Війна як антигуманне явище

Історія людства позначена війнами.

Святе Письмо в розповіді про вбивство Авеля його братом Каїном (Бут. 4, 8-12) відкриває від самого початку людської історії наявність у людині гніву і пожадливості – наслідків первородного гріха. Людина стала ворогом ближнього. Бог каже про страхітливість цього вбивства: “Що ти вчинив? Ось голос крові брата твого кличе до Мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки” (Бут. 4, 10-11).

Відомий вислів: "Якщо хочеш миру, приготуйся до війни" був гаслом справедливої (оборонної) війни. Пригадаймо хрестові походи — благословлялися мечі й особи, котрі йшли на війну, щоб знищити поган і звільнити Святу Землю. Інквізиція "захищала" віру й церкву. Далі були Перша й Друга світові війни та інші збройні конфлікти.

У 1944–1948 рр. папа Пій ХІІ у своїх радіопромовах засудив війну як засіб розв’язання міжнародних проблем. У 1963 р. папа Іван ХХІІІ в енцикліці "Рacem in terris" ("Мир на землі") засудив "справедливу війну". В енцикліці ІІ Ватиканського Собору "Gaudium et spes" ("Радість і надія") 1965 р. Папа Павло VI засудив будь-яку форму війни. У 1978-1980 роках Церквою засуджені застосування зброї та гонка озброєнь. Мир, заснований на зрівноваженні, не є істинним миром. У 2000 р. папа Іван Павло II під час урочистої Літургії попросив прощення в Бога за хрестові походи, інквізицію, переслідування єврейського народу, терпимість до рабства, висловивши надію, що з пробачення народиться єднання. Понтифік наголосив, що за зло, яке здійснюється нині, несе відповідальність кожен.

На Нараді Американських єпископів йшлося про оборонну війну, про те, що не можна жодній країні заперечити право захищатися. Законна самооборона може бути не тільки правом, а й поважним обов’язком для того, хто несе відповідальність за життя інших, за спільне добро сім’ї чи держави. Для оборони суспільного блага необхідно знешкодити агресора. Якщо можливо захистити людське життя від агресора і зберегти суспільний порядок та безпеку людей, не вдаючись до кровопролиття, влада повинна обмежитися цими засобами, тому що вони більше відповідають спільному добру і гідності людини.

Щоб мати право на “справедливу війну”, - традиційно прийняті два рівні:

1) необхідні умови, щоб мати право розпочати війну:

- війну має оголосити компетентний і найвищий авторитет;

- війна має мати справедливу (справжню, об'єктивну) причину;

- пропорційність між добром, що планується осягнути, і злом (можливими втратами, що передбачаються), спричиненим війною;

- наявність безпосереднього (прямого) наміру (чітка усвідомленість причин ведення війни);

- певна можливість успіху;

- порівняльна справедливість (дві сторони рацій (правди));

- це крайній із можливих способів розв’язання проблеми;

- наявність шкоди (втрати) завданої агресором, від якого боронимось;

2) необхідні умови ведення війни:

- пропорційність у застосуванні зброї;

- війну вести лише проти військових, а не проти цивільних осіб.

Завіт між Богом і людством витканий із нагадувань про божественний дар людського життя і про згубне насилля самої людини (пор. Бут. 6, 5-6).

У Нагірній проповіді Господь нагадує заповідь: "Не вбивай" і доповнює її забороною на гнів, ненависть і помсту: «Ви чули, що було сказано давнім: "Не убивай, і коли хтось уб’є, той підпаде судові". А Я кажу Вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5, 21-22). І ще більше — Христос просить учнів підставляти другу щоку (Мт. 5, 39), любити своїх ворогів (Мт. 5, 44). Сам Він не захищався і просив Петра сховати меча до піхви (Мт. 56, 52).

"Людське життя священне, бо від самого початку воно несе в собі творчу дію Бога і назавжди перебуває в особливому відношенні з Творцем – своєю єдиною Ціллю. Один Бог є Владика життя, від початку його і до кінця: ніхто за будь-яких обставин не може претендувати на право безпосередньо знищувати невинну людину" (“Donum vitaе” ("Дар життя"), вступ 5). "Безпосереднє знищення" означає вбивство іншої людини внаслідок свідомого наміру.

Свідоме вбивство глибоко протирічить людській гідності, “золотому правилу” ("Не чини іншому того, чого не бажаєш собі") і святості Творця. Закон, що забороняє вбивство, універсальний: він зобов’язує всіх і кожного, у всі часи і всюди. У Новому Завіті не зображена війна. Сподівання кращого світу асоціюється з месіянським і есхатологічним миром. Центральною звісткою Нового Завіту є мир, прощення, примирення, любов: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться” (Мт. 5, 9). Святий апостол Павло запрошує одягнутися у зброю віри для повної боротьби (Ефс. 6, 10-17). Усі види зброї набули духовного характеру. Новий Завіт у численних порівняннях і притчах наголошує на цінності життя. Любов спонукає нас не тільки шанувати інше життя, а й навіть віддати своє задля ближнього.