Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій (графічній) – відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами (дипломатичними працівниками), працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

В дипломатичних документах реалізуються наступні функції: інфор­мативна (віддзеркалення поглядів держави на двосторонні або багато­сторонні міжнародні відносини), комунікативна (встановлення умов вза­ємовідносин двох або більше держав), функція впливу (вплив на уряд-адресат із певною метою). З огляду на різне співвідношення виконува­них функцій можна умовно виділити три великі групи дипломатичних до­кументів: документи договірного характеру (договір, угода, пакт, трактат, конвенція, протокол і т. п.); документи інформативного характеру (де­кларація, заява, комюніке, прес-реліз І т. п.); дипломатичне листування (нота, пам'ятна записка, меморандум).

Інформативна функція, що реалізується в дипломатичних документах, зумовила одну з найважливіших рис дипломатичного підстилю - точність, що означає, в першу чергу, однозначність змісту, тобто неприпустимість двозначного тлумачення окремих слів або фраз документу, вірність пере­дачі можливих змістових відтінків, чітке формулювання думки адресанта. Слово в дипломатичному документі повинно абсолютно точно відповідати своєму смислу. Якщо лексичне значення слова в певному контексті можна трактувати по-різному, його краще замінити іншим.

Інформативна функція також детермінує такі стильові риси дипломатич­ного мовлення, як ясність І простота, стислість, лаконічність, стереотипність. Зокрема, під стереотипністю мається на увазі широке застосування в дипломатичних документах мовних та текстових стандартів - мовних кліше, стереотипних фраз, стандартизованих зачинів і закінчень документів.

Мова дипломатичних документів повинна впливати на почуття чита­ча, запам'ятатись виразністю. Офіційний тон дипломатичних документів, застосування високих, книжних слів, оціночної лексики дозволяють створити ефект діловитості і строгості. А переконлива аргументація, прави­льне виділення головного змісту, чітка послідовність викладу дозволяють зробити дипломатичний документ логічним і виразним.

Комунікативна функція визначає опосередкований характер реаліза­ції функції впливу в дипломатичних документах, що передбачає обереж­ність при застосуванні слів, які відносять до категорії спонукальних ("ваш уряд повинен", "ваша країна зобов'язана" тощо). Пом'якшити категорію обов'язковості, зробити її в дипломатичних документах більш гнучкою можна шляхом віднесення обов'язковості й до тієї Сторони, яка цей до­кумент складає, використавши умовні і підрядні речення, які починають­ся зі слів "якщо б", "коли б" тощо. Дипломатичний стиль вимагає уник­нення різких висловів, образливих порівнянь, іронії на адресу інших дер­жав. Дипломатичному мовленню притаманні гнучкість, тактовність, стриманість, широке використання обтічних фраз й виразів.