Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Військова організація




Читайте также:
  1. Вибори,організація роботи , структура і повноваження Верховної Ради
  2. Виробнича структура підприємства і організація процесу виробництва в просторі
  3. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями
  4. Галузева організація промисловості України.
  5. Європейський банк реконструкції та розвитку, його призначення, організація та діяльність в Україні.
  6. Жорсткий» та «м’який» підходи до управління організаціями.
  7. Загальні положення та організація заготовлення місцевих лісоматеріалів.
  8. Запорізька Січ як військова та адміністративно-територіальна одиниця.
  9. Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Організація дозиметричного й хімічного контролю.

З початком VІ ст. з повільним, але неухильним перенесенням центру історичних подій з Причорномор'я та Степу на Північ, на лісистій рівнині, дедалі помітнішим стає народ, що населяє ці території - слов'яни - прямі предки народу України.

Військова організація слов'ян спиралася на роди й племена. Рід – це була велика родина, що складалася з кількох десятків людей, посвоячених між собою. Жили вони в одній оселі, мали спільне майно - землі, ліси, угіддя для полювання, худобу та підлягали владі найстаршого в роді. Найголовнішим завданням роду було - організація спільної оборони від нападу ворога.

Відчуваючи свою невпевненість на відкритих рівнинах, слов'яни вважали за краще ставити свої оселі в недоступних місцях, у густому лісі або серед непрохідних боліт. Укріплювали їх валом і частоколами. Рід дбав про озброєння та інші військові засоби, займався підготовкою оборони оселі, постійно тримав сторожу, щоб запобігти несподіваному нападу ворогів. Таким чином, рід – це була основна військова одиниця, що являла собою одночасно групу посвоячених людей (родичів), оселю, господарську організацію й відділ війська.

Вищою організацією суспільства і війська було плем'я. Кілька родів, що мали спільні звичаї, одяг, побут, мову чи вірування, були об'єднані в племена.

На чолі племені вже стояв князь з прибічною радою /віче/, яку творили старости родів. В справах особливої ваги, коли треба було вирішити проголошення війни або про укладення миру, князь скликав віче, яке було вирішальною установою слов'янського племені.

Деякі племена мали більш воєнні сили, поширили свою владу на широкі простори й засновували тривкі держави.

Так, поляни дали перші почини до заснування Київської держави.

За переказом, її засновник Кий, князь прикарпатських хорватів очолив у VII ст. антський союз племен і зі своїми військами протистояв навалі аварської орди. У 634 р. його війська, що опирались на племінно-родову організацію, зазнали поразку і Кий відійшов у межі Візантійської імперії, де став її союзником у боротьбі з аварами. Ми не знаємо ні системи організації, ні кількості його війська, проте можна сказати, що це була досить потужна сила, якою користувалась Візантійська імперія. Знаємо також, що його воїни заснували градок Києвець за Дунаєм і там хотіли створити столицю своїх племен, але не втримались там і Кий прийшов у Подніпров'я, де на території полян заснував місто, назване його ім'ям і що став столицею нового державного утворення.

Досить сильну державу мали і древляни – їх столицею був Іскоростень (тепер Коростень).

Але на той час цілісність держави дуже залежала від особи князя, особливо його військового таланту. Якщо володар був талановитий, міг створити боєздатні збройні сили й силою свого авторитету міг тримати у єдності різні племена, то держава розвивалась успішно. Коли ж верховна влада ослаблювалась, ослаб­лювались і збройні сили, відразу починалась внутрішня боротьба. Відокремлювались племена, починалась боротьба за владу – держава розпадалася. Потрібно було багато часу і зусиль для того, щоб державу знову сконсолідувати, створити її нову військову й політичну організацію.



Устрій слов’янського війська.Про сам устрій слов'янського війська відомостей залишилось не дуже багато.

Назва війська була тоді – ВОЇ, рідше вживалось це слово в одинці – воїн. Старшини над військом звались воєводами.

Не було між ними ні рангів, ні ступенів. Всі найважливіші справи вирішувались на вічу, особливо, коли доводилося вести війну або складати мир.

