Біоетичні проблеми хвороби

Функціонування організму не виключає можливості захворювання і всезагальності хвороби в житті людини. Хвороба є всезагальною, тобто кожний може захворіти, незважаючи на свій фізичний і духовний стан. Хвороба є патологічним процесом порушення діяльності організму як цілості (духовної, душевної і тілесної). Хвороба як реакція організму на дію хвороботворних чинників є динамічним явищем. Хвороба не обмежується місцевими змінами – хворіє цілий організм.

Хвороба є:

- даром – цінністю, що мобілізує творчий потенціал, її треба прийняти і використати у динамчному розвитку особистості;

- явищем – фрагментом дійсності, що вимагає свідомого і розумного прийняття;

- ситуацією, у якій живе і розвивається ціле людство і яку потрібно використовувати навіть тоді, коли неможливо повернутись до повного здоров’я; треба вміти з нею жити;

- терпінням –існуванням, що є джерелом болю;

- фактом у життєписі людини, що свідчить про її великий і неповторний досвід;

- шансом у творенні нових цінностей, у розвитку особистості, яка хворіє, бо дає час на осмислення, роздуми і т. ін.;

- знаком ласки – особливою зустріччю з Богом.

Хвороба завжди залишається драмою і дуже тяжким процесом, пізнання якого потрібне не тільки самому хворому, а й однаковою мірою здоровим людям, щоб могли зрозуміти й оцінити хворих. Ставлення здорових людей до хворих відображає культуру і гуманність суспільства.

Хвора людина може переживати хворобу двояко: трактуючи її як засіб розвитку (творча постава в хворобі) або в апатії і знеохоченні (пасивна постава).

Хворіти – велике мистецтво; треба вміти хворіти, подібно, як треба вміти проживати добрі і погані дні, перемагати життєві труднощі, послабляти або уникати конфліктів.

Хвороба дестабілізує особистість духовно, психічно і фізично. Хворий потребує особливого тепла і має окрім фізіологічних потреб потребу безпеки, потребу любові, потребу поваги, потребу самореалізації.

Гуманізація лікарень – це пошук нових відносин з огляду на технізацію лікувального процесу. Бурхливий розвиток технологій, зокрема медичної, не замінить любові, розуміння і співчуття, яких потребує хвора людина. Техніка може дегуманізувати, ізолювати, упредметнювати хворого. У будь-якому лікуванні треба бачити передусім гідність особи, її божественне походження.

Для здійснення цієї гуманізації потрібно:

- трактувати хворого як людську особу єдину і неповторну, гідну поваги з усіма її потребами;

- допускати хворих до активної співпраці відповідно до їхніх можливостей у прийнятті рішень, що стосуються лікування;

- ліквідувати будь-яку форму дискримінації щодо категорій пацієнтів;

- трактувати хворих як осіб автономних, що мають право контролю свого власного призначення і відповідальні за рішення щодо нього;

- створити клімат пошани, взаємної поваги, поділу відповідальності в межах визначених можливостей і компетенції;

- сприймати пацієнта через призму духовності (для цього потрібні священики, лікарняні каплиці і т. ін.).