Дипломатичні документи договірного характеру.

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій (графічній) – відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами (дипломатичними працівниками), працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

Особливе місце серед дипломатичних документів займають документи договір­ного характеру. Саме у них встановлюються взаємні пра­вила і обов’язки партнерів по зовнішньополітичних зв’язках у політичній, економічній, науково-технічній, культурній та гумані­тарній галузях.

Незважаючи на те, що документи договірного характе­ру мають справді давню історію, але і до сьогодні в міжна­родній дипломатичній практиці немає чіткої їх класифі­кації. Найчастіше вони називаються «договорами», але нерідко вживаються назви «пакт», «угода», «протокол», «декларація», «конвенція».

Договорами, як правило, скріплюються важливі до­мовленості глобального чи стратегічного характеру в галу­зі дво- чи багатосторонніх відносин.

Для окреслення відносин держави з міжнародними організаціями часом вживається термін «хартія». Так, на­приклад, відносини України з НАТО задокументовані саме в хартії.

Можна сказати, що найпоширенішою формою міжна­родних домовленостей є угоди, якими оформляються, як правило, конкретні економічні проекти (про торгівлю, ри­боловство, повітряне, залізничне, автомобільне сполучен­ня і т. п.). Домовленості по окремих, порівняно вузьких питан­нях часто оформляються у вигляді протоколу.

Першим етапом заключення договору є прийняття його тексту. Після цього підготовлений текст є остаточним і не підлягає змінам з боку учасників переговорного процесу.

Другий етап — це встановлення автентичності тексту договору. Автентичність тексту договору чи окремих його статей встановлюється методом парафування, тобто про­ставлення уповноваженими учасниками переговорів своїх ініціалів внизу кожної сторінки тексту відповідно до пра­вил альтернату.

Далі йде процедура підписання договору, яка означає остаточне прийняття його тексту, або є виразом згоди щодо його обов’язковості. У підписаний договір будь-які зміни вноситися не можуть.

Наступним етапом є ратифікація — затвердження або приєднання до договору (угоди). Порядок ратифікації міжнародних договорів визначається внутрішнім законо­давством. Обов’язковій ратифікації підлягають міждержавні договори та частина міжурядових угод, які стосуються важ­ливих напрямів двостороннього співробітництва, насам­перед політичного та економічного.

Після ратифікації підписується ратифікаційна грамота. Процес ратифікації вважається завершеним, коли відбува­ється обмін ратифікаційними грамотами, а у випадку бага­тостороннього договору — після здачі їх на збереження.

Вступ договору в силу означає, що він починає діяти як юридичний акт. Договір вступає в силу на окреслених у ньому умовах. Договір, який не потребує ратифікації або затвердження, вступає в силу одразу після його підпи­сання. А той, що вимагає ратифікації, — після неї.

Так чи інакше, але жодна з держав, жоден з політич­них діячів не змогли обійтися у своїй діяльності без вико­ристання міжнародних договорів.