Неоплатонізм

Основоположником неоплатонізму вважається Плотін (204/205-270 рр.), Світ у Плотіна строго ієрархізований. Початком і вищим принципом усього є Єдине. Воно потойбічне, надрозумне і навіть позбавлене статусу буття Єдине непізнаване ні чуттями, ні розумом; воно є абсолютом, який ні від чого не залежить, але все існуюче залежить від нього. Воно є безмежним і безликим (неперсоніфікованим) утворенням, утворенням цілісним, повним і самодостатнім. Будучи таким, воно знає себе без пізнання, адже пізнання є ознакою недосконалості та неповноти.

Плотін порівнює Єдине із Сонцем як джерелом світла і тепла. І тому Єдине – це Благо та Світло одночасно. Єдине породжує все існуюче так само, як Сонце випромінює із себе світло і тепло, але при цьому нічого не втрачає (так уявляли собі в ті часи вічність сонячного світла і Сонця). Цей процес отримав назву «еманація» (лат. – текти, литись, витікати).

Процес еманації нагадує процес освітлення, яке згасає, втрачаючи свою потужність у міру віддалення від джерела. Творення світу Єдиним відбувається через множення буття, що є тотожним деградації.

Першим ступенем еманації, або іпостассю творення є Світовий розум (Нус). На відміну від Єдиного, він має статус буття, у ньому існує багато ідей. Звернений до Єдиного Світовий розум єдиний, а відвернений від Єдиного – множинний. Але, як і Єдине, Нус існує поза часом. Процес пізнання Нусом самого себе – це позачасовий процес, що є системою ідей. Парадоксальність Світового розуму в тому, що він містить у собі не лише ідеї загального, але й індивідуального.

Світло від Єдиного не поглинається Розумом повністю. Воно поширюється далі. Так з’являється Світова душа. Вона вже існує в часі, тобто час з’являється завдяки Душі. Душа, як і Розум, має ніби два обличчя. Одним вона повернена до Розуму, іншим – відвернена від нього. Звідси верхня і нижня частини Душі. У цілому Душа є сполчною ланкою між надчуттєвим і чуттєвим світами. Вона безтілесна, вона споглядає ідеї, що знаходяться поза нею. Душа – джерело руху.

Останнім ступенем деградації абсолютно духовного Єдиного є матерія. Матерія – це гірша частина природи. Вона існує вічно, але не є самостійною. Вона протистоїть Єдиному й одночасно продукується ним. Матерія у Плотіна – результат згасання світла. Вона – відсутність необхідного світла, або виснажене світло. І все ж вона не є абсолютним нічим, вона все ж є чимось. Матерія або пітьма протистоїть Єдиному як Зло. Злом є відсутність необхідного Добра, так само як Пітьмою є відсутність необхідного світла.

Матерія – це гірша частина природи, тоді як краща її частина є нічим іншим, як нижчою частиною Світової душі. Явища природи реальні настільки, наскільки вони відображають у собі ідеї Розуму. У світі явищ Душа дробиться. Існує душа неба, душі зірок і т. п. Душа Землі народжує душі рослин, тварин, нижчі частини душ людей. Нижча частина душі спонукає людину до тлінного, заземлює, заводить у кабалу до тіла. Вища частина душі завжди перебуває в умоглядному світі. Таким чином, душа людини подібна до самої людини, ноги якої знаходяться у воді, а тіло – у повітрі.

Структура світу у Плотіна є такою, що Єдине не тільки опускається у множинність, але і множинність сходить до свого джерела, прагнучи стати єдиним. Подолання роз’єднаності означає залучення до Блага. Плотін зазначає: Таке прагнення найбільш виразно проявляється в людини. Сходження людини до Єдиного означає стан злиття душі з Єдиним як із Богом, Такий стан досягається вищим напруженням пізнавальних зусиль, коли душа рве всі тілесні пута і надприродною інтуїцією проривається до первинної єдності в Богові. Цей стан Плотін називає екстазом.