"У слов'ян і антів, – писав грецький історик Прокопій у VІ ст., – панує не одна людина, а всім порядкує громада, – всі справи, щасливі чи погані, йдуть до громади". Але в бою провід мав один воєвода. Відомо, що в боротьбі з готами в 370-380 рр. на чолі слов'янських антів стояв князь Боз із синами й 70 старшин.

До бою слов'яни йшли спочатку невпорядкованою громадою. Грек Маврикій у VII ст. пише: "Вони не знають бойового ладу, не вміють вести боротьби впорядкованими лавами". Пізніше, за прикладом краще організованих сусідів, слов'янські племена прийняли кращий устрій.

Озброєння. Чужоземні історики змальовували слов'ян як військо слабо озброєне. "Виступаючи в бій, вони йдуть на ворогів, здебільше піші, в руках їх невеликі щити та списи, панцирів вони не надягають", - переказує Прокопій.

Інші історики дещо доповнюють цей опис: Згаданий вище Маврикій говорить, що слов'яни мали по 2 списи, луки з стрілами й дуже важкі щити. Арабський географ Ібн-Росте й перський письменник Кардезі описують, по слов'яни мали коп'я, списи та щити. Деякі письменники згадують і сокири.

Як видно з цих описів, слов'яни застосовували для нападу найбільше списів, кожний воїн мав їх 2-3. Це була зброя, яку найлегше було виробити. В давній слов'янській мові було кілька різних назв списів – коп’я, сулиця, оскеп.

Сокира - теж стародавня зброя. Пізніше її вдосконалили і так з'явився топір /назва іранського походження/. Лук був відомий слов'янам здавна, але не розвинувся так всебічно як у степових народів. Пізніше луки були запозичені від печенігів. Для кидання каміння слов'яни також застосовували пращі.



Характерно, що у слов'ян в давні часи меч ще не був відомий. Для ближнього бою служив тільки короткий ніж. Мечі слов'яни згодом перейняли, напевне, від германських готів.

Для охорони тіла застосовували щити - стару зброю інших європейських народів.

Фортифікаційні укріплення.Якщо давні слов'яни, на думку авторів історії українського війська, ще не могли мірятися з сусідніми народами озброєнням і організацією війська, то вони перевищували їх своїм фортифікаційним мистецтвом, а саме - будівництвом укріплень, т.зв. городів. Українські землі і сьогодні вкриті великою кількістю городищ, валів та ровів, що залишились від давніх городів.

Слов'янські городи мали різне положення :

Найчастіше вони стояли на високих горбах, серед недоступних лісів, – це були потайні захисти, де населення ховалось тоді, коли не мало надії встояти перед ворогом.

Інші городи були при людних шляхах, над берегами великих рік; вони служили для охорони торгівлі і комунікаційних шляхів.

Ще інші стояли на недоступних островах серед рік та озер, або на підвищеннях між болотами. Тут сама природа боронила людину. Доступ до такого місця йшов потайними переходами, по кладках та мостах, які сторонньому практично неможливо було відшукати. Інколи навіть город ставили серед боліт, на сваях, вбитих в землю.

Укріплення городів складалось головним чином з валів та ровів. Вал часто скріпляли дерев'яним частоколом. Вхід до города вів через оборонні ворота. Городи давали слов'янам надійніший захист від ворога. В ті часи мало хто міг зважитись добувати неприступний город. Таким чином, городи – це була доволі сильна сторона воєнної організації давніх слов'ян. Головне їх значення полягало в тому, що вони убезпечили слов’янські племена перед знищенням і поневоленням та дозволили їм творити своє незалежне життя.

Вплив варягів на розвиток слов’янського війська.На розвиток слов'янського війська в найдавніші часи особливий вплив мали варяги. На заході їх ще називали норманами /людьми з Півночі/, або вікінгами /войовниками/.

У слов'янських землях вони спочатку зупинялись на короткий час для грабунків і торгівлі, але пізніше заклали свої оселі серед слов’ян, завоювали кілька племен, заприйняли слов'янську культуру.

За перших князів варяги складали найціннішу частину війська. Варязькі частини складались з професіональних вояків, для яких військова справа була постійним ділом.

