Світогляд людини, його суть, структура та історичні типи

У систему людських знань термін «світогляд» був запровадже­ний німецьким філософом Іммануїлом Кантом. Світогляд — не­від'ємний атрибут людської свідомості.

Кожна людина має світогляд, і в кожної людини він індивідуаль­но специфічний. Але чи є між ними щось спільне? І що таке світо­гляд взагалі? Далі, чи змінюється зміст світогляду протягом життя окремої особи або ж поколінь людей, історично віддалених між собою? Тобто, чи розвивається світогляд? Отже, перед нами одна з одвічних філософських проблем: що таке світогляд людини, як його розуміти, яке його соціальне значення?

У найелементарнішому розумінні слова світогляд — це сукуп­ність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд—це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне прак­тичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприй­няття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб'єкта пізнання і практики.Наголошуємо, що світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття «світ» і «людина». Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови. Відношення «світ — людина» — це основне питання світогляду.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого харак­терні цілісність, єдність усіх компонентів. Структуру світогляду ста­новлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання.Вони є основною, інформаційною ба­зою світогляду. Що більші знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, то серйозніше підґрунтя дістає відповідний світо­гляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які гірактич-но і теоретично розкривають сутність стосунків між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання.Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидають­ся світоглядні знання. Переконання — це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впев­неність у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому пере­конання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності.Це позитивне або негативне ставлення до явищ нав­колишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. їх людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням при­таманне прагнення до істини — об'єктивного пізнання реального світу, цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всьо­го навколишнього відповідно до їх прагнень, потреб, інтересів.

Ідеали.Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випе­реджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, але й оцінювальну (ак-сіологічну) функцію щодо відношення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе. Світоглядні цінності — це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб'єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування.Це форма і спосіб сприйняття соціальної інфор­мації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті влас­ним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприй­няття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності.Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоре­тичне ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе.

Життєві норми.Це зразки, стандарти діяльності, що^гклали-ся історично або усталилися як певні правила поведінки, виконан­ня яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду, що сприяє розумінню його поліфункціональності. В основу цієї полі-функціональності покладені властиві людині фізіолого-психо-логічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. Йдеться про такі засоби духовного світу людини і їх роль у функціонуванні світогляду, яю почуття, розум, воля і їхня взаємодія. Виходячи з цьо­го, у структурі світогляду вирізняють такі його підструктури: а) світо­відчуття, або^моційно-психологічний рівень світогляду; б) сві­тосприймання, або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів; в) світорозуміння, або пі­знавально-інтелектуальний рівень. Синтез знань людей про приро­ду і соціальну реальність утворює загальну картину світу, сукупність природничих наук — природничо-наукову, а сукупність суспільних наук — соціально-історичну картину дійсності. Створення загаль­ної картини світу є завданням усіх галузей знання.

Отже, світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідо­мої переконаності. Спільне функціонування названих елементів і створює ту цілісну систему духовного світу людини, яка спонукає її до практичної дії, до певного способу життя та думки. Функціонування світогляду повинно: а) забезпечити ефективність пізнаваль-но-орієнтаційної діяльності людини і б) бути духовним спонукачем у її соціально-практичній діяльності. Таким чином, світогляд вико­нує дві взаємопов'язані функції: пізнавально-орієнтаційну (яка за­безпечується світоглядними знаннями і оцінками) та соціально-практичну (яка ґрунтується на світоглядних переконаннях і прин­ципах діяльності).

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Але саме за­гальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли і уявля­ють собі світ і себе в ньому. Коли б ми поставили перед собою завдан­ня перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.

Існує кілька критеріїв класифікації світогляду(схема 1.1). За критерієм загальності можна вирізнити такі світогляди: індивідуаль­ний, груповий (професійний, національний, класовий), загально­людський та ін. Проте як з особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвит­ку виокремлюють античний, середньовічний і т. д. світогляди, а за сту­пенем теоретичної «зрілості» — життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різнома­нітних, а іноді таких, що виключають одні одних світоглядних по­нять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Такий світогляд по­роджується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистема-тизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої муд­рості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольк­лорних формах. Прикладом таких форм життєвої мудрості є чис­ленні прислів'я і приказки. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду. Теоретичний світогляд більш складний: тут усві­домлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрун­тування і рішення. Це можуть бути різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний ка­тегоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуаль­ний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а су­спільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чіткою ме­жею або історичною датою. В реальному, особливо сучасному, світо­гляді завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду як певної реаль­ності. Розглянемо історичні типи світогляду детальніше.

Міфологічний світогляд.Міфологія (від грец. ті/оз — оповідь і Іоцов — словщ, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф — вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури по­даються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існу­ють у різних народів, в різних частинах світу і, по-друге, міф був єди­ною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчут­тя, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створював­ся. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої див­ної форми, як міфологія? Слід, напевно, враховувати такі передумови; а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середо­вища — природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. На­слідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об'єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реаль­не від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природно­го, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідо­мості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надпри­родним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер — ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфоло­гію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти люди­ну. Міф як специфічний ступінь суспільної свідомості поступово розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка напрямів ду­ховної діяльності, яка стає характерною вже для цивілізаційно роз­винених суспільств (схема 1.2).

Релігійний світогляд.Це другий історичний тип світогляду. Умовами для його формування стали: перехід від первісного ладу до рабовласницького суспільства і певні досягнення в організації су­спільного виробництва, передусім в розподілі праці, зокрема виді­лення розумової праці. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною формою суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні віру-

Схема 12. Сфери духовної діяльності, які виокремилися з міфу 10

вання (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Релігія є більш зрілою формою світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) в релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й приро­ди; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядати­ся як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому — в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнен­ня буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його прак­тичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв'язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого харак­теру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Релігія — явище багатопланове і багатозначне. Сьогодні, незва­жаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою у світі. Це значною мірою пов'язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і пе­реживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так по­трібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія куль­тивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, мило­сердя, обов'язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже став­лення до людей іншої віри тощо (досконально релігійний світогляд вивчається в курсі «Релігієзнавство»).

Філософський світогляд.Цей тип світогляду в сучасних умо­вах розглядається як один із впливових і дійових типів. Він, як і ре­лігія, розвинувся з первинної міфології, успадкувавши її світоглядні функції. Але що ж споріднює і різнить філософію і розглянуті типи світогляду?

їх об'єднує загальна спрямованість — дати картину світу і в ньо­му людину з її ставленням до дійсності, що її оточує, і з'ясувати сенс людського буття. Проте відповіді на ці проблеми представники різних видів світогляду шукають своїми шляхами. Що ж до сучасно го філософського світогляду, то необхідно звернути увагу на такі його особливості:

Схема 13- Світогляд, філософія, наука

а) філософському світогляду властива не чуттєво-образна, яку
попередніх світоглядах, форма освоєння дійсності, а абстрактно-
понятійна. Він має широкий рівень узагальнення (категорії, прин­
ципи), що виходять на межу буття і небуття;

б) філософський світогляд — це теоретична форма світогляду,
яка історично виникла, і перша форма систематизованого теоре­
тичного мислення взагалі. Він спрямований на критичне дослід­
ження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення
ступеня достовірності та надійності таких рішень;

в) відмінність філософського світогляду від міфічного та релі­
гійного полягає в тому, що релігія і міфологія збігаються з відповід­
ним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового сві­
тосприйняття. Вона надає йому цілісності, взаємопов'язаності й
визначеності (схема 1.3);

г) на відміну*від релігії і міфології, філософія в осмисленні світу
систематично спирається на наукові знання. Але якщо на своєму
початку філософський світогляд спирався на часткові, не система­
тизовані знання, то сучасний світогляд має можливість повного
використання, як тепер кажуть, Великої науки. Разом з тим філосо­
фія справляє величезний вплив на розвиток науки. Вона виступає
загальною методологією наукового пізнання;

д) філософія прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні

Проблеми ЛЮДСЬКОГО буТТЯ;

є) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-по­літичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.

Таким чином, філософський світогляд — закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному бутті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.

Перелічені історичні типи світогляду є не що інше, як типізовані та абстраговані форми діяльності людини в окремі історичні про­міжки часу відповідно до розвитку культури та пізнання. Ці форми діяльності є проявом і вираженням свідомості і самосвідомості лю­дини, практично орієнтованих на перетворення світу і самого себе за нормами культури й цивілізації.

Висновки

1. Світогляд — це система поглядів на світ і місце в ньому люди­
ни, на ставлення людини до дійсності, що її оточує, та до себе самої,
тобто найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на мету люд­
ської діяльності.

2. В історії людства спочатку існував міфологічний світогляд,
у якому людина поставала в єдності з навколишнім середовищем,
вона не відокремлювалася ні від природи, ні від свого роду. Релі­
гійному світогляду притаманний поділ світу на земний, природ­
ний і надприродний, небесний. Основа релігії — віра у вищі
творчі сили.

З- Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного ставлення до дійсності, звертаючись до фактів логіч­них побудов, виробляючи гносеологічні і логічні категорії та кри­терії для свідомого пошуку і відбору істинних поглядів.