Адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності. Підставою для А. в. є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування А. в. регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета,конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи,адміністративний арешт). Виняток передбачений ст. 21 КпАП, згідно з якою орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника може звільнити його від А. в., передавши матеріали на розгляд громадськості для вжиття заходів громадського впливу. Суб'єктами А. в. можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Законодавством встановлено певні обмеження А. в. для неповнолітніх, службових осіб, іноземців, які згідно з міжнародними договорами користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції в Україні. На відміну від кримінального правопорушення за адміністративне правопорушення не передбачено позбавлення умовних прав (вступу у виш, права на службу в органах правопорядку та права на державні посади).

45.Цивільне право України є результатом тривалого історичного формування цивільно-правових конструкцій з урахуванням традицій відповідної цивільно-правової системи (сім'ї), що дає можливість найбільш адекватно регулювати суспільні відносини в сфері приватного права.

В юридичній науці під правовою сім'єю (legal family) розуміють сукупність національних правових систем, виділену на основі спільності їх ознак і рис.

Правові сім'ї створюються не на основі мовної спорідненості, спільності культури або географічного положення, а за спільністю критеріїв і факторів.

В доктрині права обґрунтовано різні теорії про фактори, які повинні впливати на класифікацію правових систем. Зокрема, за теорією "формального" права мають значення лише об'єктивні фактори (тобто лише "формальне" право), а за іншою теорією - повинні враховувати всі об'єктивні і суб'єктивні фактори (тобто і "формальне", і "живе" право).

Національне цивільне право кожної країни розвивається під впливом інших існуючих правових систем. Головним способом такого впливу є запозичення правових конструкцій. Таке запозичення може бути прямим (наприклад, рецепція римського права на території південної і середньої Європи) або опосередкованим, коли той чи інший інститут формувався виходячи із загальних засад інституту, який раніше існував, але з урахуванням тих чи інших національних особливостей (так, зокрема, запозичувалася конструкція довірчої власності в континентальному праві).

В результаті запозичення цивільним правом однієї країни більшості правових інститутів іншої формується цивільно-правова система. Формування цивільно-правової системи можливе також шляхом формування в різних країнах одних і тих самих економічних закономірностей. Однак цей спосіб не є визначальним, оскільки скопіювати завжди легше, ніж створити своє.

Цивільно-правова система або сім'я являє собою об'єднання декількох держав за ознакою єдності основних закономірностей здійснюваного в них цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Цивільно-правова система як поняття похідна від правової системи в широкому значенні цього слова.

В теорії порівняльного правознавства обгрунтовано кілька основних класифікацій правових систем сучасності.

За критерієм стилю права правові системи сучасності поділяють на нерелігійні і релігійні.

В нерелігійних правових системах виділяють три групи: 1) західне; 2) квазізахідне; 3) позазахідне.