КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Головні елементи українського військового мистецтва, сформовані у війнах княжих часів ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7 Нащадки можуть судити про воєнне мистецтво Стародавньої Русі по письмовим джерелам того часу. Вони не присвячувались спеціально військовим питанням, але воєнна думка вже тоді фіксувала процеси розвитку військової справи і намагалась теоретично закріпити їх. Одним з таких джерел є “Повесть временных лет” – по суті найдавніша наша воєнна історія. В ній літописці сповіщають про багато походів київських князів, розкривають причини успіхів і невдач, аналізують їх. В ній – опис складу, організація війська, озброєння, способи ведення війни та бою. Дійшло до нас і “повчання” Володимира Мономаха, в якому разом з іншими питаннями князь намагався передати своїм послідовникам і свій бойовий досвід. Зокрема, він особливо вимагав звернути увагу на пильність, організацію розвідки і сторожі в війську. “Коли на війну вийдете, не лінуйтеся, не дивіться на воєвод; не віддавайтеся ні пиву, ні їжі, ні спанню; сторожі самі розтравляйте, а коли звідусіль війська порозставляєте, тільки тоді лягайте і рано вставайте, а зброї з себе не знімайте. Бо як чоловік з лінощів не розглянеться, то несподівано пропаде”. Стратегія Стратегія полководців Київської та Галицько-Волинської держав відрізнялась рішучістю і активністю. Ряд війн, які вони вели, носили завойовницький характер і проводились з метою розширення і зміцнення держави. Багато походів проти кочовиків переслідували оборонну мету, але здійснювались стратегічним наступом. Війна переносилась на територію супротивника, оборона велась в наступальній формі. Для князів було характерним захопити стратегічну ініціативу у ворога. Але щоб виконати це завдання, потрібно було підібрати доцільні методи. Одним із них був принцип – застати ворога несподівано. В давніші часи на перешкоді цьому стояв лицарський звичай – оголошувати війну. Найяскравіший приклад – походи Святослава. Князь відсилав послів до ворога і повідомляв його, що йде походом. Але пізніше цей звичай занепав, бо війна в своїй суті вимагала, щоб на ворога напасти несподівано. Уміло використовуючи систему рік і Чорне море, полководці дали блискучі зразки організації комбінованих походів на великі відстані. Воєнний похід, як морський, так і сухопутний, був направлений в першу чергу на ворожу столицю. Хто оволодів столицею, міг легко оволодіти всією землею. Тому при головних городах йшли найзавзятіші бої. Великої уваги заслуговує і тактика княжих військ. Бойовий порядок Київської раті в вигляді “стіни” став спочатку X століття розчленуватись як по фронту, так і глибину на центр “чоло” і два крила (полки правої і лівої руки). При розподілі сил в бойовому порядку враховувалась якісна відмінність різних категорій військ. Розташування кращих відбірних сил в резерві і на флангах дозволяло здійснити маневр на оточення. Для української тактики того часу характерною рисою було знищення ворожих сил одним потужнім ударом. Велике стратегічне і тактичне значення в період війни мали городи. Деякі з них стояли на стратегічних шляхах і ворог в своєму поході змушений був біля них затримуватись. Городи давали також захист війську, коли воно не могло встояти перед ворогом і змушене було відступати. Боротьба йшла від одного города до другого. Взагалі, українське військо залишало після себе блискучі зразки облогового мистецтва і фортець того часу. Особливо пам’ятна в цьому відношенні оборона князем Святославом Доростолу з багаточисельними загальними і невеликими вилазками. Але не завжди була можливість займати оборону в умовах города, тому деякі полководці, серед них такий досвідчений воїн як Данило Галицький наказував війську ставати в відкритому полі. Зрештою кожен полководець добирав собі способи боротьби відповідно до місця й обставин.
|