Формули

Використовуючи формули, необхідно дотримуватись певних правил. Великі, громіздкі та нумеровані формули розміщують на окремих рядках. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в подальшому тексті. Інші нумерувати не рекомендується. Номери формул пишуть арабськими цифрами біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього розділу).

Номер, що не вміщується в рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули під час її перенесення вміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться праворуч від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене у бік номера.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки.

Формули та рівняння необхідно виділити з тексту окремими рядками. Вище і нижче кожної формули залишають по одному вільному рядку.

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=)або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х) і ділення (/).

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його повноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього потребує будова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, розділові знаки можна не ставити.

Зразок: Визначення чистого грошового потоку за всіма видами діяльності (ЧГП) за формулою:

ЧГП = ЧГП_од + ЧГП_ід + ЧГП_фд , (2.1.)

де ЧГП_од – чистий грошовий потік операційної діяльності, тис. грн.;

ЧГП_ід – чис­тий грошовий потік інвестиційної діяльності, тис. грн.;

ЧГП_фд – чистий грошовий потік фінансової діяльності, тис. грн.

5.5. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела

Під час написання дипломної роботи курсант (студент) повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться у роботі, або на ідеї і висновки, з яких розробляються проблеми, завдання та питання, вивченню яких присвячено дипломну роботу. Такі посилання дають змогу відшукати документи й перевірити достовірність відомостей про цитування документа, необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно зазначити номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання у дипломній роботі.

Посилання в тексті дипломної роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, у квадратних дужках, наприклад “… у працях [1 – 7]…”.

Якщо в тексті дипломної роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, обов’язково зазначається номер сторінки, наприклад “… у працях [1 – 7]…”.

Посилання на ілюстрації дипломної роботи зазначають порядковим номером ілюстрації, наприклад, “рис. 1.2”.

Посилання на формули випускної роботи зазначають порядковим номером формули в дужках, наприклад “…у формулі (2.1)”.

На всі таблиці дипломної роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: “…у
табл. 1.2” У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба зазначати скорочено слово “дивись”, наприклад “див. табл. 1.3”.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет передбачає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

1) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців під час цитування допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, у кінці). Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

2) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

3) за непрямого цитування (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело.