Мови дипломатичного листування

Важливим компонентом дипломатичного листування є мова, якою складають дипломатичні документи.

До XVIII ст. загальною мовою дипломатії була латина. Ця традиція була поширена й на території України: дипломатичне листування Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Війська Запорізького вели латиною. У середині XVIII ст. офіційною мовою дипломатії стала французька мова: міжнародні договори почали складати французькою, на міжнародних конгресах всю роботу вели лише французькою мовою. На початку ХХ ст. лише англійську мову було прирівняно до французької. У середині ХХ ст. (на конференції у Сан-Франциско 1945 p.) міжнародними мовами були прийняті англійська, французька, іспанська, російська та китайська. Ці мови, а пізніше також арабська, стали офіційними й робочими мовами ООН, тобто дипломатичними мовами.

Формально Міністерство закордонних справ та посольства можуть вести кореспонденцію мовою своєї держави. Однак іноді це може викликати в адресата труднощі з перекладом й затримати розгляд питань, порушених у дипломатичному документі. Тому Міністерство закордонних справ і посольства найчастіше ведуть дипломатичне листування:

- або мовою країни перебування. При цьому слід враховувати, що в таких країнах, як Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія та ін., є кілька державних мов. Листування тільки однією із цих мов може ускладнити відносини;

- або мовою своєї держави, додаючи до кожного документа його неофіційний переклад. У такому разі, щоб уникнути різночитань, документ повинен мати кілька близьких за змістом до оригіналу 77 варіантів перекладу.

Протокольним правилом є врахування місцевої практики в цьому питанні. Наприклад, у США, Великобританії, Франції, іспаномовних країнах Латинської Америки, Австрії, арабських країнах тощо листування іноземних посольств із МЗС мовою країни перебування є прийнятою практикою.

Як правило, лише мовою країни перебування листуються з місцевими органами влади консульські установи.

За домовленістю сторін дипломатичне листування можуть вести якою-небудь третьою мовою (наприклад, міжнародною). Якщо посольство не має перекладача, з огляду на складність і рідкісність державної мови країни перебування, то до оригіналів документів додають переклади однією з міжнародних мов, наприклад англійською. У будь-якому разі питання використання власної мови або третьої мови в дипломатичному листуванні мають урегулювати міністерства закордонних справ зацікавлених країн у формі порозуміння.

Для листування з міжнародною організацією країна обирає одну з офіційних мов цієї організації і письмово інформує про це секретаріат організації.

Листування між найвищими посадовими особами держави ведуть державною мовою адресанта і супроводжують неофіційним перекладом мовою адресата.

МЗС України з представництвами інших держав листується мовою їх країни або найчастіше – англійською.