Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.

Вислів "дипломатична мова" використовується для визначення кіль­кох понять:

• мови офіційних дипломатичних зносин, а також мови, якими скла­даються дипломатичні документи, у т. ч. міжнародні договори; у цьому сенсі дипломатична мова - підстиль офіційно-ділового сти­лю літературної мови;

• сукупності спеціальних термінів, фраз, що складають загально­прийнятий дипломатичний словник;

• визначення стриманості, обережності під час розмови, які дозво­ляють дипломатам і політикам говорити один одному різкі речі у ввічливій, м'якій формі;

• специфічної, професійної мови переговорів.

Використання дипломатичної мови дозволяє під час переговорного процесу зберегти спокійну, конструктивну атмосферу, що, зокрема, важ­ливо для суспільної думки; дає можливість розпочати переговори з від­носно сприятливих стартових позицій; дозволяє при вирішенні складних питань "зберегти обличчя" кожній із сторін та ухилитися від прямої від­повіді "так" або "ні".

Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття "дипломатична мова" і "міжнародна мова". Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і навіть приватними особами, дипломатичні ж мови - лише дипломатію.

Принцип рівноправності мов у міжнародних відносинах утвердився після II світової війни. У наш час не існує обов'язкової єдиної мови для ведення офіційних дипломатичних зносин і складання міжнародних до­говорів. Дипломатичною мовою вважається будь-яка мова, яка викорис­товується в усних або письмових міжнародних зносинах.

Дипломатичні документи можуть різнитися змістом, призначенням, протокольними особливостями. На їхньому стилі позначаються традиції, мовні, історичні, культурні особливості окремих країн. Однак з точки зору архітектури документа всі вони мають традиційну схему, включають низ­ку елементів (реквізитів) постійного, незмінного характеру.

У минулому дипломатичні документи виходили лише від монархів або підписувались уповноваженою особою від його імені та були адре­совані іншому главі держави. Особиста нота, яка містила розгорнуті про­токольні формули, була основним видом дипломатичних документів. Використання ж вербальної ноти вважалось ознакою прохолодних від­носин між державами. За свідченням російського дипломата Ю.Я.Соловйова, у 1909 р. МЗС Росії вважало можливим зноситися з австро-угорським посольством у Петербурзі за допомогою вербальних нот. Відхилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування розцінювалось компетентними спостерігачами як серйозна ознака на­пруженості між двома країнами. Раніше вербальна нота визначалася як документ, зміст якого повинен бути предметом серйозного розгляду, надзвичайно важливий, але не призначений для опублікування. Це ніби важлива заява, зроблена усно і потім відтворена на папері, щоб заява не забулась. У наш час замість вербальної ноти після усної заяви може залишатись "пам'ятна записка", а вербальні ноти є найуживанішим ви­дом дипломатичного листування.

26. Мови конференцій, міжнародних організацій.

Мови, що використовуються в роботі міжнародних конференцій, поділяються на офіційні й робочі. Офіційними мовами повинні користуватися учасники для своїх виступів, цими мовами публікуються всі офіційні рішення конференції. Робочі ж мови використовуються для ведення протоколів, складання проектів документів конференції. Зазвичай робочі мови становлять лише частину офіційних, що скорочує витрати на проведення конференції. Офіційні й робочі мови конференції визначаються правилами процедури. На конференціях, організованих ООН, офіційними мовами є ті самі, що й Організації Об'єднаних Націй: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька.
Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.