Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Філософське вчення Платона про ідеї




Читайте также:
  1. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
  2. Аналіз зразків організації бесіди під час вивчення нового матеріалу
  3. Античная политическая мысль. Учения Платона и Аристотеля.
  4. Вивчення антонімів
  5. Вивчення кореня слова
  6. Вивчення літературних джерел та написання курсової роботи
  7. Вивчення морфологічних написань
  8. Вивчення однорідних членів речення
  9. Вивчення основи слова і закінчення
  10. Вивчення префікса

Пошуки істини були продовжені учнем Сократа Платоном, справжнє ім’я якого – Аристокл.

Афінський філософ Платон (427-347 р.р. до н. е.) походив з аристократичного роду. Він отримав добру освіту, знався в поезії та музиці. У свої двадцять років, коли доля звела його із Сократом, він уже мав власні поетичні твори, які знищив після того, як захопився філософією та особистістю Сократа. Джерелами його філософії стали не лише філософські роздуми Сократа, але й учення Геракліта про плинність, філософія елейської школи з її вченням про істинне, єдине і нерухоме буття та піфагореїзм із розумінням чисел як істинних сутностей речей.

Потреба мати сталим предмет істини й вивела Платона на думку, що цей предмет, як сутність матеріальних речей, повинен існувати за межами матеріального світу. Пізнання ідей як істини речей можливе тільки розумом. Такою була основна думка, яка лягла в основу розгортання вчення Платона про ідеї.

Ідеї Платона безтілесні, нерухомі, вічні, вони не народжуються і не вмирають. Вони досконалі і є сутністю матеріальних речей. Речі ж матеріального світу – навпаки: змінні, рухливі, народжуються та вмирають, недосконалі, і такі їхні властивості обумовлені матеріальним характером. Слід зауважити, що ідеї Платона є об’єктивними, тобто вони не є ідеями людини, не залежать від неї, як і від світу взагалі, а навпаки, світ і людина залежать від них. Таке вчення є ідеалістичним, оскільки первинною основою існування світу визнається духовний початок, у цьому випадку – безтілесні ідеї.

Згідно з Платоном, існують два світи: світ матеріальних речей і світ ідей. Ідеї – первинні, вони виступають зразком для матеріальних речей. На ідеї матеріальні речі «орієнтуються» у своєму розвитку, який полягає в уподібненні до них. Кожна річ цього світу має свою ідею. Ідеї існують не лише для речей, але і для відносин, станів, властивостей тощо. Для речі уподібнення своїй ідеї означає її вдосконалення.

Кількість ідей велика, але вона не є нескінченною. Вінчає піраміду ідей Платона ідея Блага. Вона виступає джерелом істини, розмірності, гармонії і краси.

Платон прописує три форми зв’язку між ідеями та матеріальними речами: наслідування, причетність, присутність. І все ж залишається запитання: яка сила примушує єднати речі з ідеями? Ідеї задають лише форму, структуру, стандарти для речей. Для відповіді на це запитання Платон вводить поряд з матерією та ідеями третій початок – душу космосу, світову душу. Саме вона примушує речі наслідувати ідеї, а ідеї – бути присутніми в речах.



Душі складаються з трьох частин, які знаходяться в ієрархічній залежності, розумної, афективної та жагучої. Душа у філософському вченні Платона безсмертна. Обґрунтування вічності душі пов’язане з її спорідненістю з ідеями.

Створення душ відбувалося один раз. Тому душ хоч і багато, але їхня кількість обмежена. Й оскільки кількість душ не збільшується, а люди все народжуються і народжуються, то виникає проблема: як узгодити обмежену кількість душ і нескінченну кількість народжуваних людей. Уже раніше існувала традиція визнання переселення душ (метемпсихоз), а Платон цю ідею постарався обґрунтувати більш логічно і системно. Душа у Платона є не лише джерелом руху, але й інструментом пізнання. Вселяючись у тіло, душа забуває все те, що знала раніше. Відповідно, якщо душа знала, але забула, то пізнання в такому випадку є нічим іншим як пригадуванням.



Пригадування здійснюється завдяки впливу на душу матеріальних предметів, краси зовнішнього світу, а також з допомогою вчителя, який своїми запитаннями підштовхує учня до пригадування того, що його душа колись уже знала. Процес пізнання полягає у прагненні душі до ідей, у прагненні до повернення у світ, із якого вона прийшла. Але таке прагнення є прагненням до смерті, оскільки тіло є тимчасовим пристанищем душі. Найбільш виразно таке прагнення проявляється на вищому щаблі людського буття, на стадії філософії. Платон твердить, що «ті, хто по-справжньому відданий філософії, зайняті, по суті, тільки одним – вмиранням і смертю». Це тому, що істинне прилучення до розуму можливе лише після смерті.

Ідеї ж пізнаються у процесі філософської бесіди, у результаті постановки запитань і відповідей на них, урешті, пізнання є мистецтвом логічного міркування, де останнє виступає як мистецтво діалектики.

У філософії Платона важливими є його етико-політичні погляди, які він виклав у працях «Держава» та «Закони». У цілому Платон – прихильник аристократичної форми правління державою, яка повинна складатись із трьох станів: правителів, воїнів та землеробів і ремісників. Він дбав про добробут держави в цілому, наставляючи учнів, що людина не може бути морально досконалою в неправильно організованій державі. При цьому пріоритет він надавав цілому, державі, а не навпаки. І такий акцент був цілком логічним у системі його поглядів. Кожен повинен займатися своїми справами, до яких у нього є природна схильність, що обумовлюється домінуючою частиною душі.

 


Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 20; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты