Філософія в системі культури

Через низку опосередковуючих ланок (література, мистецтво, система освіти тощо) філософія наповнює наш світогляд додатковими смислами, обґрунтовує одні норми й цінності та заперечує інші. Цим вона допомагає розрізняти важливе та неважливе, дійсне та належне для людини. У такий спосіб вона сприяє свідомій побудові нашої життєвої стратегії. Філософія існує як особлива наука про останю мету людського розуму: лише вона надає цінність усім іншим видам знань, виявляючи їхнє місце в житті людини, тобто місце знань у системі культури, пояснюючи їх екзистенціальний зміст для людини. Сьогодні філософія все більше відіграє роль своєрідного універсального посередника між сферами науки, культури, практики, які все більше розходяться в цілях, роль носія критичного рефлексивного начала і разом із тим організатора міжпарадигмальних дискусій.

Будучи особливою спеціальністю, філософія разом із тим відрізняється від всіх інших форм суспільної свідомості тим, що вона є унікальним способом самопізнання культури в її цілісності та розмаїтті. Завдяки тому, що філософія постійно здійснює в культурі змістовний синтез, вона служить науці, релігії, мистецтву, моралі своєрідним дзеркалом, у якому вони можуть бачити і свою цілісність, і своєрідність, і свою неповноту.

Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку:

Давня філософія (VII ст. до н. е. — V ст.). її репрезентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх’я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

Середньовічна філософія (VI ст. — XV ст.). На її теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу АліІбн-Сіна та ін.

Філософія Нового часу (XVI ст. — перша половина XIX ст.). У ній виокремлюють: добу Відродження (М. Кузанський, М. Коперник, Дж. Пікко делла Мірандола, Дж. Бруно); Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.); німецьку класичну філософію (І. Кант, Й. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);

Сучасна філософія (друга половина XIX — XX ст.). її репрезентують такі філософські течії: позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм — О. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап тощо); екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. МарсельА. Камю та ін.); філософія життя (З. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон та ін.); філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.); філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен); неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.); феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер та ін.); — герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей та ін.); структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко); прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюї).