Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Предмет філософії




Читайте также:
  1. Quot;Перемещенный предмет" постмодернизма
  2. V 1: Логика и ее предмет
  3. VII. Описание учебно-методического и материально-технического обеспечения образовательного процесса по предмету «Технология» (направление «Технический труд»).
  4. А. Понятие "принуждение". Предмет социологии
  5. А. Шопенгауер як засновник ірраціональної некласичної філософії
  6. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  7. Базовые опорные конспекты по предмету
  8. Билет № 1. Предмет и методы экономической теории.
  9. Брак и семья как социальные институты. Предмет социологии семьи.
  10. В коми языке суффикс – яс обозначает много предметов.

Українська державна академія залізничного транспорту

Кафедра «ФІЛОСОФІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ»

ФІЛОСОФІЯ

Електронна версія лекцій

ЗМІСТ

Тема 1. Філософія та її предмет. Філософія досократиків……….4-16

Тема 2. Софісти і Сократ. Етика Сократа. Філософія Платона….17-24

Тема 3. Філософія Аристотеля, його логіка та естетика…………25-33

Тема 4. Неоплатонізм і середньовічна філософія………………….34-41

Тема 5. Англійський матеріалізм XVII століття……………………42-48

 

Тема 6. Раціоналізм європейської філософії XVII століття…...…..49-54

 

Тема 7. Професійна філософія Києво-Могилянської академії.

Філософія Г. С. Сковороди…………………………………………...55-69

 

Тема 8. Німецька класична філософія І. Канта.

Його гносеологія, етика та естетика…………………………………70-87

 

Тема 9. Діалектична логіка Г. Гегеля і

Філософське вчення К. Маркса………………………………...……88-101

 

Тема 10. Позитивізм і філософія

Американського прагматизму……………………………………..102-111

 

Тема 11. Українська філософія XIX-XX століття……………….112-120

 

Тема 12. Філософія життя………………………………………….121-126

 

Тема 13. Філософія екзистенціалізму……………………………..127-134

 

Тема 14. Сучасна західна філософія науки……………………..135-147

 

Тема 15. Релігія як соціальне явище.

Основні релігієзнавчі концепції………………………………….148-162

 

Тема 16. Сучасні релігії……………………………………………163-182

 

Тема 17. Сучасна естетика: теоретичні та практичні пошуки

В мистецтві………………………………………………………….183-191

 

Тема 18. Сучасна соціальна філософія…………………………192-200

 

Тема 1. Філософія та її предмет. Філософія досократиків

Предмет філософії

Специфіка філософського знання. Функції філософії

Філософія в системі культури

Філософія досократиків

Предмет філософії

Слово «філософія» грецького походження (рhіlео-любов і sophia-мудрість) і в перекладі означає «любов до мудрості». Будь-яка філософія є світоглядом, тобто сукупністю поглядів на світ у цілому і на ставлення людини до цього світу. Сутність світоглядних пошуків людини сформулював німецький філософ Іммануїл Кант так: «Хто я є ? Що я можу знати?», «Що я маю робити?», «На що я можу сподіватись?». Зміст цих запитань, їх акцент постійно варіювався, то переміщувався до осягнення об'єктивного світу, то зосереджувався на проблемах суто людського існування.



Змістовний стрижень філософії становлять людина і світ у їхньому взаємозв’язку. Філософія стимулює правильне відношення людини до світу, а тим самим – до інших людей і до самої себе. Від розуміння світу залежить і розуміння людини, її сутності, відповідного способу життя у світі, сенсу її життя, призначення тощо. Специфіка філософії відносно світогляду як такого стосується власне рівня теоретичності, критичної «самоусвідомленості» змісту світогляду. Іншими словами, філософія – це світогляд на його теоретичному рівні. Узагалі ж філософія може бути представлена як рефлексуючий, мислячий світогляд.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.



Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини

до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе —несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо.



Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ — це об’єктивний розум, який за логікою подібний до суб’єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладнерозуму (воля у Ніцше).

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро — зло, праведне — грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між протилежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практично-активні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії, як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідеологія європейської буржуазії Новогочасу проникнутий активізмом.

Типи світоглядів

Залежно від специфіки формування та функціонування розрізняють буденний та інституалізований світогляди. Буденний— сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований світогляд підтримується певними соціальними інституціями. Буденний світогляд є своєрідною «життєвою філософією» спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини тощо.

Такі погляди правильніше було б назвати не світоглядом (у сенсі світорозуміння), а світосприйманням, оскільки вони виражаються в чуттєвих образах. Світосприймання народу фіксується в його фольклорі — піснях, казках, приказках, збагачується історичним досвідом.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський.

Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб’єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як наслідок родові зв’язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не спрацьовує. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасно жити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи.

Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль — мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог, з одного боку, і совість як соціальний контролер — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства. Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв’язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї — моральне регулювання соціального життя. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.


Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 11; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты