Задачі і роль Сухопутних військ

Сухопутні військанайбільш чисельний вид ЗС. Вони призначені для відбиття ударів і розгрому угруповань агресора, утримання території, районів, рубежів, які займають. Вони мають велику вогневу іударну міць, високу маневреність і самостійність.До їх складу належать такі роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні війська, ракетні війська та артилерія, армійська авіація, війська протиповітряної оборони та спеціальні війська, показано на рис. 15.

Рис. 15. Роди військ Сухопутних військ.

Механізовані та танкові війська, складаючи основу Сухопутних військ, виконують завдання:

в обороні — щодо утримання районів, рубежів і позицій, які займають, відбиття ударів противника й нанесення поразки його наступаючим військам;

в наступі — щодо прориву оборони противника, розгрому угруповань його військ, які обороняються, захоплення важливих районів, рубежів та об’єктів, форсування водних перешкод, переслідування противника який відходить, ведення зустрічних боїв. Механізовані війська діють у складі морських і повітряних десантів та приймають участь в антитерористичних і миротворчих заходах.

Аеромобільні війська є високомобільним родом Сухопутних військ і призначаються для охоплення противника з повітря і виконання завдань в його тилу, а також використовуються як протидесантний резерв та для прикриття держкордону і проходів у горах.

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ є основним засобом вогневого ураження противника. Ракетні війська призначаються для ураження засобів ядерного та хімічного нападу, наземних елементів розвідувально-ударних комплексів та інших систем високоточної зброї, основних угруповань військ противника, авіації в місцях її базування, засобів і об’єктів протиповітряної оборони, пунктів управління, тилових та інших важливих об’єктів противника на всю глибину його оперативної побудови, дистанційного мінування місцевості, а на приморських напрямках, для зруйнування пунктів базування сил флоту противника, знищення його бойових кораблів і суден.

Війська протиповітряної оборони Сухопутних військ є основним із засобів ураження повітряного противника. Вони призначаються для радіолокаційної розвідки повітряного противника та оповіщення про нього своїх військ, прикриття та захист угруповань своїх військ, пунктів управління, аеродромів, тилових та інших об’єктів від ударів противника з повітря, боротьби з його авіацією, крилатими, оперативно-тактичними й тактичними, балістичними ракетами, повітряними десантами і аеромобільними військами в польоті та повітряними елементами розвідувально-ударних комплексів.

Армійська авіація, маючи на озброєнні бойові, транспортно-бойові та транспортні вертольоти, призначена для авіаційної підтримки військ, шляхом ураження наземних(морських), головним чином малорозмірних, броньованих, рухомих об’єктів противника переважно на передньому краї і в тактичній глибині, а також для вирішення завдань всебічного забезпечення загальновійськового бою.

Спеціальні війська Сухопутних військ, склад їх показано на рис. 16, це військові частини, підрозділи, які призначені для виконання спеціальних задач по забезпеченню бойової і повсякденної діяльності Збройних Сил. В Сухопутних військах для організації і проведення заходів бойового забезпечення є такі спеціальні війська: розвідувальні, охорони, захисту від зброї масового ураження, радіоелектронної боротьби, тактичного маскування, інженерного забезпечення, забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

Для проведення заходів технічного забезпечення є підрозділи: інженерно-ракетного, інженерно-радіоелектронного, інженерно-авіаційного, інженерно-артилерійського, танко-технічного, автомобільно-технічного, інженерно-технічного, хіміко-технічного забезпечення, технічного забезпечення зв’язку і автоматизованих систем управління.

Для проведення заходів тилового забезпечення є підрозділи: матеріального, транспортного, інженерно-аеродромного, аеродромно-технічного, медичного, ветеринарного, торгово-битового, квартирно-експлуатаційного та фінансового забезпечення .

Рис. 16. Склад і призначення спеціальних військ Сухопутних військ

Таким чином своєчасно організоване бойове, технічне та тилове забезпечення дають можливість виключити раптовість нападу противника, знизити ефективність його ударів і створити своїм підрозділам сприятливі умови для організованого та своєчасного вступу в бій і успішного його ведення.

Ретельне вивчення досвіду бойових дій незаконних збройних формувань надало можливість систематизувати та узагальнити існуючі погляди щодо організації формувань бойовиків. Так, незаконне збройне формування у Чечні – це велике воєнізоване з’єднання під керівництвом авторитетного політичного або воєнного лідера, створене для силового захисту інтересів визначеного фінансово-економічного та політичного (релігійного) угруповання, а саме ваххабитів. Збройне формування, як вже зазначалось вище, включало представників одного або декількох тейпів, було можливе підсилення найманцями та спеціалістами по веденню мінної війни, снайперами, операторами ПТКР та іншими. До складу збройного формування входили: командир, штаб і (на період бойових дій) два приблизно однакових за чисельністю (до 500 чоловік) угруповання – бойове, призначене для безпосереднього проведення операції у визначеному районі, та резервне, що було розгорнуте на території Чечні і призначене для нарощування зусиль та планової (як правило, через тиждень) заміни бойовиків які воюють.

Збройне формування поділялося на 5-6 загонів, якими керували еміри (польові командири). Загони, в свою чергу, поділялися на групи.

Загін, як правило, складався з трьох груп.

Перша – центральна група, постійно перебувала з еміром у горах у бойовому стані.

Друга група розташовувалася в населеному пункті. Її чисельність залежала від розміру території та складала до 20 чоловік. Вони підпорядковувалися, контролювалися та мали зв’язок тільки з еміром. Це була глибоко законспірована група, члени якої пройшли навчання в снайперській стрільбі. До її складу входили диверсанти-розвідники. Вони займалися легальною суспільною діяльністю.

Третя група – група помічників. Це єдиновірці та прибічники еміра, які проживали у себе вдома. З метою економії фінансів ця група не перебувала постійно з загоном. У випадку отримання наказу еміра вони прибували до нього та виконували поставлене завдання, потім знову поверталися додому та займалися повсякденними справами, або діяли самостійно за згодою еміра.

У центральної групи, щоб не виявила розвідка федератів, не було постійного місця дислокації. На її озброєнні була тільки легка зброя, група постійно рухалася, здійснювала напади та відходила. Час, місце та мета нападу визначалися еміром.

Кожен моджахед незалежно від групи, в якій він перебуває, постійно повинен мати: флягу для води; запасний одяг; дощовик; спальний мішок; ліки; сухий пайок на 7 діб.

Моджахеди були зобов’язані пройти підготовку в учбовому центрі за такими предметами: володіння зброєю (своєю та трофейною); способи пересування та маскування; надання першої медичної допомоги; тактика; зв’язок топографія; підривна справа.

Подальші дослідження бойової діяльності НЗФ показали, що в їх організаційно-штатній структурі відбулися зміни. Так, основною бойовою одиницею, що використовувалася бойовиками під час терористичної діяльності, був «джаамат» (відділення, група) чисельністю до 15 чоловік. Загін бойовиків складався з 4-5 джааматів та, залежно від укомплектованості, мав чисельність 40-60 чоловік. Організаційно-штатна структура джаамату була визначена в ході вивчення документів, захоплених в таборі бойовиків в районі Сержень-Юрту 1-3 липня 2001 року.

Джаамат складався з: командира (еміра) (озброєння – АКС – 74, радіостанція, бінокль), заступника командира – розвідника (АК – 74, бінокль), двох гранатометників (РПГ та АК – 74), кулеметника (ПК), помічника кулеметника (АК – 74), снайпера (СГД), медбрата (АК – 74), мінера (АК – 74), двох артилеристів (міномет, АГС, АК – 74) та розвідника (АК – 74).

Для забезпечення організованого управління джаамат ділився на відділення (бойові п’ятірки).