Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.

Специфічною рисою, притаманною дипломатичним текстам, є наси­ченість спеціальними термінами іншомовного походження. Це явище зумовлене, перш за все, сферою функціонування дипломатичних доку­ментів, завжди призначених для іноземного читача, отже, розрахованих на абсолютно точне розуміння. Це також пов'язано зі змістом диплома­тичних текстів, присвячених міжнародним проблемам і питанням міжна­родного права.

Деякі терміни використовуються в дипломатичних текстах з іншим лексичним значенням, ніж взагалі в українській літературній мові: про­токол, класи, сторона, імунітет, поглиблення і розширення ЄС, опори ЄС, комплімент.

Частина дипломатичних термінів потрапила в українську мову з інших мов шляхом калькування (запозичення): вірчі грамоти, повірений у справах, пам'ятна записка, розширення ЄС, наднаціональність, спільна політика ЄС, спільна позиція ЄС тощо.

Таким чином, у сфері дипломатичної термінології іншомовні запози­чення посідають значне місце. Як правило, це прямі лексичні запозичен­ня, що зберегли своє вихідне значення. Спеціальна термінологія висту­пає одним із стилістичних маркерів україномовних дипломатичних текс­тів. Вживання спеціальних термінів іншомовного походження є одним із засобів реалізації в україномовних дипломатичних текстах інформатив­ної функції, яка детермінує такі стильові риси дипломатичного мовлення, як ясність, стереотипність, точність, що означає, перш за все, однознач­ність змісту, тобто неприпустимість двозначного тлумачення окремих слів або фраз документу.

Висока, книжна лексика використовується в дипломатичних докумен­тах з ціллю підкреслення важливості подій міжнародного життя, підкрес­лення їх урочистості й значущості. Висока, книжна лексика використову­ється, по-перше, в міжнародних договорах, деклараціях; по-друге, в офі­ційних повідомленнях: високий гість, прибув з візитом, резиденція, йо­го супроводжували, перебування, укладення договорів, Високі Договірні Сторони, вручення вірчих грамот тощо.

Особливу роль у складанні дипломатичних документів відіграє етике­тна, компліментарна лексика (маю честь, високоповажність, вельми­шановний).

Також особливу увагу необхідно звертати на правильне використання абревіатур у дипломатичних текстах. Існують такі правила:

Чим вищий ступінь офіційності, урочистості дипломатичного тексту, тим менша ймовірність використання абревіатур. В таких докумен­тах як статути, конвенції, ноти, угоди, абревіатури майже не викори­стовуються.

В усних заявах, виступах, пам'ятних записках, посланнях, підгото­вчих матеріалах, інструкціях абревіатури вживаються значно час­тіше, але їх форма регламентується реєстровими списками дип­ломатичних установ. Наприклад, ПРООН, ЄС, Євратом, МОП, СОТ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО;

У дипломатичних текстах нижчого рівня офіційності (інтерв'ю дип­ломатів, листи напівофіційного характеру, протоколи й звіти зу­стрічей) відбувається ніби переклад форм безпосередньої усної комунікації у писемно-текстову форму. В таких документах кіль­кість абревіатур збільшується;

Ще нижчим рівнем офіційності відзначаються тексти, які являють собою перероблений для інших цілей дипломатичний текст, на­приклад для ЗМІ: повідомлення, анонси, огляди, нариси, статті. У таких тестах широко вживаються абревіатури.

Таким чином, дипломатична мова - це специфічна, професійна мова. Дипломат повинен опанувати цю мову та навчитися нею користуватися. В ній фрази мають часто стриманий та обережний характер. Різкі речі говоряться у делікатному та ввічливому тоні,