модернізації. Такого роду політика припускає чотири необхідних умови.

1. Наявність суспільних груп з відмінними інтересами.

2. Усвідомлення специфіки групових інтересів за допомогою гласності - вільного волевиявлення громадян і груп, зокрема, за допомогою незалежних засобів масової інформації.

3. Політичний плюралізм досягає дійсного вираження, коли різні суспільні групи одержують можливість організуватися для захисту своїх специфічних інтересів.

4. Але щоб зіткнення групових інтересів не призвело до безладного політичного смітника чи навіть до взаємної винищувальної війни, необхідно, щоб воно протікало у відомих межах і підкорялося визначеним правилам. У їхнє число входять і гарантії прав політичної меншості.

Отже, політика (у вузькому – демократичному сенсі) є процес, що підкоряється конституційно-правовим нормам, суперництво різних соціальних груп у сфері розподілу влади і системі прийняття загальнонаціональних рішень. Вивчати політику – значить вивчати процеси ризикової (негарантованої) діяльності, за допомогою якої люди змінюють свою долю і статус у суспільстві шляхом перерозподілу сфер соціального впливу.

4. «Державне» та «політичне» в традиційних та посттрадиційних суспільствах.
Головний парадокс політики полягає в тому, що, з одного боку, вона існує з того часу, як склалася публічна влада і суспільство розділилося на керуючих і керованих, але, з іншого боку, політичне життя в сучасному змісті слова виникає лише в демократичному суспільстві, що визнає розбіжність групових інтересів і допускає їхнє змагання у формі політичного суперництва. У традиційних суспільствах (як і в сучасних тоталітарних режимах) немає політичного життя як процесу, у ході якого визначаються носії влади – вони там заздалегідь відомі.В політиці результати змагань не визначені і, отже, кожний з гравців має свій шанс. Якщо ця умова порушується, то ми можемо констатувати, що нормальне політичне життя відсутнє.Для підтримки нормальних партнерських відносин потрібна правова невсипущість держави, що запобігає порушенню правил гри. Державі категорично заборонено втручатись на користь якоїсь команди, але настільки ж категоричним є обов'язок стежитии за непорушенням правил.Політика поза правом самознищується. Стихія сили або руйнує цивілізоване суспільство, або веде до диктатури.Люди сучасному суспільстві, на відміну від традиційного, жорстоко не прив'язані до своїх соціальниї груп. В них діє принцип індивідуального самовизначення.Політика повинна підкорятися принципам справжнього конкурсу. По-перше, повинні бути наявними загальнообов'язкові – єдині для усіх – правила гри. По-друге, необхідний безсторонній суддя, що не потурає кому-небудь із претендентів, а відбирає дійсно краще – відповідне інтересам більшості. По-третє, подібні конкурси повинні бути періодично поновлюваними.У широкому змісті політика з'являється разом із зародженням цивілізації, що характеризується такими ознаками, як наявність професійної системи централізованого керування, державотворення, територіальної організації замість родоплемінних утворень. Іншими словами, політика пов'язана з появою публічної влади. У цій якості політика є універсальна ознака будь-якого організованого суспільства. Однак, поряд з цим широким розумінням політики має місце і її вузьке розуміння. Тут вона виступає як змагання різних групових інтересів і суперництво за владу при наявності вільного виборця і єдиних конституційно-правових “правил гри”. Далеко не завжди люди сприймали свій соціальний статус як змінний у ході вільного змагання і суперництва на суспільній арені. У традиційному суспільстві соціальний статус успадковувався: сину селянина визначено було бути селянином, так само як сину дворянина – дворянином. Тому менталітет людей цієї епохи пронизаний соціальним фаталізмом – вірою у встановлений і незмінний суспільний порядок. І тільки в посттрадиційному суспільстві Нового часу, що позбавило людей гарантій успадкованого статусу, з'являється людина політична, що веде ризиковий спосіб життя, намагається змінити своє становище шляхом занурення у стихію боротьби, результат якої не є вирішеним. (Тобто є право вибору, індивідуальне визначення (наявні сусп. групи з різними інтересами, вони не прив'язані до свого соц статусу), право гласності, політичний плюралізм та гарантія прав політ. мешності — що є відмінним від традиц. сусп.)