Старший над військом звався князь (по-скандінавському "конунг"). Спочатку це був не титул володаря, а тільки назва воєначальника.

Ядром війська була дружина. До неї належав рід князя і його близькі товариші та інші вибрані люди. Це була прибічна гвардія княжа, підпора його владиі основа сили.

Крім власної дружини князь користувався дружинами інших ватажків, що наймалися до нього на службу. Такий ватажок складав з князем умову щодо часу служби та плати. Коли цей "контракт" закінчувався, він мав право залишити князя й шукати собі вигідніше місце. Плата найманим ватагам звалася "скот" /із скандинавського «Скат» - скарб, гроші/.

Озброєння варягів дуже відрізнялось від слов'янської зброї. Варязький воїн мав на тілі панцир /броню/, на голові шолом, в лівій руці довгий щит. Для нападу служив йому меч, топір, спис.



Варяги служили в княжому війську до середини XI століття. Головну роль вони відігравали в походах Олега і Ігоря на Чорне море, в далеких боях на Каспію й Закавказзі, а також у війнах Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Варяги поширили свою вдосконалену зброю, так що змінився спосіб ведення бойових дій. Під їх впливом розвивалась тактика. Військо йшло вже в бій упорядковане, одною лавою, не так безладно, як це було раніше. Вони сприяли упровадженню у війську ладу й дисципліни.

Але пізніше Київська держава й армія знайшла опору у власного населення й почала формуватись на власних основах.

Великий організатор Київської держави Володимир Великий був першим з князів, хто почав творити свою державу з місцевих, т. зв. "луччих" людей і тим дав почин до створення національного війська.

Завершуючи розповідь про слов'янське військо, слід сказати, що давні слов'яни хоч і не могли рівнятись своєю військовою організацією з сильнішими сусідами, такими як візантійці або нормани, все ж за словами знавця східної Європи, арабського письменника Ібрагіма Ібн-Якуба: "Слов’яни люди сміливі, здатні до боротьби, коли б не незгоди серед їх численних і розкиданих племен, то з їх силами не зміг би зрівнятись ні один народ світу". Потрібна була сильна рука, щоб з'єднати слов'ян та дати їм сильну політичну й військову організацію.

Такою політичною організацією і стала створена Київська держава, а її військовою силою – княжа дружина та народне ополчення.

Княжа дружина. Принцип формування та її соціальний характер

Княжа дружина організовувалась на зразок варязьких дружин. Головна зміна полягала в тому, що на місце чужинців, які служили, головним чином, для своєї користі, вимагаючи від князів великої плати, до дружини ввійшли місцеві люди, які розуміли потреби своєї батьківщини і їй служили.

Це перетворення сталося не відразу, а відбувалось поступово.

Спочатку переважали в дружині варяги, згодом туди все більше напливало слов’янського люду і нарешті дружина зовсім набрала слов’янський характер.

Найважливіші військові реформи по вдосконаленню армії в епоху Київської Русі провів князь, Володимир Великий /980-1015/. Це він зменшив, а далі й ліквідував значення найманої варязької дружини в системі організації києво-руського війська.

В основу його організації Володимир поклав принцип не племінних військових об’єднань, а принцип злиття воєнної системи із системою феодального землеволодіння: він роздав землі представникам, які часто були за походженням із простолюддя і змушені були за це організовувати оборону землі. Володимир почав створювати військово-землевласницьку верхівку – боярство, на принципах умовного володіння землею, що створило також і нову опору для сильної влади Київського князя. Ця реформа створила могутній заслін проти кочівників.

З появою верстви т. зв. “луччих” людей або боярства, дружина вже не мала характеру всенародного війська, вона була доступна головним чином для представників цієї верстви.

Людям, що не належали до боярської верстви, доступ до дружини був дуже тяжким. Так, галицький літописець з великим обуренням зазначав, що до дружини потрапили прості люди, такі як, Суддич - “попівський внук” або Лазар Домажирич і Івор Молибожич із мужицького роду”. Хіба що великі заслуги і особиста підприємливість могли людину з низького роду винести в ряди дружини.

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 23; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты